12 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/943/24 пров. № А/857/4228/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі (судді Валюх В.М., ухвалену у письмовому провадженні м. Луцьк) у справі №140/943/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 24.01.2024 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати із 23.07.2023 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), та зобов'язання відповідача здійснити із 23.07.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), до зміни законодавчого регулювання відповідних правовідносин без обмеження в часовому проміжку.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом щодо виконання рішення суду у справі №140/5647/21 від 19.07.2021 зазначає, що оскільки з 01.04.2021 він працевлаштувався в нього змінився статус як непрацюючого пенсіонера та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для продовження нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, отже обставини справи змінилися так як виплата щомісячної доплати до пенсії була припинена у зв'язку з його працевлаштуванням. Ухвалою від 18 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення, мотивуючи тим, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення з моменту набуття статусу працюючого пенсіонера ґрунтується на вимогах чинного законодавства є правомірними та такими, що не свідчить про невиконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №140/5647/21.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно із даними автоматизованої системи документообігу суду, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №140/5647/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 20.11.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік), стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Приймаючи оскаржувану ухвалу у цій справі, суд першої інстанції відмовляючи у відкриті провадження у справі виходив з тих мотивів, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення, що набрало законної сили.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 цієї частини публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 вказаної частини визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше особами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких однієї із сторін є суб'єкт владних повноважень, наділений можливістю владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Приписами частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вказані правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі № 140/5647/21 не вказано часовий проміжок, до якого боржник Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повинен здійснювати нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, тобто, виплата доплати як періодичного (щомісячного) платежу за цим судовим рішенням не обмежена в часі.
У апеляційній скарзі позивач наголошує, що в листі відповідача зазначається, що оскільки з 01.04.2021 він працевлаштувався в нього змінився статус як непрацюючого пенсіонера та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для продовження нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, отже обставини справи змінилися так як виплата щомісячної доплати до пенсії була припинена у зв'язку з його працевлаштуванням.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що заявлені позовні вимоги спрямовані фактично на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2021, оскільки він просить зобов'язати відповідача здійснити із 23.07.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), до зміни законодавчого регулювання відповідних правовідносин без обмеження в часовому проміжку, а Волинським окружним адміністративним судом у своєму рішення від 19.07.2021 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 20.11.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Таким чином, предметом спору у вищевказаних позовах є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спір у справі, що розглядається, охоплює предмет спору у справі №140/5647/21, у якому постановлено рішення, яке набрало законної сили.
Колегія суддів вважає також за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15.
Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
З огляду на наведене, колегія приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 170 КАС підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 580/3376/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі у справі №140/943/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.П. Нос
Повний текст постанови складено 16.04.2024