про відмову у відкритті касаційного провадження
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа №640/31464/21
адміністративне провадження № К/990/12438/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року
у справі №640/31464/21
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив:
- скасувати рішення комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 28 вересня 2021 року №133, затверджене розпорядженням голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 вересня 2021 року №759, щодо визнання такими, що втратили чинність:
1) розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 серпня 2019 року №684, яким затверджено рішення комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 19 серпня 2019 року №52, яким ОСОБА_1 призначено грошову компенсацію в сумі 1846037,08 грн за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України відповідно до Порядку №280 (зі змінами);
2) розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 січня 2020 року №4, яким затверджено рішення комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 13 січня 2020 року №42, яким ОСОБА_1 перераховано призначену грошову компенсацію, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та території України від 02 грудня 2019 року №286 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" та призначено її в сумі 1958673,47 грн;
3) розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 липня 2020 року №444, яким затверджено рішення комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 09 липня 2020 року №82, яким ОСОБА_1 перераховано призначену грошову компенсацію, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та території України від 26 червня 2020 року №151 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" та призначено її в сумі 2018923,94 грн;
4) розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 лютого 2021 року №68, яким затверджено рішення комісії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 01 лютого 2021 року №59, яким ОСОБА_1 перераховано призначену грошову компенсацію, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та території України від 16 грудня 2020 року №311 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" та призначено її в сумі 2061445,84 грн;
5) розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 червня 2021 року №459, яким затверджено рішення Комісії Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280, від 24 червня 2021 року №113, яким ОСОБА_1 перераховано призначену грошову компенсацію, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та території України від 20 травня 2021 року №119 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" та призначено її в сумі 2187145,38 грн;
- зобов'язати комісію Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з розгляду заяв про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року, від 28 березня 2018 року №214, від 18 квітня 2018 року №280 поновити ОСОБА_1 у черзі на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей та здійснити перерахунок призначеної грошової компенсації у зв'язку зі змінами показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України за період з 28 вересня 2021 року по день поновлення на черзі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 06 березня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №640/31464/21, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для відповідача.
Суд вважає необґрунтованою підставу касаційного оскарження щодо неврахування судами висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки касаційна скарга не містить посилання на жоден такий висновок або постанову Верховного Суду.
Мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у справі №640/31464/21 у повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 15 березня 2021 року у справі №480/3499/20.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів відхиляє також твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 23 січня 2020 року у справі №2040/6893/18, від 18 січня 2022 року у справі №712/5476/19, від 13 квітня 2022 року у справі №520/5719/21.
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/31464/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа