вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2024 р. Cправа № 902/35/24
за позовом: Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)
до: Студенянської сільської ради (вул. Соборна, 42, с. Студена, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 24715)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
прокурора: Кавун О.І.
позивача: Хомеренчук Ю.О.
відповідача: не з'явився
третьої особи: не з'явився
04.01.2024 перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Студенянської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.02.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 .
22.01.202 від представника третьої особи Військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення по справі (вх. № канц. 01-34/725/24 від 22.01.2024), яке долучене судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились прокурор та представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 08.01.2024.
Представник третьої особи не з'явився, при цьому судом взято до уваги клопотання останнього про розгляд справи за його відсутності.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 06.02.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 14.03.2024.
За наслідками розгляд справи 14.03.2024 суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи на 08.04.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились прокурор та представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 14.03.2024, яка доставлена останньому до електронного кабінету 15.03.2024 о 14:50, що підтверджується відповідною довідкою сформованою відповідальним працівником суду.
Представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 14.03.2024, при цьому судом взято до уваги заяву останнього (вх. № канц. 01-34/726/24 від 22.01.2024), про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника..
Отже, судом вжито достатніх заходів для повідомлення відповідача про дату судового засідання.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
Позовна заява обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах прикордонної смуги вздовж державного кордону України, відтак має належати до земель оборони.
Зі змісту пояснень третьої особи слідує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668, площею 217,5 га входять до складу прикордонної смуги, розташованої уздовж державного кордону України на території Студенянської територіальної громади, тобто перебувають в зоні 30-50 метрової смуги, необхідної для облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, необхідних для забезпечення надійної охорони Державного кордону України в межах ділянки відповідальності. При цьому, в межах Могилів-Подільського та Тульчинського району Вінницької області охорону державного кордону забезпечує Військова частина НОМЕР_1 . З огляду на що, земельна ділянка з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668, площею 217,5000 га, необхідна для майбутнього використання Військовою частиною НОМЕР_1 для будівництва, облаштування та утримання інженерно - технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, просік, комунікацій.
Як слідує з матеріалів справи, на замовлення Студенянської сільської ради у жовтні 2021 Центральною регіональною філією ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки державної власності із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення на території Студенянської сільської ради Піщанського району.
Студенянська сільська рада розглянувши клопотання начальника відділу-архітектури, містобудування, цивільного захисту, управління комунальною власністю та житлово-комунальним господарством Студенянської сільської ради Митрофаненко Л.М. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельноїділянки державної власності із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення у комунальну власність Студенянської сільської ради, відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 33/81, 121,125 Земельного кодексу України, ст.55 Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сільська рада, вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки державної власності на земельну ділянку площею 217,5000 га, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, земельні ділянку запасу (код КВЦП-11.06), кадастровий номер земельної ділянки; 0523283000:02:002:0668 яка розташована на території Студенянської сільської Вінницької області. Передати у комунальну власність Студенянської сільської ради земельну ділянку площею 217,5 га промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668.
В подальшому на підставі зазначеного рішення сільської ради 15.06.2022 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 217,5 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 за Студенянською сільською радою, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки № 357208236).
Поряд з цим, як слідує із інформації наданої ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (№ 1514 від 14.11.2023) останнім було виконано проектно-вишукувальні роботи щодо встановлення місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 на території Студенянської сільської ради по відношенню до 30-50 метрової смуги уздовж лінії державного кордону та установлено, що зазначена земельна ділянка накладається на 30-50 метрову смугу уздовж лінії державного кордону. Площа території у межах 30-ти метрової смуги вздовж кордону становить 4,06 га, а у межах 50-ти - 6,76 га.
За доводами позивача розташування частини земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 на лінії прикордонних інженерних споруд свідчить про її належність до земель оборони та виключає можливість її перебування у комунальній власності Студенянської сільської ради, що і стало підставою позову.
За наслідками розгляду справи суд дійшов наступних висновків.
Щодо звернення прокурора в інтересах Вінницької обласної державної адміністрації суд зазначає наступне.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Водночас згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Стаття 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).
Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Важливим обов'язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов'язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов'язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов'язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.
З огляду на те, що до інтересів держави безпосередньо належить захист та охорона державного кордону України, в тому числі охорона прикордонної смуги, яка встановлюється вздовж державного кордону, а протиправне заволодіння чи використання земель в межах прикордонної смуги підриває обороноздатність держави, зокрема в умовах повномасштабної війни проти України. За таких обставин, охорона та використання земель, зокрема державної форми власності, становить державний інтерес, оскільки протиправне заволодіння державними землями суперечить основним принципам та засадам використання земель, закріплених у Конституції України.
Судом встановлено, що зверненню прокурора до суду з позовом у даній справі передувало направлення Вінницькій обласній військовій адміністрації листа.
Так, листом Вінницької обласної прокуратури від 05.12.2023 № 15/3-745вих-23 Вінницьку обласну військову адміністрацію повідомлено, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» вздовж кордону Студенянською сільською радою оформлено право комунальної власності на земельну ділянку площею 217,5 га з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668. Вибуття із державної власності земель на підставі рішення Студенянської сільської ради всупереч вимог ч. 3 ст. 77 Земельного кодексу України порушує інтереси держави щодо забезпечення національної безпеки і оборони шляхом передачі земель військовим частинам Державної прикордонної служби України для облаштування та утримання інженерно- технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік та комунікацій. Прокурором зазначається, що станом на 03.01.2024 відповідь на адресу обласної прокуратури не надійшла.
Також відповідно до листа Вінницької обласної військової адміністрації від 15.12.2022 № 01.01-61/9528 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області проведено аудит земельних ділянок прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж українсько-молдовського державного кордону та визначено земельні ділянки, які розташовані в межах орієнтовної прикордонної смуги. Спірна земельна ділянка, на час проведення аудити була не сформована, перебувала у 30-50 метровій смузі уздовж державного кордону та позначена на схемі № 1.
Крім того, судом враховано, що Вінницькій обласній військовій адміністрації відомо про проблеми передачі у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України земельних ділянок уздовж державного кордону з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2021 № 710/1387, у якому зазначалось, що: «Неодноразові звернення на місцеві органи самоврядування, щодо надання земельних ділянок відповідно до вимог закону, результатів не дало. У 2020 році жодної земельної ділянки уздовж лінії державного кордону ІНФОРМАЦІЯ_2 не передано.»
Отже, Вінницькій обласній військовій адміністрації було відомо про наявність порушень інтересів держави, однак заходів до відновлення порушених прав нею не вжито.
Таким чином прокурором вказано уповноваженому органу про наявні порушення та необхідність судового захисту інтересів держави, натомість позивачем жодних заходів не вжито.
Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 920/839/20 та від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 висловлено позицію, за якою у разі свідчення попереднього листування прокурора з уповноваженим органом про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та Верховним Судом у постанові від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Вінницькою обласною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Вінницьку обласну військову адміністрацію про представництво прокуратурою інтересів останньої відповідним листом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками.
Зокрема, розділ X Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. б).
Таким чином, землі оборони віднесені до земель державної форми власності.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України Про використання земель оборони землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Статтею 22 Закону України Про державний кордон України передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Згідно зі ст. 23 Закону України Про державний кордон України у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, які встановлені вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
Відповідно до підп. 3 п. 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Лінія прикордонних інженерних споруд - це спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів. Відстань облаштування лінії прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».
Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Верховний Суд у постановах від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц та від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц дійшов аналогічних висновків: «Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» та пунктом 1 постанови КМ України № 1147 від 27 липня 1998 року «Про прикордонний режим». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.»
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 23.07.2020 у справі № 910/199932/17 «розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони».
Згідно зі ст. 80 ЗУ України держава є суб'єктом права власності на землю та реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Відповідно до Проекту формування територій і встановлення меж Студенянської сільської ради народних депутатів Піщанського району, розробленого Вінницькою філією Інституту землеустрою Українською академією аграрних наук у 1994 році, межа Студенянської сільської ради на південному заході проходить по державному кордону з Молдовою, на південному сході і півдні - по межі Одеської області.
Договір між Україною та Республікою Молдова про державний кордон (далі - Договір) укладено 18.08.1999 та ратифіковано Законом України від 06.04.2000 № 1633-ІІІ.
Згідно зі статтею 1 Договору державний кордон між Україною і Республікою Молдова встановлюється відповідно до документів делімітації, які є невід'ємною частиною цього Договору: Протоколу-опису проходження лінії державного кордону між Україною і Республікою Молдова; Альбому топографічних карт державного кордону між Україною і Республікою Молдова, складених в результаті делімітації українсько-молдовського кордону, проведеної у 1995-1999 роках.
Відповідно до статті 7 Договору Україна та Республіка Молдова для позначення лінії державного кордону на місцевості створили Спільну демаркаційну комісію.
Статтею 5 Договору передбачено, що державний кордон на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками.
Відповідно до інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 10.02.2023 № 10-28-0.202-1248/2-23 на сьогодні лінію українсько-молдовського державного кордону в межах Тульчинського району Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками.
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебсайті Державної прикордонної служби України (https://dpsu/ua/ua/structure/pivdenne-regionalne-upravlinnya/mogiliv-podilskiy-prikordonniy-zagin/) НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 охороняє ділянку загальною протяжністю 190,7 км державного кордону в межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області. 141,2 км - по річці Дністер з республікою Молдова; 49,5 км - на Центральній ділянці українсько - молдовського кордону.
Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 02.11.2021 № 780 «Про зміну ширини прикордонної смуги» установлено вздовж українсько-молдовського державного кордону України в межах Вінницької області на його сухопутних ділянках і вздовж берегів річки Дністер, річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки п'ять кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, згідно зі Схемою проходження тилової межі прикордонної смуги в Могилів-Подільському та Тульчинському контрольованих прикордонних районах.
Як встановлено судом, ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи щодо встановлення місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 на території Студенянської сільської ради по відношенню до 30-50 метрової смуги уздовж лінії державного кордону та установлено, що зазначена земельна ділянка накладається на 30-50 метрову смугу уздовж лінії державного кордону. Площа території у межах 30-ти метрової смуги вздовж кордону становить 4,06 га, а у межах 50-ти - 6,76 га.
Враховуючи наведене, частина земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668, яка розташовані у 30-50 ти метровій смузі уздовж державного кордону, може перебувати лише в державній власності.
Тобто установлено, що зазначена земельна ділянка розташована уздовж державного кордону, входить до складу прикордонної смуги та відноситься до земель оборони.
У прикордонній смузі встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в'їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов'язаних з обороною чи охороною державного кордону України.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має структуру в яку зокрема входять органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини.
Статтею 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу» передбачено, що органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.
Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.
Відповідно до п. 45 ч.1 ст.20 Закону України «Про Державну прикордонну службу» для виконання покладених завдань Державна прикордонна служби України має право у порядку, передбаченому законодавством, одержувати і використовувати земельні ділянки для розміщення стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд на державному кордоні України, розташування органів, підрозділів, навчальних закладів, підприємств, установ та організацій Державної прикордонної служби України, пунктів (місць) тимчасового тримання осіб, базування кораблів і катерів, авіаційних підрозділів, стрільбищ і навчальних полів тощо.
Тому, з огляду на встановлене Вінницька обласна військова адміністрація позбавлена можливості розпорядитися земельними ділянками уздовж лінії державного кордону та відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України падати її у постійне користування військовій частині НОМЕР_1 для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельна ділянка у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлюється спеціальний режим їх використання.
Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Таким чином рішення Студенянської сільської рада від 26.01.2022 № 1332, яким у комунальну власність передано земельну ділянку з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 прийнято з порушенням вимог ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 22 Закону України «Про державний кодон України», ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони», постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, Положення про прикордонний режим, з огляду на що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Студенянської сільської ради від 26.01.2022 № 1332 " Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки державної власності із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення у комунальну власність Студентської сільської ради" підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
При цьому судом враховано, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.
Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області.
У постанові Верховного Суду №910/19932/17 від 23.07.2020 вказано, що «колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони».
Поряд з цим, згідно ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Таким чином, статтею 26 вищезазначеного Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка зареєстрована на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на праві комунальної власності за Студенянською сільською радою.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено обороноздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст.5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Частиною 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена ч. 13 ст. 79 ЗУ України.
Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За наведених обставин, за доводами суду подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права Вінницькою обласної військовою адміністрацією.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - державну реєстрацію права комунальної власності Студенянської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 площею 217,5 га, припинивши право комунальної власності Студенянської сільської ради на вказану ділянку та визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 площею 217,5 га є обгрунтовними та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідачем у процесі судового розгляду не спростувано належними і допустимими доказами доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка, належить до земель оборони та знаходиться у межах прикордонної смуги, а також те, що відповідач з порушенням вимог закону провів інвентаризацію спірної земельної ділянки та вніс відповідні відомості про неї у Державний земельний кадастр, внаслідок чого земельну ділянку віднесено до земель комунальної власності.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини Студенянської сільської ради витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідача
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення Студенянської сільської ради від 26.01.2022 № 1332 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки державної власності із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення у комунальну власність Студенянської сільської ради».
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Студенянської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 площею 217,5 га, припинивши право комунальної власності Студенянської сільської ради на вказану ділянку.
4. Визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523283000:02:002:0668 площею 217,5 га.
5. Стягнути з Студенянської сільської ради (вул. Соборна, 42, с. Студена, Тульчинський район, Вінницька область, 24715, код ЄДРПОУ 04327554) на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 9084 гривень (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UА568201720343110002000003988).
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
7. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник повного судового рішення надіслати на електронні адреси: прокуратури - sekretariat@vin.gp.gov.ua, позивача - oda@vin.gov.ua, відповідача - studena_sr@ukr.net , третій особі - ІНФОРМАЦІЯ_4 та до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 18 квітня 2024 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2, 3 - прокурору, позивачу (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)
4 - відповідачу (вул. Соборна, 42, с. Студена, Тульчинський р-н., Вінницька обл., 24715)
5- третій особі (АДРЕСА_1)