вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.04.2024м. ДніпроСправа № 904/6648/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від позивача: Курячий А.М.;
Константиненко А.В.;
від відповідача: Левицький О.С.;
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Константиненка Андрія Валерійовича (м. Дніпро)
до Фізичної особи - підприємця Резнер Катерини Олександрівни (м. Дніпро)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 (м. Дніпро)
про розірвання договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 та стягнення грошових коштів у розмірі 240 000 грн. 00 коп.
Фізична особа - підприємець Константиненко Андрій Валерійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд:
- розірвати договір купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023, укладений між Фізичною особою - підприємцем Резнер Катериною Олександрівною (далі - відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Константиненком Андрієм Валерійовичем;
- стягнути з Фізичної особи - підприємця Резнер Катерини Олександрівни на користь Фізичної особи - підприємця Константиненка Андрія Валерійовича грошові кошти у розмірі 240 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- за результатом укладеного договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 позивача введено відповідачем в оману про те, що приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_3, передається в оренду новому орендарю (позивачу) зі згоди власника даного приміщення;
- відповідачем введено в оману позивача щодо орендної плати за користування приміщенням магазину у розмірі 15 000 грн. 00 коп.;
- шляхом введення в оману відповідачем продано позивачу бізнес за ціною в сумі 240 000 грн. 00 коп.;
- шляхом введення в оману відповідачем продано позивачу майно, яке не належить відповідачу (охоронний комплекс та кондиціонер) і є власністю власника орендованого приміщення;
- відповідачем надано підроблений договір оренди приміщення магазину, який не укладався між відповідачем та власником приміщення магазину.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Ухвалою суду від 28.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2024.
Від відповідача засобами електронного зв'язку надійшла заява (вх. суду № 3992/24), в якій він просить суд:
- відкласти судове засідання на іншу дату;
- направити ухвали суду про відкриття провадження у справі на адресу: АДРЕСА_1 або засобами електронного зв'язку на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1;
- поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву. В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що 22.01.2024 поштовим зв'язком отримано копію позовної заяви ФОП Константиненко А.В. до Резнер К.О . Ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі будь-яким чином відповідач не отримувала. Про день, час та місце судового засідання відповідач дізнався за допомогою мобільного додатку "Дія".
У підготовче засідання 24.01.2024 з'явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з'явився, при цьому, судом була врахована подана ним заява, з якої вбачається, що останній повідомлений про день, час та місце судового засідання.
У вказаному засіданні судом були розглянуті клопотання відповідача, які викладені ним у поданій до суду заяві, з приводу яких судом було відзначено наступне.
Господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 28.12.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, яку зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 28.12.2023 (а.с. 73). Вказану адресу електронної пошти зазначає безпосередньо сам відповідач у поданій до суду заяві. Крім того, поштове відправлення з ухвалою суду від 28.12.2023 було направлено на адресу офіційного місцезнаходження Фізичної особи - підприємця Резнер Катерини Олександрівни, а саме: АДРЕСА_2 , проте було повернуто за зворотною адресою АТ "Укрпошта", у зв'язку з неотриманням адресатом (а.с. 81-83).
За викладених обставин вбачається, що ухвалу суду від 28.12.2023 відповідач отримав на вказану ним електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, - 28.12.2023, тому підстави для її повторного направлення відсутні.
Крім того, ухвалою суду від 28.12.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем на його офіційну електронну адресу (28.12.2023), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 12.01.2024, однак станом на 25.01.2024 відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, тоді як клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву поважних причин пропуску вказаного строку, як передбачено частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, не містить. Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Враховуючи вказане, вбачається, що підстави для поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, відсутні.
Ухвалою суду від 24.01.2024 підготовче засідання було відкладено на 13.02.2024.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 7285/24 від 13.02.2024), в якому він просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , обґрунтовуючи подане клопотання наступним:
- відповідач дійсно орендувала спірне приміщення у власника ОСОБА_1 на підставі договору оренди. Оригінали вказаного договору знаходяться один у власника приміщення, другий у позивача, так як останній наполягав йому передати оригінал договору оренди між Резнер К.О. та ОСОБА_1 . Таким чином, у відповідача відсутній оригінал договору оренди, відповідно до якого вона дійсно сплачувала 25 000 грн. 00 коп.;
- копія договору оренди № 01/12/2023 від 01.12.2023, що міститься в матеріалах справи та надано позивачем до суду відповідачка не підписувала, в ньому міститься підпис, виконаний сторонньою особою, з імітацією підпису Резнер К.О. ;
- у позовній заяві позивач зазначає як обґрунтування розірвання договору купівлі-продажу повідомлення йому неправдивої інформації, а також зазначає про передачу йому майна, яке належить третій особі, тому рішення у цій справі вплине на права та інтереси третьої особи - ОСОБА_1 , а саме: на його можливість отримувати орендну плату, долю майна охоронного комплексу та кондиціонеру.
У підготовче засідання 13.02.2024 з'явилися представники позивача та відповідача.
У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи., з приводу якого судом зазначено таке.
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, суд вважав за необхідне залучити ОСОБА_1 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Також судом було відзначено, що у відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 26.02.2024, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2024 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, а саме: по 27.03.2024 включно; відкладено підготовче засідання на 05.03.2024.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №8022/24 від 16.02.2024), в якій він просить суд залучити до матеріалів справи докази направлення позовної заяви з додатками на адресу третьої особи.
Від третьої особи надійшли пояснення по суті спору (вх. суду № 10633/24 від 04.03.2024), в яких ОСОБА_1 просить суд врахувати дані пояснення при ухваленні рішення у справі та у подальшому здійснювати розгляд справи без його участі, вказуючи на таке:
- приблизно в середині травня 2023 року у відповідь на оголошення ОСОБА_1 щодо надання в оренду належного ОСОБА_1 приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , яке до цього неодноразово здавалося в оренду, з абонентського номера НОМЕР_1 зателефонувала раніше не відома жінка - ОСОБА_3 , яка виступає відповідачем по даній справі. Під час розмови Резнер К.О. повідомила, що хоче взяти в оренду приміщення ОСОБА_1 . Визначивши дату зустрічі за місцем розташування приміщення і оглянувши приміщення Резнер К.О. повідомила, що хоче у ньому відкрити магазин пива. Оскільки до цього такий магазин був нерентабельний, ОСОБА_1 попередив про це Резнер К.О. та запропонував їй наступні умови оренди: два перші місяці в неї буде випробувальний термін на підставі усної домовленості про оренду і, якщо все буде добре, з нею буде укладено письмовий договір оренди. При цьому, сума оренди щомісячно повинна була становити 25 000 грн. 00 коп., на, що Резнер К.О. погодилась. Оскільки у перші два місяці у приміщенні тривали ремонтні роботи, Резнер К.О. попросила ОСОБА_1 зробити їй незначну знижку ордерної плати, оскільки магазин не міг функціонувати та приносити дохід і ОСОБА_1 пішов їй назустріч, зробивши їй знижку на час ремонтних робіт;
- у липні 2023 року, коли вже магазин повноцінно функціонував по своєму направленню, ОСОБА_1 заходив туди декілька разів для зняття показів лічильника. Загалом магазин працював приблизно три місяці (приблизно до початку вересня 2023 року) і, за цей час Резнер К.О. намагалась сплачувати оренду вчасно та претензій до неї не виникало. В середині серпня 2023 року, оскільки випробувальний термін вже закінчувався, ОСОБА_1 написав ОСОБА_3 і на запитання, чи продовжує вона оренду, остання повідомила, що так, продовжує, але, можливо, в зимовий період знову попросить про знижку. На дані умови ОСОБА_1 погодився, але на письмовому договорі про оренду ні ОСОБА_1 , ні Резнер К.О. не наполягали, тому продовжувала існувати виключно усна домовленість про оренду приміщення магазину;
- приблизно в середині вересня 2023 року з ОСОБА_1 на зв'язок вийшла невідома особа на ім'я ОСОБА_4 , яка, як ОСОБА_1 в подальшому дізнався, є цивільною дружиною позивача по справі. ОСОБА_4 повідомила, що її чоловік - Константиненко Андрій Валерійович (фізична особа - підприємець) є новим орендарем належного ОСОБА_1 приміщення, що дуже здивувало ОСОБА_1 , оскільки про зміну орендаря ОСОБА_1 з Резнер К.О. попередньо не домовлялись, хоча ОСОБА_1 і не був проти такої зміни. При цьому, ОСОБА_4 повідомила, що сума оренди, яку вони з чоловіком будуть сплачувати ОСОБА_1 щомісячно, становить - 15 000 грн. 00 коп., що ОСОБА_1 також здивувало, так як попередній орендар ( Резнер К.О. ) сплачувала - 25 000 грн. 00 коп. На запитання, чи надавали вони з чоловіком якісь грошові кошти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відповіла: так, надавали у розмірі 240 000 грн. 00 коп. На заперечення щодо розміру орендної подати ОСОБА_4 стала запевняти, що між ОСОБА_1 та Катериною Резнер начебто укладений письмовий договір оренди, по якому остання мала право надавати приміщення ОСОБА_1 в суборенду. ОСОБА_1 з цим також не погодився, тому що, як зазначено вище, між ОСОБА_1 та Резнер К.О. ніякий письмовий договір не укладався, тому ОСОБА_1 попросив ОСОБА_4 показати даний договір, на що остання надіслала його фото. Ознайомившись з надісланим договором, ОСОБА_1 побачив, що зазначений у договорі підпис йому не належить, а зазначені в договорі пункти не відповідають усній домовленості з Резнер К.О. про умови оренди. А саме: суттєво зменшена сума оренди до 15 000 грн. 00 коп., а також зазначений пункт про право суборенди без письмової згоди з боку орендодавця, хоча ОСОБА_1 ОСОБА_3 таку умову не погоджував. Крім того, ОСОБА_4 ознайомила ОСОБА_1 з Актом прийому-передачі майна до договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023, підписаного між Константаненком А.В. та Резнер К.О. , в якому був вказаний кондиціонер та сигналізація охорони, які, насправді, належали ОСОБА_1 , а не Резнер К.О. ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 дане майно у користування, залишивши його у приміщенні перед тим, як здати приміщення їй в оренду;
- у подальшому, для з'ясування всіх обставин ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_3 та запитав навіщо остання зробила цей договір, в якому змінила умови усного договору та підробила підпис? На що ОСОБА_3 повідомила, що, оскільки їй потрібно було укласти договір з охоронним агентством, їй був потрібний документ, на якій підставі вона знаходиться в цьому приміщенні. На запитання, чому у договорі змінена сума орендної плати, ОСОБА_3 сказала, що домовлялась з новими орендарями на 25 000 грн. 00 коп. та їй не відомо, чому у договорі зазначена менша сума у розмірі 15 000 грн. 00 коп. Також, на запитання, навіщо вона вказала в Акті прийому-передачі майна до договору купівлі-продажу з Константиненком А.В. належні ОСОБА_1 речі, остання конкретної відповіді надати не змогла і сказала лише, що запитає у чоловіка. Після цієї розмови Резнер К.О. на зв'язок більше не виходила. Після даної розмови ОСОБА_1 домовився з новими орендарями, що вони працюють місяць, бо він у них був попередньо сплачений, після чого вони звільнять приміщення, тому що ні ОСОБА_1 , ні їм нові умови оренди не підходять, що вони в подальшому і зробили;
- 08.11.2023 ОСОБА_1 був допитаний за даними обставинами в якості свідка по кримінальному провадженню за № 1202304163000131, порушеному за ознаками шахрайства;
- щодо клопотання/заяви захисника відповідачки від 12.02.2024 по справі №904/6648/23, в якому зазначено, що відповідач дійсно орендувала зазначене приміщення у власника ОСОБА_1 на підставі договору оренди і оригінали цього договору знаходяться один у власника приміщення, а другий у позивача, так як останній наполягав йому передати оригінал договору оренди між Резнер К.О. та ОСОБА_1 , третя особа зазначає, що дане твердження захисника Резнер К.О. не відповідає дійсності і ніякий письмовий договір з Резнер К.О. щодо оренди приміщення він не укладав, між ОСОБА_1 та Резнер К.О. існувала виключно усна домовленість про оренду.
Від відповідача засобами електронного зв'язку надійшов лист (вх. суду № 10891/24 від 05.03.2024), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з участю адвоката відповідача у невідкладних слідчих діях (обшук).
У підготовче засідання 05.03.2024 з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому, судом враховані лист відповідача та пояснення третьої особи, з яких вбачається, що останні повідомлені про день, час та місце судового засідання.
У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначене в листі відповідача від 05.03.2024, який надійшов до суду засобами електронного зв'язку, стосовно якого судом було відзначено наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 вказаного Закону).
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Статтею 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Так, надісланий відповідачем до суду засобами електронного зв'язку лист про відкладення розгляду справи не містить електронного підпису автора або підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", тому не має статусу оригіналу документа офіційного характеру.
Крім того, вказаний лист не містить жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин, а дата даного судового засідання була погоджена з представником відповідача у попередньому засіданні.
За вказаних обставин, судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Також, судом було відзначено, що станом на 05.03.2024 матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву, в той час як ухвалою суду від 24.01.2024 судом було розглянуто клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву та зазначено, що підстави для поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, відсутні.
Судом також було зауважено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Також, у вказаному засіданні представник позивача повідомив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, які йому відомі; надані всі докази, на які він посилається; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв'язку з чим представник позивача підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважав, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У підготовчому засіданні 05.03.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 05.03.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду 11090/24 від 05.0-3.2024), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
У судове засідання 02.04.2024 з'явилися представники позивача та відповідача, представник третьої особи у вказане засідання не з'явився; про день, час та місце даного судового засідання був повідомлений належним чином; також судом враховано наявність заявленого раніше третьою особою клопотання про розгляд справи без участі її представника (а.с.118), яке було задоволено судом.
У судовому засідання 02.04.2024 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
У судовому засідання 02.04.2024 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою суду від 02.04.20234 у судовому засіданні 02.04.2024 оголошувалась перерва до 16.04.2024.
У судове засідання 16.04.2024 з'явилися представники позивача та відповідача, представник третьої особи у вказане засідання не з'явився; про день, час та місце даного судового засідання був повідомлений належним чином; також судом враховано наявність заявленого раніше третьою особою клопотання про розгляд справи без участі її представника (а.с.118), яке було задоволено судом.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. У судовому засіданні 16.04.2024 оглянуто оригінали таких доказів: договору купівлі продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 з додатками (Актом з переліком майна); додаткової угоди № 1 до договору № 01/12/2023 від 19.09.2023; розписки від 13.09.2023.
У судовому засіданні 16.04.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів, сплачених на його виконання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, 19.09.2023 між Фізичною особою - підприємцем Константиненком Андрієм Валерійовичем (далі - покупець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Резнер Катериною Олександрівною укладено договір купівлі-продажу № 01/09/23-Б (а.с.21-25), відповідно до умов якого на умовах, визначених в даному договорі та всіх додатках до нього, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити створений та зареєстрований бізнес, що включає в себе, але не обмежується:
- договір на оренду обладнання для торгівлі розливним пивом, в комплектації та з технічними характеристиками, зазначеними в додатку № 1 до договору (далі - обладнання);
- інформацію щодо бізнес процесів із постачальниками продукції;
- інформацію щодо бази клієнтів;
- авторське право та торговельну марку (без додаткової плати);
- реєстратор розрахункових операцій (ППРО/ПРРО) та інше.
Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Якість обладнання, що поставляється за договором, відповідає діючим технічним стандартам в країні виробника та технічній документації виробника, є бувшим у використанні (пункт 1.2. договору).
У пункті 1.3. договору сторони визначили, що продавець гарантує, що обладнання повністю працездатне, справне, іншим особам не продане, не подароване, не закладене, судові спори щодо обладнання не ведуться, будь-якими правами третіх осіб обладнання не обмежене, а приміщення, в якому розміщене обладнання - орендоване, власник приміщення претензій не має та проінформований про зміну орендаря, на підставі уступки оренди.
Відповідно до пункту 2.1. договору право власності на передане покупцеві обладнання, ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання/майна в експлуатацію.
Згідно з пунктом 2.2. договору разом з обладнанням продавець передає покупцю:
- оригінали наступних супровідних документів: рахунок-фактуру; видаткові накладні на товар; документи, що підтверджують якість обладнання, наявну технічну документацію з інструкцією по експлуатації,
- договір оренди обладнання;
- договір оренди приміщення (із подальшим укладенням додаткової угоди щодо внесення змін до договору оренди);
- колію ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (оригінал підлягаю анулюванню територіальними органами ліцензування ДПС);
- РРО або ПРРО, який підлягає перереєстрації;
- внутрішні електронні та паперові бази, комерційні напрацювання, контакти, лайфхаки.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо ціни та порядку розрахунків, а саме:
- загальна ціна договору, складає 240 000 грн. 00 коп. без ПДВ (пункт 3.1. договору);
- розрахунки за договором здійснюються поетапно, в національній валюті України українській гривні, наступним шляхом:
І етап - передоплата в розмірі 38 000 грн. 00 коп., згідно з рахунком, протягом 2-х робочих днів з моменту його отримання, шляхом готівкового розрахунку (підтвердженням також може слугувати розписка продавця);
ІІ етап - 202 000 грн. 00 коп., протягом 7-ми банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання в експлуатацію, шляхом безготівкового зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 3.2. договору).
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов пункту 3.2. договору, позивачем було передано відповідачу 13.09.2023 грошові кошти в сумі 38 000 грн. 00 коп., на підтвердження чого була складена розписка (а.с.35) та перераховано 19.09.2023 грошові кошти в сумі 202 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №65095ac0fd6729120 88fa15d від 19.09.2023 на суму 202 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата згідно з договором купівлі-продажу № 01/09/23-Б" (а.с.36).
За умовами пункту 4.1. договору продавець гарантує законність створення та реєстрації господарської діяльності (бізнесу) та його передання покупцю.
Продавець гарантує, що ним не було допущено вчинення будь-яких злочинів, що є наслідком застосування штрафів, пені тощо, та зобов'язується відшкодувати покупцю усі витрати у випадку виставлення їх до покупця за період, коли діяльність здійснював продавець (пункт 4.2. договору).
У розділі 6 договору сторонами були визначені умови відповідальності сторін за порушення договору, зокрема:
- сторони договору є суб'єктами господарювання, тому відповідальність однієї із сторін за невиконання зобов'язань за договором настає без будь-яких обмежень, а не тільки при наявності обману (умислу) або проступку (необережності чи недбалості) (пункт 6.1.2. договору);
- у разі настання штрафних санкцій, накладення обмежувальних приписів за рішенням суду або податкових органів, на підставах, що виникли до продажу об'єкта за договором, продавець зобов'язується відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, за умови, що покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (пункт 6.2. договору);
- сплата стороною визначених договором та (або) чинним законодавством України штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (пункт 6.3. договору);
- сплата стороною та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням договору, не звільняє її від обов'язку виконати договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним законодавством України (пункт 6.4. договору);
- якщо буде встановлено будь-які права третіх осіб щодо об'єкту, окрім тих, що були повідомлені покупцю та зафіксовані у договорі, покупець має право (1) вимагати розірвання договору в односторонньому порядку та повернення йому сплаченої вартості в повному обсязі, або (2) зменшення вартості (пункт 6.5. договору).
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
У пунктах 8.1., 8.2. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дати підписання договору і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше ніж до 31.12.2025. Закінчення строку договору не звільняє сторони від виконання обов'язків, взятих на себе за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до умов пунктів 8.3., 8.4., 8.5. договору, якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством України, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору. Договір може бути розірваний за домовленістю сторін або в односторонньому порядку, яка оформлюється додатковою угодою до договору. Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, договорі або у чинному законодавстві України.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Частиною 2 статті 673 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Згідно з частиною 1 статті 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
На виконання вказаного договору між позивачем та відповідачем було підписано Акт прийому-передачі обладнання/майна до договору купівлі-продажу №01/09/23-Б від 19.09.2023, в якому сторонами засвідчено наступне:
- продавець передає у власність, а покупець приймає майно та обладнання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (пункт 1 акту);
- акт є невід'ємною частиною договору № 01/09/23-Б від 19.09.2023. Акт складено українською мовою у 2-х примірниках для кожної сторони, що мають однакову юридичну силу (пункт 2 акту);
- сторони проінформовані про їх права та обов'язки (пункт 3 акту);
- сторони наділені повною цивільною дієздатністю та правоздатністю (пункт 4 акту);
- найменування та характеристика майна/обладнання, зазначено у таблиці 1 (пункт 5 акту) (а.с.26-27).
Як убачається з оригіналу дослідженого у судовому засіданні 16.04.2024 Акту прийому-передачі обладнання/майна до договору від 19.09.2023 на його зворотній стороні міститься перелік майна, а саме:
1) лайтбокс світловий 3000х600 (справний) - 1 штука;
2) торцевий лайтбокс 500х1000 (справний) - 1 штука;
3) банер "акція" 1000х1000 (справний) - 1 штука;
4) охоронний комплекс (справний) - 1 штука;
5) холодильник (орендований) (справний) - 1 штука;
6) холодильний ларь (справний) - 1 штука;
7) ваги торгові (справні) - 1 штука;
8) картина + стійки під товар (справні) - 1 штука;
9) касова зона + фальстінка (справні) - 1 штука;
10) планшет + підставка (справні) - 1 штука;
11) бокси під продукцію (справні) - 35 штук;
12) лампи на касовою зоною (справні) - 5 штук;
13) Led - підсвітка над обладнанням (справна) - 1 штука;
14) тумба (справна) - 1 штука;
15) картина + банер (справні) - 1 штука;
16) кондиціонер Sharp (справний) - 1 штука;
17) тумба (справна) - 1 штука;
18) барний стілець (справний) - 1 штука;
19) товар в асортименті;
20) банер 5000х3000 (справний) - 1 штука;
21) часи (справні) - 1 штука.
У судовому засіданні 16.04.2024 представники позивача та відповідача пояснили, що частина майна з вказаного вище переліку була передана відповідачем позивачу у власність; частина майна - в оренду.
При цьому, судом відзначено, що зі змісту вказаного вище Акту вбачається, що зі всього переліку в оренду було передано лише холодильник - 1 штука, який наведений під № 5 в Акті прийому-передачі обладнання/майна до договору від 19.09.2023.
У подальшому Фізична особа - підприємець Константиненко Андрій Валерійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд: 1) розірвати договір купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023, укладений між Фізичною особою - підприємцем Резнер Катериною Олександрівною (далі - відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Константиненком Андрієм Валерійовичем; 2) стягнути з Фізичної особи - підприємця Резнер Катерини Олександрівни на користь Фізичної особи - підприємця Константиненка Андрія Валерійовича грошові кошти у розмірі 240 000 грн. 00 коп. У позовній заяві позивач зазначає таке.
11.09.2023 Фізичною особою - підприємцем Константиненко Андрієм Валерійовичем (далі - позивач) на цифровому сервісі безкоштовних оголошень "Olx" (https://www.olx.ua) у рубриці "Готовий бізнес" було знайдене електронне оголошення - "Магазин розливного пива" з додаванням фото магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_5. Згідно з контактними даними, зазначеними в оголошенні, він зв'язався та зустрівся з Фізичною особою - підприємцем Резнер Катериною Олександрівною, яка запевнила, що в неї на дане приміщення є договір оренди на 3 роки, в якому зазначено, що згідно з даним договором вона має право без згоди власника приміщення передати це приміщення у користування іншим особам на основі договору уступки оренди. Крім того, за словами Резнер К.О. , орендна плата за даним договором оренди приміщення становить 15 000 грн. 00 коп. На підтвердження даних слів Резнер К.О. надіслала ФОП Константиненко А.В. через месенджер "Вайбер" цивільної дружини ФОП Константиненко А.В., ОСОБА_4, скан-копію договору оренди № 01/12/2023 від 01.12.2023, начебто укладеного між власником приміщення магазину - ОСОБА_1 та Резнер К.О , строком до 07.12.2025 (пункт 2.2. договору), з щомісячною орендною платою за користування приміщенням у розмірі 15 000 грн. 00 коп. (пункт 3.1. договору) та правом орендаря здавати його в суборенду або поступатися правом оренди третім особам без письмової згоди з боку орендодавця (в подальшому позивачу стало відомо, що даний договір був підроблений, щоб вплинути на рішення позивача по укладенню договору з Резнер К.O. ). На підставі даної попередньої інформації і, оскільки Резнер К.О. на той момент переконала ФОП Константиненко А.В. у тому, що у неї дійсно є договір оренди з власником приміщення на вищезначених умовах (на підставі зазначеної скан-копії), ФОП Константиненко А.В. вирішив купити у Резнер К.О. бізнес у магазині розливного пива. 19.09.2023, за місцем розташування магазину, за адресою: АДРЕСА_4 , для закріплення досягнутих попередніх домовленостей, між Фізичною особою - підприємцем Константиненком Андрієм Валерійовичем (далі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем Резнер Катериною Олександрівною (далі - відповідачка) було укладено договір купівлі - продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 (далі - договір). Крім того, 19.09.2023, на підставі надісланої відповідачкою вищезазначеної скан-копії договору оренди № 01/12/2023 від 01.12.2023 між позивачем та відповідачкою укладена додаткова угода № 1 від 19.09.2023 до договору № 01/12/2023 про заміну сторони договору. На виконання пунктів 3.1., 3.2. договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 позивач повністю виконав умови договору, сплативши на користь відповідачки - 240 000 грн. 00 коп. без ПДВ, а саме: - 13.09.2023 сплачено аванс готівкою в розмірі 38 000 грн. 00 коп., про отримання якої відповідачка надала письмову, власноручно написану розписку; - 19.09.2023 сплачено решту суми у розмірі 202 000 грн. 00 коп., шляхом банківського переказу на рахунок відповідачки НОМЕР_2 у АТ КБ "Приватбанк", зазначений у договорі; - 19.09.2023 між сторонами договору підписаний акт прийому-передачі майна, а також перелік обладнання, яке відповідачка передала в цей же день позивачу. При цьому, відповідачка запевнила, що охоронний комплекс та кондиціонер Sharp, що зазначені у переліку переданого майна належать відповідачці на праві приватної власності. Додатково, на виконання пункту 1.1. договору, відповідачка надала позивачу: 1) копію ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (у вигляді фото та листування у меседжері вайбер); 2) реєстратор розрахункових операцій (РРО); 3) контакти постачальників товару. У той же час, відповідачка не надала позивачу наступні документи, передбачені пунктом 2.2. договору: оригінал договору оренди приміщення магазину, а також оригінали інших документів: рахунків - фактур; видаткових накладних на товар; документи, що підтверджують якість обладнання, наявну технічну документацію з інструкцією по експлуатації, а також копію договору оренди обладнання. Крім того, відповідачка не виконала усні обіцянки зустрітись і навчити позивача обслуговуванню кранів, а також іншим особливостям роботи магазину, оскільки після єдиної зустрічі - 19.09.2023, фактично уникала, і до цього часу уникає особистих зустрічей з позивачем, що підтверджуєтеся листуванням з нею. Що стосується оригіналу договору оренди приміщення, який згідно з пунктом 2.2. договору, відповідачка зобов'язувалась надати на підтвердження озвучених нею умов оренди з власником приміщення, про наявність яких вона запевняла, то весь час відповідачка фактично ігнорувала неодноразові прохання позивача привезти та надати оригінал даного договору оренди та відповідала, що орендодавець начебто "про все знає" і "сам зв'яжеться". В подальшому, позивач через свою цивільну дружину, ОСОБА_4, самостійно знайшов власника орендованого приміщення - ОСОБА_1 . Однак, власник приміщення повідомив, що не знає про зміну орендаря даного приміщення і попередній орендар приміщення - ОСОБА_3 йому нічого про це не казала. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що він не укладав з Резнер К.О. письмового договору оренди і між ними існувала виключно усна домовленість, що Резнер К.О. платить йому орендну плату у розмір 25 000 грн. 00 коп., а також додатково відшкодовує комунальні витрати за користування приміщенням. Зі слів власника орендованого приміщення - ОСОБА_1 позивачу стало відомо, що відповідачка підробила договір оренди в електронному вигляді, зменшила у ньому суму орендної плати, а також видала належне йому майно (охоронний комплекс та кондиціонер) як своє, щоб позивач погодився на підписання договору, який відповідач, як стало зрозуміло в подальшому, не збиралась виконувати. Після цього цивільна дружина позивача зателефонувала відповідачці і остання їй повідомила, що це вже "не її проблеми і ми їй нічого не зробимо". Також, цивільній дружині перетелефонував власник приміщення ОСОБА_1 , який повідомив, що ОСОБА_3 просить його підписати договір оренди з ним "заднім числом", але він не погодився, тому що зрозумів, що вона ввела позивача в оману. Ці та інші обставини та докази недобросовісності дій відповідачки відносно позивача, а також відносно третіх осіб, зафіксовані у матеріалах досудового розслідування, внесеного за заявою позивача слідчим відділом відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202304163000131 від 11.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення за частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України - шахрайство, вчинене в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому. По даному кримінальному провадженню позивач визнаний потерпілим і докази недобросовісності дій відповідачки, зокрема, зафіксовані у наступних протоколах слідчих дій: - протоколі допиту потерпілого ОСОБА_2 ; - протоколі допиту свідка ОСОБА_10 ; - протоколі допиту свідка ОСОБА_11 .. Підсумовуючи вищезазначене, позивач наголошує на наступних фактах, які можна вважати суттєвим та грубим порушенням умов договору купівлі - продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 з боку відповідачки, внаслідок яких позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме:
1) введено в оману позивача, що приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_3 передається в оренду новому орендарю зі згоди власника даного приміщення;
2) введено в оману позивача щодо орендної плати за користування приміщенням магазину у розмірі 15 000 грн. 00 коп.;
3) шляхом введення в оману продано позивачу майно, яке не належить відповідачеві (охоронний комплекс та кондиціонер) і є власністю власника орендованого приміщення;
4) надано підроблений договір оренди приміщення магазину, який не укладався між відповідачкою та власником приміщення магазину.
Суд відзначає, що в матеріалах справи наявний Протокол допиту свідка від 08.11.2023, згідно з яким, по суті поставлених запитань свідок ОСОБА_1 дав наступні показання: "Приблизно в середині травня, до мене звернулась раніше невідома мені жінка, а саме: зателефонувала мені з абонентського номера НОМЕР_1 , та сказала, що хоче подивитись приміщення, яке я до цього неодноразово здавав, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , визначивши датою зустрічі, я прийшов до магазину де ми зустрілись, оглянувши приміщення дівчина повідомила, що хоче відкривати магазин пива, через те, що до цього такий магазин був не рентабельний, я запропонував, що два місяці в неї буде випробовуваного терміну, якщо все буде добре ми з нею укладено договір оренди, дівчина, на ім'я ОСОБА_3 погодилась, та розпочала. Дівчина завжди була на зв'язку, сума про розрахунок за оренду завжди обговорювала, через те, що дівчина попросила зробити їй незначну знижку через те, що остання робила ремонт та магазин не міг функціонувати та приносити дохід. Сума оренди, щомісячно, повинна була становити 25 000 грн. 00 коп., на, що дівчина погодилась, тому без проблем перший час я йшов їй на зустріч. В липні, коли вже магазин функціонував по своєму направленню, я заходив до нього декілька разів, для зняття показів. Магазин працював приблизно три місяці, може більше, точно не пам'ятаю, дівчина намагалась сплачувати оренду вчасно та претензій до неї не виникало. В середині серпня я написав ОСОБА_3 , оскільки випробувальний термін вже закінчувався, на запитання чи продовжує оренду ОСОБА_3 , остання повідомила, що так, але можливо в зимовий період попросить знижку, я погодився, але на договорі про оренду ні я, ні вона не настоювали. Приблизно в середині вересня зі мною на зв'язок вийшла невідома мені дівчина, на ім'я ОСОБА_4 , та повідомила, що вона новий орендар приміщення, я не був проти, в листуванні ми познайомились, під час обговорення організаційних моментів, ОСОБА_4 повідомила, що сума оренди, яку вони будуть сплачувати щомісячно, становить 15 000 грн. 00 коп., мене це здивувало, на що я відповів, що ОСОБА_3 сплачувала мені 25 000 грн. 00 коп. Після чого ОСОБА_4 майже одразу зателефонувала, для з'ясування інформації, на запитання чи надавали вони якісь грошові кошти ОСОБА_3 , остання відповіла, що так, та ця сума становила 240 000 грн. 00 коп. Дівчина почала запевняти, що між мною та ОСОБА_3 є договір по якому остання має право надавати моє приміщення в суборенду, мене це здивувало тому, що з ОСОБА_3 договір ми ніякий не складали та я попросив у ОСОБА_4 показати мені його, на що остання надіслала мені фото, ознайомившись в ним я побачив, що там мій підпис та зазначенні пункти не відповідають усній домовленості про оренду, а саме: зменшена сума, зазначений пункт про суборенду, також не обговорювалась оренда майна, оскільки ОСОБА_3 заїжджала в пусте приміщення та всі речі в приміщенні вже набуті під час функціонування магазину. Під час з'ясування обставин з ОСОБА_3 та навіщо остання зробила цей договір, в якому змінила умови усного договору та підробила підпис. ОСОБА_3 повідомила, що оскільки їй потрібно було укласти договір з охоронним агентством, їй був потрібний документ на якій підставі вона знаходиться в цьому приміщенні, на запитання чому змінена сума ОСОБА_3 сказала, що домовлялась з новими орендарями на 25 000 грн. 00 коп. та їй не відомо чому там 15 000 грн. 00 коп. вказано. Після чого я домовився з новими орендарями, що вони працюють місяць, бо він у них був сплачений, а після з'їжджають тому, що ні мені, ні їм нові умови договору не підходять. При ознайомленні з актом матеріальної цінності, був вказаний кондиціонер, сигналізація охорони, я зателефонував ОСОБА_3 , щоб дізнатись навіщо вона їх вказала, тому, що ці речі мої, остання сказала, конкретної відповіді надати остання не змогла, сказала лише, що запитає у чоловіка. Та більше на зв'язок не виходила." (а.с.42-45).
Також в матеріалах справи наявний Протокол допиту свідка від 12.10.2023, згідно з яким, по суті поставлених запитань потерпілий - АДРЕСА_2 дав наступні показання: "11.09.2023 знайшов оголошення на OLX в рубриці "готовий бізнес" магазин розливного пива. Відразу ввечері зателефонував по номеру, який був вказаний в оголошенні, а саме: НОМЕР_8. Нам відповіла ОСОБА_3 , ми почали говорити за цей магазин, ми почали говорити за цей магазин, домовились на зустріч на цьому магазині за адресою: АДРЕСА_5 - 12.09 о 19:00 год. В ході зустрічі обговорили умови продажу, суму за яку будемо купувати, вона виставила суму 300 000 грн. 00 коп., коли ми сказали, що за таку суму не будемо купувати, то вона запропонувала суму 240 000 коп. 00 коп., посилаючись на те, що може продати крани на розлив пива постачальнику пива, а ми візьмемо їх в оренду у постачальника і таким чином сума продажу бізнесу буде складати 240 000 грн., потім ми дізналися що крани і так були в оренді у постачальника. На суму 240 000 грн. ми погодилися. Коли ми запитали скільки коштує оренда приміщення, вона відповіла, що 15 000 грн. 00 коп. І що в неї з орендодавцем є договір на три роки, в якому написано що вона має право без його згоди перездати це приміщення на основі договору уступки оренди. Після обговорення всіх питань ми погодилися купувати магазин та домовилися дати аванс у розмірі 38 000 грн. 00 коп. - 13.09 на 9:00 ранку. 13.09 ми приїхали на магазин та дали аванс готівкою під розписку, яку ОСОБА_3 писала власноруч, домовилися що наш юрист, на ім'я ОСОБА_12 (номер телефону НОМЕР_3 ), що мешкає за межами міста Дніпро, почне готувати договір купівлі-продажу, і як тільки він буде готовий, то підпишемо договір і перрахуємо кошти в сумі 202 000. 18.09 юрист зробила договір і я скинула його на огляд ОСОБА_3 у Вайбер, також попросила відправити мені договір оренди на приміщення, щоб я змогла на основі цього договору зробити договір переуступу оренди, вона відправила мені договір оренди в електронному вигляді у Вайбер, ми домовилися на підписання договору на 19.09 на магазині. 19.09 ми зустрілися на магазині орієнтовно в 10.30 описали матеріальні цінності які були на магазині в договір купівлі продажу i перевели зі свого рахунку ( НОМЕР_4 ), що обслуговується в "А-Банк", кошти у розмірі 202 000 грн. на рахунок ОСОБА_3 ФОП ( НОМЕР_2 ), що обслуговується в "ПриватБанк". З нами був присутній наш друг ОСОБА_11 (номер телефону НОМЕР_5 ). Ми домовились на зустріч 20.09, щоб стати до роботи. тому що вона обіцяла навчити обслуговуванню кранів і повністю всій роботі магазину. 19.09 ввечері після підписання договору ОСОБА_3 написала моя цивільна дружина ОСОБА_4, яка весь час в подальшому і підтримувала з нею зв'язок через листування, написала їй о котрій зустрічаємося на магазині, вона їй написала що не встигає на завтра і щоб ми почали з четверга тобто з 21.09. Ми погодились, тому що вона розповідала, що в неї захворіла раком мати чоловіка і ми ввійшли в її положення. 21.09 ми самі виходимо на магазин, ключі від нього вона залишила в ІНФОРМАЦІЯ_2 (магазин знаходиться поруч з нашим). Ми почали займатися магазином, тому що до 01.10 ми працювали під її документами доки готувались наші (в нас був перехід з 2 групи ФОП на 3). 22.09 вона також в магазині не з'явилась моя цивільна дружина попросила, щоб вона привезла термінал тому, що ми не можемо приймати оплати, через декілька днів вона нарешті відправила нам його на таксі компанії "Уклон", д.н. НОМЕР_6 , на ім'я ОСОБА_14 контактний номер телефону, НОМЕР_7 . По переписці також видно, що я декілька разів просив її привезти договір оренди, на що вона відповідала що орендодавець сам з нами зв'яжеться і що він про все знає. Коли ми зрозуміли що вона не дасть нам його номер, ми знайшли його самі і зателефонували на його абонентський номер (НОМЕР_9), це відбулося 29.09. В розмові з орендодавцем стало зрозуміло, що він не знає про зміну орендаря і вона йому нічого про нас не казала і у них була усна домовленість, що вона платить йому 25 000 грн. 00 коп. і комунальні і працює в цьому приміщенні. Вона підробила договір в електронному вигляді, зменшила там суму, щоб ми купили цей магазин. Після сказала, що це вже не її проблеми і ми їй нічого не зробимо. Потім цивільній дружині перетелефонував орендодавець і сказав, що ОСОБА_3 просить його підписати договір заднім числом, але він не погодився, тому що зрозумів, що вона нас обманула, так ми з'ясували що вона перепродала нам його матеріальні цінності, а саме: кондиціонер та охоронний комплекс (це вказано в таблиці в договорі купівлі-продажу). 10.10 ми звернулись до поліції. Також з сайту "Судова влада" ми побачили, і на ОСОБА_3 вже подавали в суд, тому що вона взяла кошти за товар у розмірі 320 грн. 00 коп., але не відправила його покупцю. Ми знайшли його номер телефону, а саме: НОМЕР_10, на ім?я ОСОБА_15 , останній розповів нам, що він замовив у неї на Промі тактичні пояси, кошти їй відправив, але товар не отримав, подав позов до Господарського суду за справою № 904/3183/23 від 19.06.2023, але знав її точні дані, тому позов повертали, тому він вирішив не займатися цією справою, але може дати свідчення і все підтвердити, але він мешкає в Вінниці. Більше по вказаному факту мені доповнити нічого" (а.с.46-48).
Як зазначає позивач, 10.10.2023 позивачем було надіслано відповідачці на адресу, яку остання повідомила у месенджері "Вайбер" - АДРЕСА_6, а також електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 досудову претензію, якою направлено відповідачці додаткову угоду про дострокове розірвання (припинення) дії договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023, з проханням її підписати та повернути сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 240 000 грн. 00 коп. через 30 днів з моменту отримання даної претензії, а також попередження про намір позивача звертатися за захистом своїх прав до суду у разі її ігнорування (а.с.51-54).
Суд відзначає, що матеріали справи не містять належних доказів направлення вказаної претензії відповідачу, оскільки з наданих позивачем доказів: копії лицьової частини повернутого конверту та накладної № 4908735137111 (а.с.55-56) неможливо достеменно встановити вміст відправлення № 4908735137111 (з огляду на відсутність опису вкладення до поштового відправлення № 4908735137111).
Позивач зазначає, що відповіді на вказану досудову претензію не находило. Вказані вище обставини і стали причиною для звернення позивача із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 та/або його окремих положень на час розгляду спору судом сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та протягом виконання з боку сторін відсутні.
Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами правочин є договором купівлі-продажу, правова природа якого як двостороннього та оплатного договору зумовлює наявність взаємних обов'язків у кожної із сторін договору.
Суд зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі 910/2693/18.
Так, статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Дана норма узгоджується з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, приписи статті 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.
Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або договором.
При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.
Зокрема, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом, та визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб'єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Як зазначено в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 912/354/20, від 17.03.2021 у справі № 910/5816/20, надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Тобто, за висновками суду, чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов'язань однієї зі сторін, якщо вбачається істотне порушення його умов.
Окрім цього, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі № 924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.
Судом встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на такі обставини:
1) за результатом укладеного договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 позивача введено відповідачем в оману про те, що приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_5, передається в оренду новому орендарю (позивачу) зі згоди власника даного приміщення;
2) відповідачем введено в оману позивача щодо орендної плати за користування приміщенням магазину у розмірі 15 000 грн. 00 коп.;
3) шляхом введення в оману відповідачем продано позивачу майно, яке не належить відповідачу (охоронний комплекс та кондиціонер) і є власністю власника орендованого приміщення;
4) відповідачем надано підроблений договір оренди приміщення магазину, який не укладався між відповідачем та власником приміщення магазину.
Суд наголошує, що вказані позивачем обставини можуть бути підставою для визнання договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 недійсним, а не для розірвання вказаного договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України.
При цьому, в процесі розгляду справи судом обома сторонами підтверджено факт передачі майна продавцем за Актом прийому-передачі обладнання від 19.09.2023; факт повної оплати переданого обладнання покупцем; факт того, що передане майно (крім охоронного комплексу, кондиціонера та холодильника) на теперішній час перебуває у власності позивача, а також підтверджено факт того, що передане майно використовувалося позивачем за призначенням (позивач певний час здійснював підприємницьку діяльність по роздрібній торгівлі).
Суд також відзначає, що умови договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 не визначають конкретні дані щодо приміщення, в якому здійснюється торгівля та про яке йде мова у пункті 2.2. договору (адресу місцезнаходження, розмір приміщення, власника приміщення, інші ідентифікуючі дані цього приміщення).
Отже, вказані вище обставини у своїй сукупності свідчить про відсутність істотного порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023.
Враховуючи фактичні обставини справи та приписи статей 611, 612, 651 Цивільного кодексу України, а також встановлений судом факт відсутності істотного порушення відповідачем умов договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України.
Судом не приймається до уваги наявна в матеріалах справи копія договору оренди №01/12/2023 від 01.12.2023, оскільки обома сторонами вказаного договору ( ОСОБА_1 та Резнер К.О. ) заперечується факт укладення вказаного договору; жоден з учасників справ оригінал вказаного договору суду не надав, факт його існування не підтвердив.
Судом також критично розцінюється Додаткова угода № 1 від 19.09.2023 до договору №01/12/2023 про заміну сторони договору, оскільки вказана Додаткова угода не підписана однієї з її сторін - власником приміщення - ОСОБА_1 . Так, в Додатковій угоді зазначено таке: " Резнер Катерина Олександрівна , зареєстрована як фізична особа - підприємець (далі - орендар), Константиненко Андрій Валерійович , зареєстрований, як фізична особа - підприємець (далі - новий орендар), ОСОБА_1 , фізична особа (далі - орендодавець), які разом іменуються сторони, а окремо - сторона, уклали додаткову угоду (далі - додаткова угода) про наступне:
1) сторони домовились змінити одну із сторін в наступному договорі - договір №01/12/2023, укладений між орендарем та орендодавцем (далі - основний договір) на основі пункту договору 4.1 передати новому орендарю усі права та обов'язки орендаря за основним договором;
2) орендодавець згоден із заміною орендаря на нового орендаря в основному договорі;
3) після підписання сторонами додаткової угоди орендар передає, а новий орендар набуває всіх прав та приймає на себе всі обов'язки орендаря за основним договором;
4) орендар зобов'язується протягом 2-х робочих днів з дати укладення додаткової угоди передати новому орендарю оригінал основного договору, а також інші документи та інформацію, які є важливими для його виконання;
5) додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання орендарем і новим орендарем та діє до закінчення терміну дії основного договору відповідно до його умов;
6) додаткова угода є невід'ємною частиною основного договору.
Судом також критично розцінюється долучені до матеріалів справи скріншоти переписки у месенджері "Вайбер", оскільки з вказаних доказів неможливо встановити осіб, які її здійснювали; більше того, наведені у вказаній переписці обставини не мають правового значення у спірних правовідносинах та не впливають на результат вирішення спору у даній справі.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача сплачених позивачем за договором грошових коштів в розмірі 240 000 грн. 00 коп. суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Наразі, як встановлено судом, між сторонами на підставі укладеного договору існувала домовленість щодо продажу обладнання відповідачем та його оплати позивачем.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17, підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.
Згідно з частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відповідно до частини 4 вказаної статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №5023/10655/11 частину 4 статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов'язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов'язання припиняються на майбутнє.
Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України) (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).
Судом встановлено, що за спірним договором обома сторонами були вчинені дії на виконання своїх зобов'язань за ним, а саме: позивачем було сплачено вартість придбаного обладнання; в свою чергу, відповідачем, на виконання умов договором, вказане обладнання було передано позивачу за відповідним актом.
В контексті вищенаведеного у даному випадку, підставою для повернення вартості обладнання є факт припинення правовідносин за договором купівлі-продажу, тобто існуючої домовленості щодо передачі відповідачем обладнання та його оплати позивачем, у зв'язку з розірванням договору згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, позаяк відсутність існування договірного характеру правовідносин за наслідками розірвання правочину передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки позивачем у відповідності до приписів чинного процесуального закону не доведено належними та допустимими доказами обставини наявності правових підстав для розірвання спірного договору згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, як правової підстави повернення перерахованих позивачем в якості оплати обладнання коштів, відповідно, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 240 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.
З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо розірвання договору купівлі-продажу №01/09/23-Б від 19.09.2023 та стягнення грошових коштів у розмірі 240 000 грн. 00 коп. є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, пункт 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Константиненка Андрія Валерійовича до Фізичної особи - підприємця Резнер Катерини Олександрівни про розірвання договору купівлі-продажу № 01/09/23-Б від 19.09.2023 та стягнення грошових коштів у розмірі 240 000 грн. 00 коп. - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача - Фізичну особу - підприємця Константиненка Андрія Валерійовича.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 17.04.2024.
Суддя Ю.В. Фещенко