П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6385/23
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі за позовом адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2023 року адвокат Леванюк Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо відмови у здійснені перерахунку пенсії з часу її призначення, а саме з 30.10.2017, з урахуванням до розрахунку пенсії заробітної плати за період з липня 1985 року по грудень 1986 року, включно, з березня 1987 року по червень 1993 року, включно, відповідно до довідок від 03.02.2017 за №102, №104, №106;
- зобов'язати здійснити перерахунок пенсії з часу призначення пенсії, з 30.10.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог адвокат Шепелева В. М. зазначає, що її довіритель перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Представник позивача пояснює, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №1540/4078/18 від 26.09.2018 зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області включити до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на шахті імені «Известий» ВО «Донбасантрацит» з 10.07.1985 по 05.12.1986 та 23.03.1987 по 27.05.1993. Проте, під час призначення та обрахунку пенсії відповідач не включив у її розмір інформацію, яка міститься у довідках про заробітну плату від 03.02.2017 № 102, №104, №106 за період роботи, який рішенням суду зобов'язано включити.
Далі представник позивача пояснює, що на звернення до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії, з урахуванням вказаних довідок, отримана відмова із посиланням на неможливість підтвердження даних у зв'язку із перебуванням підприємства на тимчасово окупованих територіях.
На переконання позивача, відмова органу Пенсійного фонду у проведенні перерахунку пенсії є протиправною та порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що звернення представника позивача щодо пенсійного забезпечення у даному випадку не може вважатися заявою про перерахунок пенсії, форма та зміст якої чітко визначені чинним законодавством.
Суд врахував, що надана суду належним чином засвідчена копія матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 не містить заяви про перерахунок пенсії, яка за твердженням представника позивача, подавалася нею у 2023 році.
Також суд врахував, що з відповіді органу Пенсійного фонду від 16.02.2023 не вбачається ані того, що звернення стосувалося саме проведення перерахунку пенсії, ані того, що за результатом його розгляду пенсійний орган прийняв рішення про відмову в здійсненні перерахунку.
Отже, суд визнав, що за відсутності заяви та рішення про відмову у перерахунку пенсії, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, звернення представника позивача слід кваліфікувати, як інформаційний запит, в якому відсутня вимога вчинити дії щодо перерахунку пенсії.
З огляду на те, що органом Пенсійного фонду на звернення представника була надана відповідь, відсутні підстави для визнання протиправними дії відповідача.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування компенсації втрати частини доходів суд зазначив, що з урахуванням висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог у межах спірних правовідносин, правові підстави для задоволення вимог в цій частині також відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, адвокат Леванюк Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини, які мають значення для справи, а тому просить що рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі.
Скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність факту подання заяви до органу Пенсійного фонду та про невідповідність її змісту, вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).
Як вважає скаржник, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що листом ГУ ПФУ в Одеській області від 16.02.2023 її довірителю фактично відмовлено по суті поданої заяви, із посиланням на неможливість направити запит та підтвердити довідки про заробітну плату первинними документами, оскільки підприємство знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні.
Скаржник просила врахувати, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Також скаржник зауважує, що протиправні дії відповідача становлять втручання у майнові права позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 30.10.2017 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до статті 114 Закону №1058-IV (а.с. 19).
Рішенням Іллічівського міського суду від 30.06.2017 по справі №501/926/17 за заявою ОСОБА_1 (зацікавлена особа Чорноморське об'єднане управління Пенсійного фонду України), яке набрало законної сили 11.07.2017, встановлений факт того, що ОСОБА_1 в період з 29.07.1985 по 19.09.1985, з 08.10.1985 по 16.12.1985 навчався, та в період з 01.01.1992 по 27.05.1993 працював на посаді «підземний прохідник шахти імені «Известий» ДП «Донбасантрацит».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі №1540/4078/18 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморського об'єднаного УПФ України Одеської області від 04.05.2018 року № 8 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Чорноморське об'єднане УПФ України Одеської області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи на шахті імені «Известий» виробничого об'єднання «Донбасантрацит» за професіями підземного гірника та підземного прохідника та періоди навчання в НКК за вказаними професіями з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.05.1993.
Зобов'язано Чорноморське об'єднане УПФ України Одеської області призначити та виплатити з 30.10.2017 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV з урахуванням страхового стажу 31 рік 2 місяці 2 дні та з урахуванням довідок від 30.01.2017 № 82, № 83 та № 84.
На виконання рішення у справі №1540/4078/18 орган Пенсійного фонду призначив позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до статті 114 Закону №1058-IV.
Водночас, під час призначення пенсії орган Пенсійного фонду не врахував заробітну плату за період з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.08.1993, інформація про яку міститься у довідках про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2023 року апеляційний суд, встановивши, що в матеріалах справи не недостатньо доказів для правильного вирішення справи, дійшов висновку про необхідність витребування доказів.
Зокрема, суд витребував від ГУ ПФУ в Одеській області пояснення та докази на підтвердження таких обставин:
- чи звертався ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідок від 03.02.2017 про заробітну плату №102, №104, №106;
- якщо така заява була подана, чому ГУ ПФУ в Одеській області не прийняло рішення щодо вказаної заяви;
- коли саме були надані ГУ ПФУ в Одеській області довідки від 03.02.2017 про заробітну плату ОСОБА_1 №102, №104, №106;
- надати копії заяв ОСОБА_1 на адресу ГУ ПФУ в Одеській області про перерахунок пенсії, на які були надані відповіді листами від 16.02.2023 №3107-2443/Ш-02/8-1500/23 та від 09.06.2022 №9350-7688/Ш-02/8-1500/22.
Від адвоката Леванюк Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 суд витребував пояснення та докази, зокрема:
- коли були надані до ГУ ПФУ в Одеській довідки від 03.02.2017 №102, №104, №106 про заробітну плату ОСОБА_1 ;
- коли саме ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідок від 03.02.2017 №102, №104, №106;
- копію заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії до органу Пенсійного фонду, на які ГУ ПФУ в Одеській області надало відповіді листами від 16.02.2023 №3107-2443/Ш-02/8-1500/23 та від 09.06.2022 №9350-7688/Ш-02/8-1500/22.
На виконання вказаної ухвали апеляційного суду 04.04.2023 представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про залучення доказів по справі, зокрема:
1) розписка-повідомлення Пенсійного фонду України Чорноморського об'єднаного управління ПФУ Одеської області від 14.11.2017 за № 2436 про прийняття документів;
2) копія відповіді ГУ ПФУ в Одеській області від 11.12.2019 за № ШЕ-9952808 про відмову врахувати довідки від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106;
3) копія заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 , подана представником до ГУ ПФУ в Одеській області 07.06.2022 із врахуванням довідок про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106;
4) копія адвокатського запиту ГУ ПФУ в Одеській області щодо виконання заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 19.12.2022;
5) копія заяви від 03.02.2023 до ГУ ПФУ в Одеській області про перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням довідок про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106.
ГУ ПФУ в Одеській області 08.04.2023 також подало заяву про залучення доказів по справі, до якої були надані копії заяв представника позивача від 19.12.2022 та від 03.02.2023 щодо перерахунку пенсії, а також копії довідок, які відповідно до розписки-повідомлення Пенсійного фонду України Чорноморського об'єднаного управління ПФУ Одеської області були прийняті 14.11.2017 та зареєстровані за №2436.
На підставі наданих сторонами доказів апеляційний суд встановив, що 03.02.2023 представник ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням довідок про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106
На подану заяву ГУ ПФУ в Одеській області надало відповідь листом від 16.02.2023 за №3107-2443/Ш-02/8-1500/23.
В цьому листі відповідач повідомив, що суті порушеного питання вже надавалися роз'яснення листом від 09.06.2022.
Далі відповідач знову проінформував представника, що порядок визначення заробітної плати для обчислення пенсії врегульований статтею 40 Закону №1058-IV, згідно якої для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідач також повідомив, що направити запит та підтвердити довідки про заробітну плату первинними документами неможливо, оскільки підприємство знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у здійснені перерахунку пенсії із врахуванням вищевказаних довідок про заробітну плату, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
В апеляційній скарзі адвокат Шепелєва В.М. наполягає на помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність заяви про перерахунок пенсії, поданої у 2023 році.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
На переконання скаржника орган Пенсійного фонду повинен був під час обрахунку пенсії врахувати заробітну плату, з якої сплачені страхові внески за період з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.08.1993, інформація про яку міститься у довідках про заробітну плату від 03.12.2017 - № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі і вище - Закон №1058).
Частиною 1 статтею 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Статтею 41 Закону № 1058-IV передбачено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України;
3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону;
4) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із сплачених страхових внесків за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, згідно частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV визначає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульоване Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі і вище- Порядок № 22-1).
Згідно із пунктом 1.5. цього Порядку, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Відповідно до пункту 2.7. Порядку № 22-1 до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені пп. 2- 4 п. 2.1, п. 2.6 цього розділу.
Пункт 4.1. Порядку № 22-1передбачає, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.3. Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу 2 пп. 3 п. 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому законодавцем порядку.
Як мовилося вище на виконання рішення у справі №1540/4078/18 орган Пенсійного фонду позивачу призначив пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до статті 114 Закону №1058-IV.
Водночас, позивач вважає, що під час призначення пенсії орган Пенсійного фонду повинен був врахувати заробітну плату за період з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.08.1993, інформація про яку міститься у довідках про заробітну плату від 03.12.2017 - № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
На підставі наданих сторонами доказів апеляційний суд встановив, що відповідно до розписки-повідомлення Пенсійного фонду України Чорноморського об'єднаного управління ПФУ Одеської області спірні довідки про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106 були подані ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії, прийняті органом Пенсійного фонду 14.11.2017 та зареєстровані за №2436.
Тобто, довідки про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106 були наявні в матеріалах справи.
Також апеляційний суд встановив, що представник ОСОБА_1 03.02.2023 подала до ГУПФУ в Одеській області заяву про перерахунок пенсії із урахуванням довідок про заробітну плату від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106 за період з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.08.1993, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
У відповідь на заяву представника ОСОБА_1 від 03.02.2023 ГУПФУ в Одеській області відмовило у такому перерахунку.
При цьому, відповідач свою відмову мотивував тим, що не має можливості направити запит та підтвердити такі довідки первинними документами, оскільки підприємство знаходиться на території, яка тимчасово не підконтрольна Україні.
З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Так, спірним питанням є правомірність дій відповідача щодо відмови здійснити перерахунок пенсії позивачу, виходячи з заробітної плати зазначеної у довідках від 03.12.2017 за № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
Колегія суддів враховує, що спірні довідки, видані ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий», що підпорядковане «Министерству топлива, энергетики та угольной промышленности ЛНР», та на час виникнення спірних правовідносин знаходиться на території, на яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
15.04.2014 Верховна Рада України, прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від №1207-VII (далі- Закон №1207-VII), який має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1207-VII правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно частини 1 статті 9 Закону №1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2, 3 статті 9 Закону №1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим, згідно положень частини 4 статті 9 Закону № 1207-VII, встановлення зав'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Колегія судів також враховує, що Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у 1971 році документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці (справи «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Європейським судом з прав людини зазначено, що «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18 дійшов висновку про можливість застосування названих загальних принципів («Намібійські винятки»), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивачів на соціальний захист та гарантованих їм прав на пенсійне забезпечення.
У справі, що розглядається, неможливість перевірки даних, зазначених у наданих позивачем довідках, відповідач обумовлює тим, що довідки надані органом, що знаходиться на тимчасово непідконтрольній українській владі території та відсутня можливість здійснити їх перевірку.
Водночас, на переконання колегії суддів, зазначені аргументи органу Пенсійного фонду становлять обмеження права особи на належне пенсійне забезпечення.
Неврахування відповідачем відомостей, що містяться у довідках від 03.12.2017 - № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий», є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
При цьому, відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що звертався до підприємств, в якому працював позивач для підтвердження відомостей щодо спірного періоду роботи позивача.
Інших підстав для неврахування відомостей, що містяться у довідках від 03.12.2017 - № 102, №104 та №106, орган Пенсійного фонду при відмові у проведенні перерахунку пенсії згідно з листом від 16.02.2023 не зазначив.
Так, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Колегія суддів вважає, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18, від 30.10.2018 у справі №234/3038/17, від 23.01.2018 у справі №583/392/17.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Враховуючи викладене та обставини, що склались у зв'язку із повномасштабним вторгненням 24.02.2022 Російської Федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відмова органу державної влади особі у реалізації її права на отримання пенсії з підстав видачі довідок про заробітну плату установами, що розташовані на території непідконтрольній українській владі та неможливості проведення перевірки відповідності змісту довідок про заробітну плату для обчислення пенсії первинними документами, порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
За таких підстав, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість заявленого позову та наявність підстав для судового захисту прав позивача.
При цьому, слід констатувати, що висновки суду першої інстанції про те, що звернення представника позивача слід кваліфікувати, як інформаційний запит, в якому відсутня вимога вчинити дії щодо перерахунку пенсії, на переконання колегії суддів, є помилковими.
Колегія суддів погоджується із доводами скаржника, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що представник позивача доречно зазначила про те, що протиправні дії відповідача порушують право позивача на соціальний захист, яке відповідно до положень статті 22 та 64 Конституції України, відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Крім того, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-IV гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Разом з цим, стосовно вимог ОСОБА_1 щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, слід зазначити таке.
Положення статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»(далі і вище- Закон № 2050-ІІІ) визначають, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Стаття 3 Закону № 2050-ІІІ встановлює, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи, що відповідач не здійснював перерахування та виплату позивачу пенсії, підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування будуть порушені, відсутні.
Водночас слід зазначити, що відповідно до статті 5 КАС України захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому.
Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, оскільки виплата відповідних сум перерахованої пенсії не відбулась, а тому умови для розрахунку компенсації не настали, у зв'язку з чим такі вимоги задоволенню не підлягають.
Такий висновок суду апеляційної інстанції побудований на правовій позиції Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.01.2024 у справі № 200/7529/20-а, та яка відповідно до положень статті 242 КАС України має бути врахована судом.
Отже слід констатувати, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому є підстави для її часткового задоволення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення не встановив в повному обсязі обставини справи, що стало підставою для помилкового вирішення справи.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог статті 139 КАС України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає необхідним здійснити розподіл судових витрат, зокрема, частково відшкодувати сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, шляхом стягнення з відповідача судового збору у розмірі 2000 грн.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року - скасувати.
Прийняти у справі нове рішення, яким позов адвоката Леванюк Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у здійснені перерахунку пенсії ОСОБА_1 з часу її призначення, а саме з 30.10.2017, з урахуванням до розрахунку пенсії заробітної плати за період з липня 1985 року по грудень 1986 року, включно, з березня 1987 року по червень 1993 року, включно, відповідно до довідок від 03.02.2017 за №102, №104, №106.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 30.10.2017 з урахуванням даних про заробітну плату за період з 10.07.1985 по 05.12.1986 та з 23.03.1987 по 27.08.1993, які міститься у довідках про заробітну плату від 03.12.2017 - № 102, №104 та №106, виданих ДУП «Донбасантрацит», філія шахта імені «Известий».
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 17.04.2024.