18 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31516/23
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Одеській області щодо не зарахування до стажу служби в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області зарахувати до стажу служби в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Одеській області перерахувати грошове забезпечення із врахуванням до стажу служби в Національній поліції України наявну вислугу років за період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів;
- стягнути з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач починаючи з 03.02.2011 року по 02.11.2020 року та з 25.01.2021 по 01.05.2023 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у званні капітан внутрішньої служби. На даний час позивач працює слідчим слідчого відділення відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції в Одеській області. 26.09.2023 року позивач направив заяву до ГУНП в Одеській області щодо зарахування йому до стажу служби в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 року та з 25.01.2021 по 01.05.2023 року, що в календарному обчисленні становить 13 років 0 місяців, 07 днів, у пільговому обчисленні - 17 років 04 місяці 09 днів. Однак, листом від 05.10.2023 року №9/К-1808 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви. Вважаючи таку бездіяльність щодо не зарахування стажу протиправною, позивач звернувся о суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не зарахування до стажу служби ОСОБА_1 в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області зарахувати до стажу служби ОСОБА_1 в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. сплачені за квитанцією №95 від 13.11.2023 року.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що частина друга статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" містить вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції. Цей перелік не містить службу в Державній кримінально-виконавчій службі у період з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023, яка не входила до складу органів внутрішніх справ, а тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду служби до стажу служби в поліції. при обчисленні стажу служби в поліції позивачу дотримано вимоги статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" та зараховано до цього стажу усі періоди, однак не зараховано вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі, оскільки це суперечить вимогам законодавства України. Апелянт зазначає, що Головне управління жодним чином не порушувало права та законні інтересів ОСОБА_1 , а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні. Вказує, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи, судом були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а таке рішення відповідно до вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню. В частині відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з урахуванням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що станом на день розгляду справи відсутнє рішення відповідача про зарахування до стажу служби в поліції позивача наявну на момент вступу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 у Державній кримінально-виконавчій службі України, то дана позовна вимога є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що в контексті даної справи служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. В обгрунтування своєї правової позиції посилається на постанови Верховного Суду. Вказує, що у цілому скаржник в апеляційній скарзі лише дублює викладені у першій інстанції посилання, при цьому не вказавши, які норми було порушено судом першої інстанції під час ухвалення рішення, а посилання на ст. 317 КАСУ зводяться до незгоди із ухваленим рішенням. З огляду на зазначене, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, підтвердженням чого є копія послужного списку та трудова книга (а.с.12-21).
Наказом Державної установи «Одеський слідчий Ізолятор» №89/ОС-23 від 01.05.2023 року звільнено за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»: капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-013077), старшого інженера (з інформатизації та зв'язку) відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації державної установи “Одеський слідчий ізолятор”, 01.05.2023 року (а.с.11).
Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів.
З 02.05.2023 року позивач працює в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області на посаді слідчого слідчого відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, що підтверджується довідкою управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області №9/3850 від 02.05.2023 року (а.с.23).
Позивач 26.09.2023 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати йому до стажу служби в Національній поліції України наявну вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 року, що в календарному обчисленні становить 13 (тринадцять) років 00 (нуль) місяців 07 (сім) днів, у пільговому обчисленні - 17 (сімнадцять) років 04 (чотири) місяці 09 (дев'ять) днів.
Листом від 05.10.2023 року №9/К-1808 Головне управління Національної поліції повідомило позивачу про те, що період проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до переліку визначеного в п.2 ст.78 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» не входить, а тому підстав для зарахування стажу немає.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. У зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що відмовляючи позивачу в зарахуванні до стажу період роботи в органі Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 відповідач діяв протиправно.
Щодо зобов'язання перерахувати грошове забезпечення позивача, суд зазначив, що приймаючи до уваги те, що станом на день розгляду справи відсутнє рішення відповідача про зарахування до стажу служби в поліції позивача наявну на момент вступу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 у Державній кримінально-виконавчій службі України, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана позовна вимога є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині та в цій частині погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року №1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, частина п'ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз вище наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, Верховний Суд уважає вірними висновки суду першої інстанції, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Суд першої інстанції, врахувавши тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, дійшов правильного висновку, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що відмовляючи позивачу в зарахуванні до стажу період роботи в органі Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 03.02.2011 по 02.11.2020 та з 25.01.2021 по 01.05.2023 відповідач діяв протиправно та що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розглядаючи апеляційну скаргу колегією суддів враховано правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик