ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 квітня 2024 року Справа № 918/1065/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Грязнов В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 (суддя Романюк Р.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Зінченко - Попової Тетяни Іванівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта"
про стягнення коштів в сумі 49 374, 00 грн
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі № 918/1065/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм групп нафта" (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 112, код ЄДРПОУ 43431254) на користь Фізичної особи - підприємця Зінченко - Попової Тетяни Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 44 988 грн попередньої оплати та 2 445, 58 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду апеляційної інстанції та поновити для скаржника даний строк. Частково скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 15 листопада 2023 року в частині задоволення позову та стягнення з відповідача ТОВ "Прайм Групп Нафта", код 43431254 на користь позивача ФОП Зінченко - Попова Т.І., ІПН НОМЕР_1 суми попередньої оплати у розмірі 44 988 грн та судового збору у розмірі 2 445,58 грн, а в іншій частині - рішення суду залишити без змін. Судові витрати розподілити згідно до положень діючого законодавства.
Апелянт зазначає, що після оплати за ПММ за Договором купівлі - продажу палива, позивач отримав право на заправлення належних йому транспортних засобів через пункти реалізації пального, які використовував скаржник, відповідно до п. 3.2. Договору. Позивач звинувачує відповідача в не наданні ПММ, але жодного належного доказу відмови у видачі ПММ, шпри заправленні ТЗ позивача, до позову не надає.
Також скаржник вказує, що доказів відмови відповідача у виконанні своїх обов'язків по постачанню ПММ на адресу позивача, суду не подано. Немає доказів відмови відповідача від виконання обов'язків поставки ПММ по Договору, а як наслідок - немає законним підстав для задоволення позову.
Скаржник просить суд звернути увагу на те, що Покупець має право без термінів після оплати отримати ПММ в Пунктах реалізації постачальника в межах оплаченого ліміту в літрах. З позицією відповідача по аналогічній справи погодився Північно - західний апеляційний господарський суд (справа № 922/1638/23).
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду Вих.№918/1065/23/7924/23 від 15.12.2033 витребувано матеріали справи №918/1065/23 із Господарського суду Рівненської області. 25.12.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду із Господарського суду Рівненської області надійшли матеріали справи №918/1065/23.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 повернуто скаржнику разом із доданими до неї документами.
12.01.2024 скаржник повторно звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10-ти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки.
22.01.2024 у справі №918/1065/23 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги з клопотанням про поновлення строку для подання апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" на рішення першої інстанції від 15.11.2023 у справі № 918/1065/23.
Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Запропоновано позивачу у строк до 15.02.2024 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа копія ухвали апеляційного господарського суду від 25.01.2024 доставлена до електронних кабінетів позивача, відповідача 25.01.2024 о 18:28 год. (а.с. 128)
15.02.2024 через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Зінченко - Попової Тетяни Іванівни надійшов письмовий відзив на рішення першої інстанції від 15.11.2023 у справі № 918/1065/23, в якому позивач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 130-132).
Також, 20.03.2024 через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява, в якій, представник відповідача просив розмістити судове рішення, прийняте за результатами розгляду апеляційної скарги, через кабінет представника системи ЕСІТС.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
На підтвердження досягнутих сторонами домовленостей ТОВ "Прайм групп нафта" (виконавець) виставлено ФОП Зінченко - Попова Т.І. (замовник) рахунок - фактуру № 308432 від 22.02.2022 на суму 44 988 грн, в якому чітко визначено товар (дизельне паливо у кількості 1380 л), який має бути поставлений (а.с. 8).
22.02.2022 року позивачем згідно платіжного доручення № 471 від 22.02.2022 сплачено 100 % від суми, вказаної в рахунку - фактурі, а саме 44 988 грн, в якому в призначенні платежу зазначено посилання на виставлений відповідачем рахунок - фактуру та назву товару (за дизельне паливо зг. рах. № 308432 від 22.02.2022, у т. ч. ПДВ 20 % - 7498 грн), про поставку якого сторони попередньо домовились (а.с. 9).
ТОВ "Прайм групп нафта" складено податкову накладну № 2713 від 22.02.2022, товар - дизельне палив, кількість - 1380 л, на загальну суму 44 988 грн.
Доказів передачі товару на суму попередньої оплати у розмірі 44 988 грн суду не подано.
Позивач вказує, що останній звертався до відповідача з листом на повернення коштів вих. № 1 від 17.01.2023 в якому зазначено, що у зв'язку з неотримання товару просить повернути кошти у сумі 44 988 грн на розрахунковий рахунок ФОП Зінченко - ОСОБА_1 ..
ФОП Зінченко - Попова Т.І. 26.05.2023 року рекомендованим листом направлено на адресу ТОВ "Прайм групп нафта" претензію про сплату боргу від 26.05.2023 з проханням протягом трьох робочих днів з дати отримання даної претензії повернути грошові кошти у сумі 44 988 грн, що були сплачені ФОП Зінченко - Поповою Т.І. 22.02.2022 в якості попередньої оплати за 1380 л дизельного палива. Вказана претензія отримана відповідачем 05.06.2023, про що свідчить інформація з сайту АТ "Укрпошта" стосовно рекомендованого повідомлення про вручення 3960023520294 (а.с. 12, 14).
ФОП Зінченко - Попова Т.І. 17.07.2023 року рекомендованим листом направлено на адресу ТОВ "Прайм групп нафта" вимогу (повторна) про виконання зобов'язань від 17.07.2023 року з повторним проханням поставити 1380 л дизельного палива, оплаченого 22.02.2022 р. в сумі 44988,00 грн, або повернути вказану суму грошових коштів за реквізитами вказаними у даній вимозі. Вказана вимога отримана відповідачем 27.07.2023 року, про що свідчить інформація з сайту АТ "Укрпошта" стосовно рекомендованого повідомлення про вручення 3960023737730 (а.с. 15-18).
ФОП Зінченко - Попова Т.І. 26.09.2023 рекомендованим листом направлено на адресу ТОВ "Прайм групп нафта" вимогу (повторна) про виконання зобов'язань від 26.09.2023 в якій зазначено, що з урахуванням неможливості реалізації товариством пального за узгодженою на момент здійснення попередньої оплати вартістю та кількістю, просить негайно повернути сплачену суму попередньої оплати у розмірі 49374 грн за реквізитами вказаними у даній вимозі. Вказана вимога отримана відповідачем 03.10.2023, про що свідчить інформація з сайту АТ "Укрпошта" стосовно рекомендованого повідомлення про вручення 3962300799881.
Позивачем подано суду Акт звірки взаємних розрахунків за період: грудень 2021 - липень 2022 року між ТОВ "Прайм групп нафта" та ФОП Зінченко - Попова Т.І. відповідно до якого станом на 31.07.2022 р. заборгованість на користь ФОП Зінченко - Попова Т.І. складає - 49374 грн. Вказаний Акт звірки підписаний представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх (а.с. 22).
Доказів повернення позивачу коштів - попередньої оплати відповідачем суду не надано.
За неналежне виконання зобов'язань позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення 44 988 грн попередньої оплати та 4 386 та іншими зобов'язаннями.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм групп нафта" (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 112, код ЄДРПОУ 43431254) на користь Фізичної особи - підприємця Зінченко - Попової Тетяни Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 44 988 грн попередньої оплати та 2 445,58 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі № 918/1065/23 та мотивами суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Колегія суду зауважує, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
При цьому застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.
Зважаючи на доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності в матеріалах справи доказів, котрі б вказували на відмову відповідача у видачі ПММ за зверненням Позивача, із покликанням при цьому на пункту 3.2 Договору, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Зважаючи на посилання відповідачем в апеляційній скарзі на умови пункту 3.2 Договору (зокрема, що покупець має право без термінів після оплати отримати ПММ в пунктах реалізації постачальника в межах оплаченого ліміту), колегія суду зауважує, що в матеріалах справи відсутній, а відповідачем не подано суду договір на який він покликається в апеляційній скарзі.
Саме тому, у суду відсутня можливість дослідити його умови, зокрема пункту 3.2 Договору, на який покликається відповідач, при цьому, позивач в позовній заяві зазначає щодо укладення між сторонами договору поставки у спрощенний спосіб. На підтвердження своїх доводів позивач долучив до матеріалів справи рахунок - фактуру № 308432 від 22.02.2022 на суму 44 988 грн, в якому чітко визначено товар (дизельне паливо у кількості 1380 л), який має бути поставлений (а.с. 8).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 року у справі № 910/23097/17 (провадження № 12-3гс21), зазначила: "4.21. За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
ТОВ "Прайм групп нафта" складено податкову накладну № 2713 від 22.02.2022, товар - дизельне палив, кількість - 1380 л, на загальну суму 44988 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 дійшла висновку, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, складена 22.02.2022 під порядковим номером 2713 (а.с. 10), виписана відповідачем на постачання товару на користь позивача (замовника), є доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Крім того, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Водночас у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
При цьому необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи не містять доказів того, що сторонами було узгоджено строк поставки товару, зокрема у письмових заявках, специфікаціях тощо.
Як зазначалося вище, з огляду на виставлений відповідачем рахунок - фактуру № 308432 від 22.02.2022 на суму 44 988 грн, 22.02.2022 року позивачем згідно платіжного доручення № 471 від 22.02.2022 сплачено 100 % від суми, вказаної в рахунку - фактурі, а саме 44 988 грн, в якому в призначенні платежу зазначено посилання на виставлений відповідачем рахунок - фактуру та назву товару (за дизельне паливо зг. рах. № 308432 від 22.02.2022, у т. ч. ПДВ 20 % - 7498 грн), про поставку якого сторони попередньо домовились (а.с. 9).
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.
Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Згідно з усталеною судовою практикою, попередня оплата товару є саме авансом, а не завдатком. Подібні висновки підтверджені правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 25.09.2012 у справі № 6-82цс13 та від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Як зазначалося вище, позивач тричі звертався до відповідача з вимогами (вих. №1 від 17.01.2023; від 26.05.2023;від 26.09.2023), в яких просив повернути сплачену попередню оплату у розмірі 44988 грн, оскільки позивачем не отримано товар.
При цьому, колегія суду зауважує, що покликання в апеляційній скарзі на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду по справі №922/1638/23 не заслуговує на увагу, оскільки справа №922/1638/23 не є релевантною до правовідносин по справі №918/1065/23. На відміну від справи №918/1065/23 в справі №922/1638/23 правовідносини сторін врегульовані договором, умови якого досліджувалися під час розгляду справи щодо стягнення 13151 грн попередньої оплати, 3 411, 05 грн інфляційних втрат, 7228,91 грн пені, 17 550, 00 грн штрафу.
Окрім того, протягом усього розгляду справи місцевим господарським судом відповідач жодного разу не заяви про свою позицію та своїх заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог, зокрема, щодо відсутності доказів відмови відповідача у видачі позивачу ПММ.
При цьому, обставина щодо наявності чи відсутності відповідних обґрунтувань у позові безпосередньо впливає на процесуальну поведінку відповідача, зокрема, щодо подання (своєчасного подання) відповідних доказів на спростування доводів позивача і навпаки.
Відтак, зважаючи на відсутність визначеного сторонами у справі строку виконання зобов'язання, строк виконання обов'язку відповідачем щодо повернення попередньої оплати в сумі 44 988 грн з врахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України є таким, що настав.
Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що покупець має право без термінів після оплати отримати ПММ в пунктах реалізації постачальника в межах оплаченого ліміту в літрах, апеляційний господарський суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких дій про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов постачання товару.
Суд апеляційної інстанції виходить з того, що на момент розгляду справи товар позивачу поставлений так і не був, хоча матеріали справи не містять доказів відмови відповідача передати оплачений товар, однак його дії (бездіяльність) свідчать про невиконання ним свого зобов'язання з передачі товару позивачу.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 44988 грн є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню.
Що стосується решти позовних вимог у розмірі 4 386 грн (49374 - 44988), то в цій частині позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови у позові. Посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків не може бути визнано судом належним доказом, оскільки зазначений документ не є первинним документом, який підтверджує сплату в якості попередньої оплати коштів позивачем, відтак, за відсутності підтвердженої суми боргу у розмірі 4 386 грн належними доказами (первинними документами), суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Таким чином рішення суду першої інстанції є законним, обгрунтованим, таким, що ґрунтується на повному та об'єктивному дослідженні матеріалів справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Групп Нафта" на рішення Господарського суду Рівненської області від 15.11.2023 у справі №918/1065/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку окрім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
3. Справу №918/1065/23 повернути доГосподарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Грязнов В.В.