17 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/334/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"
про стягнення 61 446,00 грн,
1. Позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з відповідача 61 446,00 грн збору за зберігання вантажу на коліях загального користування.
2. Позов мотивований тим, що протягом 07-09 вересня 2022 року на станції Пальміра відповідач проводив навантаження 50 залізничних вагонів у складі одного маршрутного поїзда, проте одразу після забирання вагонів з під?їзної колії не надавав основний для перевезення документ, а продовжував формувати маршрутний поїзд на коліях загального користування. Внаслідок цього відбувся простій вагонів в очікуванні оформлення документів перевезення і з вини відповідача відбулася затримка вагонів на коліях загального користування.
3. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 14.12.2023 задовольнив позов, адже дійшов висновку про обґрунтованість нарахування залізницею збору за зберігання вантажів у вагонах, а також про те, що затримка вагонів у спірному випадку на станційній колії відбулася саме з вини відповідача.
4. Неспроможність швидкого формування маршрутної відправки відповідачем стало причиною перебування вантажу на станційних коліях і, як наслідок, проведених нарахувань за надані послуги. Відповідач формував маршрут не на під?їзній колії, де збір за зберігання вантажу не нараховується, а на залізничній колії загального користування, де такий збір нараховується.
5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.03.2024 скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову.
6. Зазначив, що сторони домовилися про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів та погодили специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати. З урахуванням характеру укладеного договору, а також те, що накопичення вагонів проводилося за попередньо погодженим планом, який мав ознаку маршрутний, та за попередньою заявкою, відповідач не допустив порушення умов договору, а також нормативних актів при оформленні маршрутного потягу.
7. У період накопичення вагонів (порожніх / з вантажем) маршрутного поїзда у позивача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, адже у цей час здійснювалося накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої й належним чином сплаченої відповідачем спеціальної послуги.
8. Отже, позивач не довів існування обставин, з якими законодавець пов'язує можливість застосування до спірних правовідносин приписів, передбачених пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів.
Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
9. 05.04.2024 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. Скаржник вважає оскаржувані судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, окрім того:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (наявні судові рішення у подібних правовідносинах з різними наслідками для позивача);
б) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (без обґрунтування).
11. Скаржник вважає наявний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22, нерелевантним до правовідносин у цій справі.
12. Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, відповідач просить колегію суддів врахувати наявні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 у справі № 915/5/23, щодо застосування пункту 9 Правил зберігання вантажів у подібних правовідносинах, що виникли на підставі додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів".
Мотиви Верховного Суду
13. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
14. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
15. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
16. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн.
17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
18. Отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (268 400,00 грн).
19. За положенням частини п?ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
20. Справи, на які поширюється дія пункту 1 частини п?ятої статті 12 ГПК України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред?явленого позову та його предмета (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).
21. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
22. У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
23. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
24. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
25. При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
26. Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
27. ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
28. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.
29. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).
30. Однак на переконання колегії суддів касаційна скарга позивача не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
31. Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди позивача із результатом розгляду справи у зв'язку із різним трактуванням понять, а саме "послуга з накопичення вагонів" та "збір за зберігання вантажу". У ній викладені обставини непогодження з висновками Верховного Суду у справі № 915/305/22, викладена власна точка зору щодо правовідносин, які виникли між сторонами, та посилання на судові рішення судів попередніх інстанцій у справах №№ 924/293/22, 924/252/22, 916/1529/22, 915/6/23, 915/66/23, 915/333/23, 915/334/233, 915/369/23, 915/370/23, 915/440/23, 915/585/23, 915/586/23, 915/618/23, 915/672/23, 915/708/23, 915/762/23, 915/776/23, 915/907/23, 915/1018/23.
32. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже переглядав малозначні справи між тими самими сторонами та зазначив, що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача (справи № 915/305/22 та № 915/5/23).
33. Пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулася за обставин, що залежали від позивача, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потягу.
34. Зі змісту касаційної скарги не вбачається наявність виключної правової проблеми за наслідками вирішення судом апеляційної інстанції цієї справи, що свідчить про відсутність якісного критерію.
35. Крім того, колегія суддів зазначає, що оцінка судом ?виняткового значення? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
36. Суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.
37. Проте скаржник жодним чином не обґрунтував у чому полягає виняткове значення справи чи її суспільний інтерес.
38. Позивач, прагнучи перегляду Верховним Судом судового рішення у малозначній справі, мав би в першу чергу довести наявність виключних випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте, наведеного не довів.
39. Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
40. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо прийняття судом апеляційної інстанції постанови, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі може бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
41. При цьому Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак доведення випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є обов'язковим при зверненні з касаційною скаргою.
42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
43. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
44. Враховуючи викладене, з огляду на засади господарського судочинства Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 915/334/23 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 915/334/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024.
2. Копії ухвали у справі № 915/334/23 надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський