ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2024Справа № 910/19623/23
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доФізичної особи-підприємця Петрушки Алли Василівни ( АДРЕСА_2 )
простягнення 53 139 грн 45 коп.
Представники сторін: не викликались
25.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Фізичної особи-підприємця Петрушки Алли Василівни про стягнення 53 139 грн 45 коп. заборгованості за договором суборенди нежилих приміщень № КП0027 від 01.01.2022.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору суборенди нежилих приміщень № КП0027 від 01.01.2022 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 12 363 грн 45 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 8 127 грн 90 коп. пеню, 3 709 грн 03 коп. 30 % штрафу, 2 005 грн 25 коп. інфляційних втрат, 3 % річних 528 грн 38 коп., 9 500 грн 00 коп. штрафу за неповернення документів та 16 905 грн 44 коп. неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2023 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
04.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 відкрито провадження у справі № 910/19623/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
16.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов лист.
12.02.2024 на адресу Господарського суду міста Києва повернулося поштове відправлення за № 060024358, яким на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (АДРЕСА_2), було направлено ухвалу від 11.01.2024, із зазначенням причини повернення: адресат відсутній за вказаною адресою (довідка ф. 20 від 03.02.2024).
Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 вручена відповідачу 03.02.2024.
Станом на 18.04.2024 відповідачем вимог ухвали суду від 11.01.2024, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа-підприємець Петрушка Алла Василівна не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Кощук Галиною Миколаївною (орендар за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Петрушкою Аллою Василівною (суборендар за договором, відповідач у справі) укладено договір суборенди нежилих приміщень № КП0027 (далі - договір) відповідно до умов якого орендар зобов'язується передати суборендареві, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування нежиле, приміщення загальною площею 10 кв.м, що знаходить на адресою: АДРЕСА_3 літ. "С", корп. 90 (далі - приміщення).
Згідно з пунктом 2.1. договору приміщення передається орендарем і приймається суборендарем на підставі акту приймання-передачі (в користування) приміщення (надалі - акт приймання-передачі), що є додатком № 1 до даного договору, в якому сторони передбачають стан приміщення, а у випадку передачі орендарем разом із приміщенням меблів, техніки, обладнання, сторони зазначають в акті перелік меблів, техніки, устаткування, обладнання (кондиціонери) надалі майно його вартість та в якому стані, передається майно.
Не пізніше ніж в день закінчення строку суборенди, приміщення передається (повертається) суборендарем орендарю на підставі акта приймання-передачі, що підтверджує факт повернення приміщення орендарю із зазначення в акті показників лічильників, якщо такі були встановлені, надалі - акт приймання-передачі (повернення) (пункт 2.4. договору).
Пунктом 2.5 договору сторони визначили, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) суборендар підписує протягом 15 робочих днів після закінчення звітного періоду. акт виконаних робіт вважається підписаним суборендарем після спливу 15 робочих днів після закінчення звітного періоду.
Відповідно до пункту 2.6 договору суборендар зобов'язаний здійснити оплату всіх платежів в тому числі і за комунальні послуги, передбачених договором, не пізніше двох днів до дати підписання сторони Акту приймання-передачі (повернення).
У відповідності до положень пункту 5.1 договору строк суборенди приміщення починається з дати підписання акта приймання-передачі відповідно до пункту 2.1 договору та спливає 31.12.2022. Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх печатками (за наявності) та діє до 31.12.2022, а в частині виконання сторонами зобов'язань - до повного їх виконання.
Згідно пункту 5.3 договору орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір попередивши суборендаря письмово. Договір вважається розірваним після спливу 30 календарних днів з дати відправлення орендарем повідомлення про таке розірвання.
Сторони домовились, що у випадку розірвання договору до закінчення строку суборенди, припиняються основні зобов'язання сторін і залишаються чинними ті його умови, які стосуються наслідків його розірвання і порядку проведення взаєморозрахунків між сторонами, сплати орендних та інших платежів до повного їх виконання. Договір вважається повність припиненим після відшкодування/сплати в повному обсязі стороною іншій стороні в тому числі і відповідних платежів, неустойки, всіх понесених витрат та збитків, відповідно до умов даного договору (пункт 5.4 договору).
Пунктом 5.5 договору передбачено, що протягом останнього дня дії даного договору суборендар зобов'язаний повернути приміщення орендареві, а орендар зобов'язаний прийняти його на підставі акта приймання-передачі (повернення), який підписується сторонами.
У відповідності до пункту 6.1 договору згідно з умовами договору суборендар сплачує орендарю наступні платежі: гарантійний платіж; суборендну плату за користування приміщенням; інші послуги суборенди приміщення (за їх наявності), перелік яких зазначений у пункті 6.4 цього договору.
Згідно з пунктом 6.3 договору суборендною платою є щомісячний обов'язковий грошовий платіж, який суборендар сплачує орендарю до 20 числа кожного поточного календарного місяця, що передує місяцю за який здійснюється платіж та користування приміщенням. Плата за неповний (перший та/або останній) місяць суборенди нараховується і сплачується пропорційно до кількості днів, протягом яких суборендар фактично користувався приміщенням. Плата за користування об'єктом оренди нараховується з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення. Датою підписання акту приймання передачі вважається дата зазначена в акті приймання-передачі приміщення, якщо інша дата не передбачена даним договором.
Відповідно до пункту 6.4. договору крім суборендної плати, зазначеної у пункті 6.3 цього договору, суборендар сплачує орендарю інші послуги з суборенди - компенсує витрати на сплату комунальних послуг та енергоносіїв (теплова та електрична енергія, природний газ, послуги з водопостачання, водовідведення, вивезення сміття, охорони, інше, в разі наявності), земельного податку, податку на нерухоме майно та інші витрати, що несе орендар у зв'язку з діяльністю суборендаря пропорційно площі суборендованого нежитлового приміщення. Суборендар оплачує інші послуги (в разі наявності) пов'язані з суборендою, протягом 3 (трьох) банківських днів від дати одержання рахунку. У разі відсутні у суборендаря рахунку на оплату інших послуг з суборенди він зобов'язаний оплатити їх не пізніше 5 (п'ятого) числа поточного місяця здійснити авансовий платіж з поточний місяць в період якого користується приміщенням.
Пунктом 6.12. договору сторони визначили, що суборендар зобов'язаний на першу вимогу орендаря здійснити з ним звірку взаєморозрахунків по будь-яким платежам за цим договором та підписати відповідний акт звірки взаєморозрахунків, один примірник якого обов'язково надається суборендарем орендареві. Вказану звірку взаєморозрахунків та підписання акту звірки взаєморозрахунків, а також його передачу орендареві суборендар зобов'язаний здійснити, не пізніше ніж протягом трьох календарних днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги орендаря про необхідність здійснення звірки взаєморозрахунків за цим договором.
У пункту 6.13. договорі встановлений обов'язок суборендаря сплачувати суборендну плату, в порядку, у розмірах та у терміни, що визначені цим, договором.
Суборендна плата нараховується з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та до дня (дати), включно, підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) приміщення (пункт 6.15 договору).
Згідно з пунктом 6.18. договору якщо суборендар не виконує обов'язку щодо повернення приміщення, суборендар зобов'язаний сплатити орендареві неустойку у розмірі подвійного розміру суборендної плати за кожен день прострочення повернення приміщення та його фактичне використання.
За Актом приймання-передачі нежилих приміщень від 01.01.2022, орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду (тимчасове строкове платне користування) нежиле приміщення загальною площею 10 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4.
07.11.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості від 03.11.2022 № 03.11.2022, відповідно до якої, окрім іншого, скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору суборенди нежилих приміщень № КП0027 від 01.01.2022 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати суборендних та інших платежів за період з квітня по листопад 2022 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 12 363 грн 45 коп., що також не було спростовано відповідачем.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором щодо оплати суборенд них та інших платежів позивачем, за період з 21.04.2022 по19.12.2023, нараховано 8 127 грн 90 коп. пеню, 2 005 грн 25 коп. інфляційних втрат, 3 % річних 528 грн 38 коп., 3 709 грн 03 коп. 30 % штрафу,9 500 грн 00 коп. штрафу за неповернення документів та 16 905 грн 44 коп. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, нарахованої за період з 08.12.2022 по 29.06.2023.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами оренди.
Як встановлено частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином, положення вказаної норми закону та договору з урахуванням приписів статті 11 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України свідчать про те, що у разі припинення цього договору, саме у відповідача виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об'єктом оренди.
Оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині повернення орендованого майна з оренди, відповідач фактично продовжує користування орендованим майном.
Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Як вже зазначалося вище, частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
За змістом наведених норм договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі 910/11131/19.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене та враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати суборендних платежів та інших послуг, а також щодо повернення позивачеві за актом приймання-передачі приміщення, яке є об'єктом оренди за договором суборенди нежилих приміщень № КП0027 від 01.01.2022, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача про нарахування та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12 363 грн 45 коп. та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням після припинення дії договору у розмірі 16 905 грн 44 коп. за неповернення майна з оренди.
Крім того, пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно пункту 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення сплати суборендарем суборендної плати та/або інших платежів, передбачених цим договором Суборендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується від несплаченої суми за кожний день прострочення та за весь період прострочення.
За умови прострочення суборендарем оплати будь-якого з платежів визначених цим договором, в тому числі гарантійне платежу, суборендар, окрім встановленої цим договором пені, додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми несплаченого платежу (пункт 8.3 договору).
Проте, згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - прострочення суборендарем оплати платежів за добо говором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відповідальність суборендаря, яка запроваджена двома різними умовами договору, але водночас надає підстави для її застосування за одне й те саме правопорушення, що полягає у сплаті неустойки (окремо й штрафу, й пені) у випадку прострочення зобов'язань суборендаря щодо сплати платежів (суборендної плати та оплати інших послуг) у строки, визначені цим договором.
Водночас, суд приходить до висновку, що тлумачення статей 3 та 549 Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Тому в кожному випадку окремо необхідно визначати, стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, в тому числі, з урахуванням їх розміру. Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 127 грн 90 коп. та штраф в розмірі 3 709 грн 09 коп., а тому враховуючи розмір пені та штрафу, справедливим та розумним буде стягнення штрафу.
З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 8 127 грн 90 коп. пені.
Також, у відповідності до пункту 8.6. договору сторони погодили, що у випадку не надання та/або несвоєчасного надання Суборендарем Орендареві Акту звірки взаєморозрахунків чи будь-якого іншого акту або документа визначеного цим Договором, Суборендар сплачує Орендареві штрафу у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок за кожний документ.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 9 500 грн 00 коп. штрафу за неповернення документів, в обґрунтування чого посилається на неповернення відповідачем підписаних актів звірки взаємних розрахунків № 0000151 від 01.11.2022 (суборенда) та № 0000151 від 01.11.2022 (з інших послуг суборенди), а також актів наданих послуг з суборенди та інших послуг з суборенди № Kg00027 від 31.01.2022, № Kg00028 від 28.02.2022, № Kg00029 від 31.03.2022, № Kg00030 від 30.04.2022, № Kg00031 від 31.05.2022, № Kg00032 від 30.06.2022, № Kg00033 від 31.07.2022, № Kg00034 від 31.01.2022, № Kg00035 від 28.02.2022, № Kg00036 від 30.04.2022, № Kg00103 від 30.06.2022, № Kg00104 від 31.08.2022, № Kg00112 від 31.07.2022, № Kg00113 від 30.09.2022, № Kg00122 від 31.10.2022, № Kg00127 від 31.09.2022, № Kg00128 від 31.11.2022.
Проте, судом встановлено, що умовами договору суборенди нежилих приміщень № КП0027 від 01.01.2022 не передбачений обов'язок відповідача підписувати та повертати позивачу акти наданих послуг з суборенди та інших послуг з суборенди, а оплата суборенди та інших послуг здійснюється відповідачем на підставі рахунку, з огляду на що, суд пришов до висновку про задоволення вимог позивача щодо нарахування штрафу лише за неповернення актів звірки взаєморозрахунків в розмірі 1 000 грн 00 коп., а вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 500 грн 00 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунки позивача інфляційних втрат та 3 %річних, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства, з огляду на що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 005 грн 25 коп. інфляційних втрат, 3 % річних 528 грн 38 коп. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Петрушки Алли Василівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість в розмірі 12 363 (дванадцять тисяч триста шістдесят три) грн 45 коп., неустойку за неповернення майна з оренди в розмірі 16 905 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ять) грн 44 коп., штраф за прострочення платежів в розмірі 3 709 (три тисячі сімсот дев'ять) грн 09 коп., штраф за неповернення документів в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп., інфляційні втрати 2 005 (дві тисячі п'ять) грн 25 коп., 3 % річних в розмірі 528 (п'ятсот двадцять вісім) грн 38 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 080 (три дві тисячі вісімдесят) грн 51 коп.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька