Номер провадження: 22-ц/813/1343/24
Справа № 523/20135/20
Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.
Доповідач Заїкін А. П.
18.04.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/20135/20
Номер провадження: 22-ц/813/1343/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою адвоката Попової Світлани Юріївни, діючої від імені ОСОБА_1 ,на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Кисельова В.К. 13 березня 2023 року, повний текст рішення складений 17 березня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування майнової шкоди - 83 700 грн., у відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 31.08.1993 року він отримав у спадщину 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , на земельній ділянці спільного користування, площею - 1 621 кв. м.. Інші частини домоволодіння отримали брат та сестра позивача.
Домоволодіння було фактично поділено на три частини з відокремленими входами, із огородженням парканами частин земельної ділянки кожного за домовленістю між спадкоємцями. У кожного зі співвласників були в наявності прибудинкова ділянка, город, надвірні споруди. Будь-яких спорів з приводу користування не виникало, порядок користування був усталеним.
У 2002 році співвласниками було проведено перерахунок часток у праві власності на домоволодіння внаслідок здійснення прибудов, за результатами якого частка позивача склала - 20/100 частин домоволодіння, брата та сестри позивача - 49/100 та - 31/100 відповідно. Порядок користування земельною ділянкою залишився без змін. Спорів між співвласниками не виникало, кожен користувався власною земельною ділянкою, здійснював її поліпшення, висаджував зелені насадження.
29.12.2006 року ОСОБА_2 отримав у спадщину 49/100 частин домоволодіння після смерті батька, а у 2012 році звернувся до суду з вимогами про визначення порядку користування земельною ділянкою пропорційно до розміру часток співвласників у домоволодінні. Остаточне рішення по справі було прийнято 7 грудня 2017 року Одеським апеляційним судом. Встановлено порядок користування земельною ділянкою з перерозподілом площі на користь ОСОБА_2 за рахунок ділянки позивача, яка використовувалась для утримання плодових зелених насаджень. На даній ділянці розташовані кущі винограду та плодові дерева у кількості - 53 шт., висаджені та доглянуті позивачем за власні кошти.
23 серпня 2019 року відповідач розпочав встановлення огороджувальних заборів, які завершив 11 вересня 2019 року. Встановлення заборів відбувалось поза межами процедури, передбаченої законодавством, шляхом силового огородження та блокування позивачу доступу до земельної ділянки, на якій розташовані зелені насадження. З цього приводу позивач звертався із заявою від 13.09.2019 року до Суворовського ГУ НП в Одеській області щодо протиправних дій відповідача, із заявою від 13.09.2019 до Управління ДАБК Одеської міської ради, із заявою до Одеської міської ради, проте будь-яких заходів з боку уповноважених осіб не здійснено. Також було порушено кримінальне провадження № 12019160490003206 за ч. 1 ст. 125 КК України (нанесення відповідачем легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ), яке знаходиться на стадії досудового розслідування.
З моменту встановлення заборів і на даний час позивач не має доступу до власного майна, розташованого на земельній ділянці, їх вартість йому не компенсовано, що має наслідком спричинення збитків, які підлягають відшкодуванню у судовому порядку. Зелені насадження є речами, які мають майнову цінність, а також засобом для отримання доходів в майбутньому (щорічного/сезонного врожаю). Загальна сума збитків згідно Висновку експертизи від 14 липня 2020 року складає - 83 787 грн..
Вищевказаними діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода у вигляді: - душевних страждань внаслідок втрати належного йому майна; - погіршення стану самопочуття, виникла роздратованість та нервовість. Відшкодування моральної шкоди він оцінює у 20 000 грн. (а. с. 2 - 6).
Процесуальні рішення суду першої інстанції та дії учасників справи
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.01.21 року відкрито провадження у справі. Визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Визначено строк надання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали (а. с. 38).
Позиція відповідача у суді першої інстанції
19.02.2021 р. до суду першої інстанції надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача - адвокат Сокалюк В.П. просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Представник відповідача посилається на те, що судовими рішеннями у попередній справі №1527/3704/12 підтверджено, що відповідач має право на користування частиною земельної ділянки, яка відповідає його частці в будинку. Тому такими, що не відповідають дійсним обставинам по справі є твердження позивача про те, що встановлення заборів по периметру земельної ділянки, згідно схеми користування земельними ділянками, завдає позивачу збитків. Зелені насадження і виноградник знаходилися на земельній ділянці, яка належала територіальній громаді. До набуття законної сили рішення суду у попередній справі №1527/3704/12 сторони були лише користувачами земельної загальної ділянки, а після набрання законної сили рішенням суду - стали окремими користувачами визначених часток земельної ділянки. Право власності на багаторічні насадження визнається тільки за власником такої земельної ділянки. Насадження, які ростуть на такій земельній ділянці є її складовою частиною як неподільною речі (а. с. 41 - 43 зворотна сторона).
11.03.2021 року до суду першої інстанції надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на безпідставність доводів відзиву на позов.
Позивач при висаджені зелених насаджень діяв добросовісно, правомірно очікував на збереження права власності на своє майно у майбутньому. У відзиві не наведено обґрунтованих підстав набуття відповідачем права володіння зеленими насадженнями автоматично, без відшкодування їхньої вартості власнику майна (а. с. 57 - 64).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 р. залишено без задоволення у повному обсязі вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, тобто окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.
Відповідно п. "а" ч. 2 ст. 22, п. "а" ч. 1 ст. 19 ЗК України, багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь, земель сільськогосподарського призначення. Тобто, багаторічні насадження - це не що інше як земельна ділянка. Оскільки насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення під товарним сільськогосподарським виробництвом до громадянина переходить також право власності на всі його складові частини, тобто насадження. Враховуючи викладене, багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.
Сам факт того, що на земельній ділянці, яка була виділена відповідачу судовим рішенням, опинились багаторічні насадження, не пов'язаний з будь-якою його неправомірною поведінкою. Позивачем не надано доказів, що він самостійно бажав встановити паркан, відповідно рішенню Апеляційного суду Одеської області від 07.12.2017р. (а. с. 150 - 154).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Попова Світлана Юріївна, діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення відшкодування майнової шкоди у розмірі - 83 700 грн.. Просить скасувати у вказаній частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення у відшкодування майнової шкоди коштів у розмірі - 83 700 грн..
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що: 1) не врахував, що позивач в межах земельної ділянки, якою користувався добросовісно і правомірно з 1993 по 2019 роки, висадив дерева та кущі виноградників, тривалий час доглядав за ними отримував плоди і дохід; 2) відповідач після отримання рішення суду від 07.12.2017 р. не дотримався процедури відведення земельних ділянок та у вересні 2019 р. свавільно повалив паркани позивача, внаслідок чого заволодів земельними насадженнями, розташованими на земельній ділянці. Лише у лютому 2019 р. відповідач отримав рішення Одеської міської ради про надання дозволу на відведення земельної ділянки та розпочав процедуру оформлення документів, яка досі не закінчена. Рішенням суду про визначення порядку користування земельною ділянкою не замінюється процедура відведення земельної ділянки у відповідності до вимог закону; 3) судом не враховано, що предметом спору по даній справі є право власності на майно, яке має вартісну цінність, якого позивач був позбавлений внаслідок дій відповідача. Зелені насадження є майном, вартість яких відшкодовується при передачі земельних ділянок у власність фізичних осіб; 4) суд обґрунтував рішення на нормах права, які стосуються багаторічних насаджень на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, що не стосується правовідносин, які склалися між сторонами по даній справі; 5) судом застосовано тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 02.07.2003 р. № 174, який втратив чинність - 20.08.2012 р.; 6) судом не враховано практику ЄСПЛ щодо дотримання балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини у зв'язку з позбавленням права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування (а. с. 159 - 166).
Узагальнені доводи інших сторін в апеляційному суді
Відповідач ОСОБА_2 не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.04.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною адвоката Попової С.Ю., діючої від імені ОСОБА_1 (а. с. 172 - 172 зворотна сторона).
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи (а. с. 175).
Відповідно до довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «01 (Р) Відкриття» від 21.04.2023 по справі №523/20135/20 було надіслано 21.04.2023 9:03:23 одержувачу - адвокату Поповій С.Ю., діючий від імені ОСОБА_1 , та доставлено до електронної скриньки - 21.04.2023 9:09:20 (а. с. 175, 176)
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, позивач - ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження - 07.06.2023 р..
Відповідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач - ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження - 05.06.2023 р..
За вищевказаних обставин щодо надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд вважає, що сторони по справі повідомлені про розгляд справи в апеляційному суді.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.04.2024 року закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні апеляційного суду.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 5 цієї частини.
Дана справа з ціною позову (103 787 грн.) є малозначною, тому згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Попової С.Ю., діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_2 є власником 49/100 часток домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2006 року. У його користуванні знаходяться будівлі: в літ. А - 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6; в літ. В - 7-1, 7-2, 7-3, 7-4; літ. З - льох (1/2 частки); літ. Ж - гараж.
ОСОБА_3 є власником 31/100 часток домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2002 року. У її користуванні знаходяться будівлі: в літ. Б - 4-1, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 6-1; літ. Л - сарай; літ. М - вбиральня.
ОСОБА_1 є власником 20/100 часток домоволодіння, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 28.02.2000 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори, з урахуванням здійсненого перерахунку часток КП ОМБТІ та РОН. У його користуванні знаходяться будівлі: в літ. А - 2-1, 2-2, 3-1, 3-2; літ.О - баня; літ. К - котельня; літ. З - льох (1/2 частки).
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично користуються земельною ділянкою, загальною площею - 1 621 кв. м., яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07.12.2017 р. встановлено наступний порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідно до їх часток у домоволодінні:
- у користування ОСОБА_2 , якому належить на праві власності 49/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , виділено ізольовану земельну ділянку, загальною площею - 732,4 кв. м. (з врахуванням забудови будівлями та спорудами, які знаходяться у фактичному користуванні) у відповідності до графічної схеми зображення порядку користування земельними ділянками, яка була викладена експертом ОСОБА_5 в додатку до заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 від 07.12.2017 року (малюнок №1) з описом до схеми: «1-2-3-4-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-15-16-17-18 -20-21-22-23-24-25-26-27-28-29-30-31-32-33-1» (ділянка позначена у схемі та заштрихована зеленими лініями).
- у користування ОСОБА_1 , якому належить на праві власності 20/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , виділено ізольовану земельну ділянку, загальною площею - 327,3 кв. м. (з врахуванням забудови будівлями та спорудами, які знаходяться у фактичному користуванні), у відповідності до графічної схеми зображення порядку користування земельними ділянками, яка була викладена експертом ОСОБА_5 в додатку до заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 від 07.12.2017 року (малюнок №1) з описом до схеми: «2-34-35-36-37-14-13-12-11-10-9-8-7-6-5-4-3-2» (ділянка позначена у схемі та заштрихована синіми лініями).
- у користування ОСОБА_3 , якій належить на праві власності 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , виділено ізольовану земельну ділянку, загальною площею - 537,5 кв. м. (з врахуванням забудови будівлями та спорудами, які знаходяться у фактичному користуванні), у відповідності до графічної схеми зображення порядку користування земельними ділянками, яка була викладена експертом ОСОБА_5 в додатку до заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 від 07.12.2017 року (малюнок №1) з описом до схеми: «31-30-29-28-27-26-25-24-23-22-21-20-18-19-38-39-40-41-42-43-44-45-46-47-48-31» (ділянка позначена у схемі та заштрихована жовтими лініями).
Визначено територію загального користування земельною ділянкою для співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 «33-3-4-33/2-33», (ділянка позначена у схемі червоним кольором), загальною площею - 23,84 кв. м..
Визначено територію постійного та безоплатного сервітуту для користування земельною ділянкою співвласнику ОСОБА_2 «25/24-24-23-22-23/2-24/2-25», (ділянка позначена у схемі жовтим кольором), загальною площею - 8,95 кв. м..
Визначено територію постійного та безоплатного сервітуту для користування земельною ділянкою співвласнику ОСОБА_3 «29-29/2-27/2-25/2-24/25-25-26-27-28-29», (ділянка позначена у схемі зеленим кольором), загальною площею - 17,57 кв. м..
Постановою Верховного суду від 09.07.2018р. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року залишено без змін.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07.12.2017р. фактично були змінені межі земельних ділянок, якими користувались співвласники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Загальна земельна ділянка була розподілена між ними у відповідності до їх часток у праві власності на домоволодіння. У користування ОСОБА_2 , якому належить на праві власності 49/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , було виділено ізольовану земельну ділянку, загальною площею - 732,4 кв. м., замість - 414 кв. м., якою він користувався раніше. У користування ОСОБА_1 , якому належить на праві власності 20/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , виділено ізольовану земельну ділянку загальною площею - 327,3 кв. м., замість - 440 кв. м., якою він користувався раніше.
На виділеній ОСОБА_2 земельній ділянці залишились багаторічні насадження, якими раніше користувався ОСОБА_1 .
Після виділення земельних ділянок сторонам по справі ОСОБА_2 відгородив виділену йому земельні ділянку огороджувальним парканом згідно з вищевказаним рішення суду про визначення порядку користування земельною ділянкою.
По справі виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннямич. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позову. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з обґрунтуваннями цих висновків.
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України та Земельним Кодексом України.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановлену цим кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Загальні положення про право власності врегульовано Главою 23 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої - третьої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 321, 391 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).
Пунктом 33 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Як вбачається з правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року (справа № 6-658 цс 15), відповідно до частини другої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.
Частиною першою статті 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок, зокрема, зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, та дотримуватися правил добросусідства.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з Відповідача заподіяну матеріальну шкоду за пошкоджений паркан та кущи винограду та плодові дерева, які залишилися на виділеній відповідачу рішенням суду земельній ділянці, у загальному розмірі - 83 787 грн..
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки, яка раніше знаходилися у користуванні позивача. Дослідженні докази не містять підтверджень наявності порушення прав Позивача діями Відповідача, оскільки межі земельних ділянок між сторонами встановлено рішенням суду. Надані сторонами докази не вказують на існування факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивача.
Позивачем не доведено, що після ухвалення рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою ним було вжито заходів щодо перенесення паркану, згідно визначених судом меж. Позивачем не доведено, що відповідачем встановлено паркан не у відповідності до визначених рішенням суду меж. Позивач посилається на завдання майнової шкоди внаслідок перенесення паркану, разом з тим відсутні посилання та відповідні докази того, ким був встановлений попередній паркан, що у відповідача залишилися будівельні матеріали після перенесення паркану, які належить позивачу.
Доводи позивача про завдання майнової шкоди внаслідок того, що кущи винограду та плодові дерева, які залишилися на виділеній відповідачу рішенням суду земельній ділянці, колегія суддів вважає неспроможними.
Частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність майнової шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою й протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Частинами першою - третьою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а обов'язок доведення наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою покладено законом саме на позивача.
Вищенаведене вказує на те, що підтвердження наявності вини відповідача в завданні шкоди позивачу під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, з огляду на відсутність доказів, які вказують на протиправність дій відповідача.
Позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, з огляду на вищевказані обставини.
Не доведено позивачем неможливість перенесення кущів винограду та плодових дерев із земельної ділянки, яка виділена відповідачу, на земельну ділянку, яка залишилася у користуванні позивача або іншу земельну ділянку.
Колегія суддів критично відноситься до наданого позивачем Звіту про визначення ринкової вартості збитків (реальних збитків та упущеної вигоди) в результаті нанесення майнової шкоди фізичній особі, громадянинові України ОСОБА_1 станом на 11.09.2019 року (а. с. 18 - 33), оскільки як вбачається з його змісту оцінювач не проводив дослідження земельної ділянки. Висновок зроблено на підставі наданих позивачем документів (Додатків), які у матеріалах справи відсутні. Матеріали справи не містять Актів, будь-яких інших висновків органу місцевого самоврядування щодо предмету спору.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Попової С.Ю., діючої від імені ОСОБА_1 , є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції мотивувальної частини даної постанови.
В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України,
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Попової Світлани Юріївни, діючої від імені ОСОБА_1 ,- задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року - змінити. Викласти мотивувальну частину рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року в редакції мотивувальної частини даної постанови.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе