"18" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/535/24
Господарський суд Одеської області у складі судді С.В. Літвінова, розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (вул. Брянська, 15, офіс 25, Запоріжжя, Запорізька область, 69002) до відповідача: Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" (проспект Небесної Сотні , б. 32-А, Одеса, 65121) про стягнення 94397,02 грн.;
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" 94397,02 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору №ЕБ 232/МТЗ-21 від 05.08.2021.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/535/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, до електронного кабінету та отримана 20.02.2024.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
29.02.2024 відповідач надав суду клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних витрат.
08.03.2024 позивач надав заперечення на клопотання про зменщення розміру штрафних санкцій.
08.03.2024 позивач звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6500грн.
18.03.2024 відповідач надав суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 6500грн. до 1500грн.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» та Державним підприємством «Одеський авіаційний завод» було укладено Договір №232/МТЗ-21 від 05.08.2021 року.
Згідно з п.п.1.1 Договору, Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити Товар згідно ДК 021:2015 КОД 34731000-0 «частини повітряних літальних апаратів». Конкретна кількість Товару, його найменування, номенклатура, вартість та терміни постачання, визначені на підставі конкурсу №12538120 від 17.06.2021 року, що проводився через електронну систему закупівель «ргогхого» та вказуються у Специфікаціях, які с невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з п.2.1. Договору, якщо між сторонами не домовлено інше, поставка Товару Покупцю здійснюється на умовах ОБР за адресою: 65121, м. Одеса, прос. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства Покупця, відповідно до правил INCOTERMS 2010.
Згідно з п.3.1. Договору, перехід права власності на Товар відбувається з моменту, зазначеного сторонами в Договорі. Право власності на Товар переходить Покупцеві після настання наступних обставин:
- фактичної передачі Товару за кількістю на підставі належно оформлених первинних документів (накладної, товарно-транспортної накладної);
- фактичної передачі Товару (із супровідною документацією) за якістю у разі позитивного проходження Товаром та відповідною супровідною документацією вхідного контролю на підприємстві Покупця за якістю, комплектністю, кількістю в порядку, визначеному цим Договором. '
За відсутності будь-якої із вищевказаних обставин, право власності на Товар залишається у Продавця.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що датою передачі Товару за кількістю є дата підписання Покупцем накладної щодо приймання товару на склад покупця. Датою передачі товару за якістю є дата позитивного проходження Товаром вхідного контролю на підприємстві Покупця, зазначена Покупцем у видатковій накладній.
При відсутності зауважень до кількості і якості Товару та супровідної документації, Товар рахується прийнятим Покупцем в повному обсязі.
Згідно з п.4.2. Договору загальна вартість Договору складає 381600,00 гри., у тому числі ПДВ - 63600,00 грн.
Згідно п.5.1 Договору оплата покупцем Товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, згідно рахунку-фактури.
Згідно з п.5.2. Договору оплата за Договором здійснюється окремо по кожній партії Товару на умовах, визначених конкурсами. Покупець, впродовж ЗО банківських днів, які рахуються від зазначеної покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження Товаром вхідного контролю на підприємстві Покупця, перераховую Продавцю суму повної вартості товару (без урахування ПДВ). Суму ПДВ від вартості поставленого товару покупець перераховую впродовж 15 банківських днів які рахуються від дати реєстрації Продавцем податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пункт 5.3 Договору - обов'язок перерахування упродовж 30 (тридцяти) робочих днів вартості Товару (без ПДВ) виникає у Покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю.
Граничний строк проведення Покупцем процедури вхідного контролю визначається цим Договором та не може бути більшим за 14 (чотирнадцять) календарних днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов'язок перерахування упродовж ЗО (тридцяти) робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у Покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня Товар вважається прийнятим покупцем у повному обсязі за кількістю та якістю.
Згідно п.5.4 Договору датою оплати Товару вважається дата перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.
Пунктом 7.1. Договору передбачені обов'язки Покупця, зокрема Покупець зобов'язаний: 7.1.1 Своєчасно та в повному обсязі сплачувати грошові кошти за поставлений Товар; 7.1.2 Приймати поставлений Товар відповідно до умов цього Договору; 7.1.3 Належним чином виконувати умови цього Договору; Відповідно до пп.7.4.2 Продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за поставлений Товар.
Також між сторонами було укладено Специфікацію до Договору, якою погоджено перелік товару, що постачається, його вартість, терміни поставки, умови оплати.
На виконання умов вищезазначеного Договору та Специфікації до нього, Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУП ІНТРЕЙД» на адресу Відповідача були поставлені товари згідно видаткової накладної № 0000420 від 18.08.2021 року на суму 381600,00 грн. з ПДВ за рахунком- фактурою №0002540 від 09.08.2021 року, що також підтверджується актом приймання- передачі ТМЦ №420 від 18.08.2021 року.
Як вказує позивач, оплата за поставлений товар (вартість товару без ПДВ, за фактом приймання товару) на адресу Позивача не надійшла.
У зв'язку із цим Позивач у 2022 році звернувся до Господарського суду Одеської області, за захистом своїх порушених прав, а саме про стягнення основного боргу за поставлений товар (вартість товару без ПДВ), а також 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, та пені, передбаченої п.8.4 Договору.
При подачі позову у 2022 році Позивач враховував умови договору та специфікації, (умов оплати за поставлений товар, визначені у п.5.2. Договору), а саме що оплата товару у вигляді суми вартості товару без ПДВ повинна бути здійснена за фактом прийняття товару, а оплата товару у вигляді суми ПДВ товару повинна бути здійснена після позитивної реєстрації податкової накладної в ЄРИН.
Позивач зазначає, що з урахуванням того, що станом на момент звернення до суду із позовом у 2022 році, податкова накладна, виписана на операцію з поставки товару за видатковою накладною № 0000420 від 18.08.2021 року на суму 381600,00 гри. з ПДВ була направлена на реєстрацію, однак реєстрація такої податкової накладної була зупинена, Позивач у 2022 році заявляв позовні вимоги про стягнення не всієї суми товару, зазначеної у видатковій накладній, а лише суми товару без ПДВ.
Тобто, у 2022 році Позивач просив стягнути з Відповідача суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 318000,00 грн., що визначена у видатковій накладній як вартість товару БЕЗ ПДВ. І саме на вказану суму (318000,00 грн.) Позивач нарахував інфляційні втрати, 3% річних та пеню за період з 14.10.21-01.09.22 рр.
Також Позивач зазначав, що вимоги про сплату остаточної вартості поставленого товару у вигляді суми ПДВ будуть пред'явлені Позивачем після остаточної позитивної реєстрації податкової накладної в ЄРПН.
Так, вищезазначений позов розглядався Господарським судом Одеської області в рамках справи 916/2313/22. За час розгляду справи Відповідач сплатив частину заборгованості за поставлений товар без ПДВ у сумі 81 000,00 грн.
Відповідно, розмір заборгованості, заявлений Позивачем у справі 916/2313/22 як вартість товару без ПДВ, зменшилася на уму 81 000,00 грн., і господарський суд Одеської області Ухвалою від 31.10.2022 року по справі 916/2313/22 закрив провадження у справі №916/2313/22 в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 81 600 грн.. Відповідно, станом на момент ухвалення рішення по справі 916/2313/22 розмір основного боргу становив 236 400,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30 листопада 2022 по справі № 916/2313/22 Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ГРУП ІНТРЕЙД задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Одеський авіаційний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ГРУП ІНТРЕЙД заборгованість за поставлений товару в сумі 236 400 грн., пеню в розмірі 7 416 грн. 37коп., 3% річних в сумі 4 221 грн. 13коп, інфляційні витрати в розмірі 66 692 грн. 29коп., судовий збір в сумі 4 895 грн. 51коп. та витрати на професійну (правничу) допомогу в сумі 11 000 (одинадцять тисяч)грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Після набрання вищезазначеним рішенням суду законної сили, Відповідач сплатив ще 50 000,00 грн. згідно платіжної інструкції №98 від 17.01.2023 року, а також 28.02.2023 року сплатив 50 000,00 грн. згідно платіжної інструкції №432 від 28.02.2023 року.
Крім того, 09.01.2024 відбулася реєстрація податкової накладної №20 від 18.08.2021 року, яка була направлена на реєстрацію і ЄРПН за фактом поставки товару за видатковою накладною № 0000420 від 18.08.2021 року на суму 381600,00 грн.зПДВ.
Відповідно, з 10.01.2024 року розпочався строк у вигляді 15-ти банківських днів для того, аби Відповідач сплатив частину боргу за поставлений товар у вигляді суми ПДВ товару (63 600,00 грн.). Такий строк на сплату 63 600,00 грн. закінчився 30.01.2024 року, і з 31.01.2024 року наявна прострочка Відповідача з оплати частини вартості товару у вигляді суми ПДВ.
Крім того, враховуючи, що стягнутий з Відповідача борг у справі 916/2313/22 Відповідач не сплатив у повному обсязі, Позивач заявляє позовні вимоги про нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу у вигляді вартості товару без ПДВ, яка була стягнута рішенням суду по справі 916/2313/22 і не сплачена Відповідачем повністю разом з частиною вартості товару у вигляді суми ПДВ.
Враховуючи, що в рамках справи Позивач заявляв позовні вимоги, в тому числі про нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.10.21-01.09.22 рр., то наразі має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.09.2022 року по 05.02.2024 (з урахуванням здійснених Відповідачем часткових оплат).
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 63600грн, 7362,01грн. - 3% річних, 23435грн. інфляційних витрат та судові витрати.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено, що 09.01.2024 відбулася реєстрація податкової накладної №20 від 18.08.2021 року, яка була направлена на реєстрацію і ЄРПН за фактом поставки товару за видатковою накладною № 0000420 від 18.08.2021 року на суму 381600,00 грн.з ПДВ.
Відповідно, з 10.01.2024 року розпочався строк у вигляді 15-ти банківських днів для того, аби Відповідач сплатив частину боргу за поставлений товар у вигляді суми ПДВ товару (63 600,00 грн.). Такий строк на сплату 63 600,00 грн. закінчився 30.01.2024 року, і з 31.01.2024 року наявна прострочка Відповідача з оплати частини вартості товару у вигляді суми ПДВ, у зв'язку з чим позовна вимога позивача в частині стягнення 63600грн. підлягає судом задоволенню повністю.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7362,01грн. - 3% річних, 23435грн. інфляційних витрат.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок суми позову, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом 7362,01грн. - 3% річних, 23435грн. інфляційних витрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення 3 % річних та інфляційних втрат господарський зазначає наступне.
Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Отже, з урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, перевіривши ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язань, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зменшення річних.
Щодо зменшення інфляційних витрат господарський суд виходить з наступного.
По-перше, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають зменшенню господарським судом.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 7362,01 грн. та інфляційних витрат в розмірі 23435,01 грн.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу надано договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткову угоду № 1 від 01.02.2021 року, ордер, акт № ОУ-000020 приймання-передач наданої правової допомоги від 01.03.2024 року, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, рахунок-фактуру № СФ-000020 від 01.03.2024 року, платіжна інструкція № 1682 від 04.03.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 864.
Враховуючи подані позивачем докази, суд зазначає про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про фіксований розмір адвокатських послуг за кожну надану послугу, який не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд враховує заперечення відповідача в частині того, що дана справа про стягнення заборгованості не є складною справою, відноситься до категорії справ, що мають приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації, відсутні прояви публічного інтересу до справи, а складання позовної заяви не потребувало великої кількості затраченого часу, зокрема, й з урахуванням того, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувають аналогічні справи.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з огляду на загальні принципи справедливості та верховенства права, враховуючи категорію та складність справи, незначну суму позову, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також з урахуванням клопотання відповідача, вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, отже стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський авіаційний завод" (65121, місто Одеса, проспект Небесної сотні, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 07756801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (69035, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Брянська, буд. 15, офіс 25, код ЄДРПОУ 41071921) 63600грн.-основний борг, 7362,01грн. - 3% річних та 23435,01грн. - інфляційні витрати, 3028грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500грн.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18 квітня 2024 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов