Номер провадження: 22-ц/813/1141/24
Справа № 523/4255/16-ц
Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
19.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійним договір дарування кв. АДРЕСА_1 , який був укладений 24.03.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 , який є її батьком, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, та дізналась, що вказана квартира була подарована ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Позивач стверджує, що спірний договір дарування був підписаний іншою особою, а не ОСОБА_3 .
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - залишено без задоволення у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що вона прийняла спадщину після смерті батька і що оспорюваним договором дарування, яким спадкодавець за життя відчужив належну йому квартиру відповідачці, порушуються її права, як спадкоємця.
Колегія суддів у повній мірі погодитися з усіма такими висновками районного суду не може.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , шлюб між якими був зареєстрований 11.08.2015 року (т.1 а.с.33);
- ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками були: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т.1 а.с.07);
- за договором дарування від 24.03.2015 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 АДРЕСА_1 . Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Чужовською Н.Ю. за реєстровим номером 553 (т.1 а.с.27-28);
- договір дарування був зареєстрований 24.03.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.29);
- ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.31);
- на час смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.30 зворот);
- на час відкриття спадщини ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала у кв. АДРЕСА_3 ;
- згідно з висновком судової посмертної комісійної судово-медичної експертизи № 269 від 04.04.2019 року, наявність захворювань та їх ускладнень у ОСОБА_3 унеможливлювало виконання ним дій, пов'язаних із усвідомлюванням складних питань. Таким чином, ОСОБА_3 по стану свого здоров'я не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг ними керувати внаслідок наявних у нього хвороб та їх ускладнень на момент підпису договору дарування 24.03.2015 року (т.2 а.с.47-53);
- згідно з висновком повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 9 від 04.08.2021 року ОСОБА_3 на час укладання ним договору дарування від 24.03.2015 року страждав на стійкий, хронічний психічний розлад у вигляді судинної деменції (F 01.8.). ОСОБА_3 за своїм психічним станом, під час укладання ним договору дарування від 24.03.2015 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (т.2 а.с.202-211);
- за твердженнями ОСОБА_1 волевиявлення її батька ОСОБА_3 під час укладання та підписання договору дарування від 24.03.2015 року не було вільним, не відповідало його волі, а відтак такий договір слід визнати недійсним.
Колегія суддів виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із приписами статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Як зазначено у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Зазначена правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12 та у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.
Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або якщо він не проживав та звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частині третій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України та не підлягають ширшому тлумаченню.
Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Особа, яка на час відкриття спадщини не проживала разом з спадкодавцем та не звернулась із заявою про прийняття спадщини вважається такою, що не прийняла спадщину.
Як вже зазначалось висновками судової посмертної комісійної судово-медичної експертизи № 269 від 04.04.2019 року та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 9 від 04.08.2021 року зроблено категоричний висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент підписання ним договору дарування від 24.03.2015 року.
Проте суд першої інстанції попри те, що це само по собі є підставою для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, з підстав передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України, відмовив у позові про визнання договору дарування квартири недійсним виходячи з того, що позивач не довела прийняття нею спадщини після смерті її батька, який за життя подарував квартиру відповідачці, і як слідство, не довела про порушення оспорюваним договором своїх спадкових прав.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що свої вимоги вона обґрунтовувала тим, що через декілька днів після смерті батька вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус їй повідомила, що квартира за адресою якою проживав батько позивача, не є власністю спадкодавця і тому не може бути включена до складу спадщини.
Тобто свої вимоги про визнання недійсним договору дарування позивач мотивувала такими обставинами, як:
- кровна спорідненість позивача з померлим, який є її батьком;
- смертю батька;
- зверненням до нотаріуса через декілька днів після смерті батька і повідомленням нотаріуса про те, що квартира за адресою якої проживав батько позивача, не є власністю спадкодавця і тому не може бути включена до складу спадщини;
- хворобою батька і його неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент підписання ним договору дарування від 24.03.2015 року.
У запереченнях на позов, відповідач не заперечувала, що позивач є біологічною дочкою її чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і підтвердила, що запросила позивача, як дочку свого чоловіка ОСОБА_3 на поминальний обід 27.02.2016 року на 40 днів з дня його смерті. Позивач прибула у квартиру разом з її матір'ю і стала вимагати копію свідоцтва про смерть батька і правовстановлюючі документи на квартиру і після відмови відповідача їх надати, одразу ж пішли.
В розумінні статті 81 ЦПК України обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, рішення від 08.12.2016 року, пункт 33 … при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається заперечення відповідачкою наведених у позові ОСОБА_1 обставин кровної спорідненості позивача з ОСОБА_3 , як дочки та батька відповідно, факту смерті ОСОБА_3 та її звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька само по собі не додання позивачкою до позову документального підтвердження подання нею до нотаріуса у передбачений законом строк заяви про прийняття спадщини після смерті батька, не могло для суду бути вагомою підставою для обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, який вбачався судом настільки непереборним щодо його (звернення до нотаріуса) доведення, що є достатнім і безсумнівним для відмови у вимогах через недоведеність порушення спадкових прав позивача в контексті експертного доведення неспроможності батька позивача розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент підписання ним договору дарування від 24.03.2015 року.
Тобто відсутність документального підтвердження звернення позивача до нотаріуса, на який вона посилалась у позові та відсутність заперечення цієї обставини з боку відповідача, не заважало дотримуючись балансу між надмірним формалізмом, який буде впливати на справедливість процедури та зайвою гнучкістю, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, додатково з'ясувати позицію відповідача щодо наявності сумніву у неї саме щодо факту звернення позивачки до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька і у разі наявності у відповідача такого сумніву роз'яснити позивачу наслідки подання або неподання нею доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
Проте суд першої інстанції даних вимог закону та розумного балансу між надмірним формалізмом та надмірною гнучкістю не дотримався, позицію відповідача щодо наявності у неї заперечень факту звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька не конкретизував, позивачу наслідків подання або неподання нею доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька не роз'яснив і набув передчасного висновку про відмову у позові ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, з підстав передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України через недоведеність позивачем прийняття спадщини після смерті її батька, який за життя подарував квартиру відповідачці, і як слідство, не доведеність порушення оспорюваним договором спадкових прав позивача.
Відповідно до ч. ч. 2,3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При таких обставинах та з урахуванням ч. ч. 2,3 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приймає до уваги додану до апеляційної скарги копію заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. з відбитком штампу нотаріуса про її прийняття 01.02.2016 року та листа нотаріуса з відповіддю ОСОБА_1 від цієї ж дати про неможливість заведення спадкової справи до надання документального підтвердження факту смерті батька ОСОБА_1 з одночасним повідомленням про неналежність батьку позивачки квартири за адресою якою він проживав і тому неможливість включення її до складу спадщини.
Враховуючи наведене висновок суду про те, що позивач не довела порушення своїх спадкових прав оспорюваним нею договором дарування за життя її батька належної йому квартири, є помилковим.
Оскільки, як вбачається з оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним є виключно не доведення позивачем порушення своїх спадкових прав оспорюваним нею договором дарування за життя її батька належної йому квартири, а інші обставини на які посилалась позивач (неспроможність батька позивача розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент підписання ним договору дарування від 24.03.2015 року), встановлені експертним шляхом, рішення суду про відмову у позові ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову згідно з наведеними у цій постанові обґрунтуваннями.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про визнання договору дарування недійсним.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання позову до суду сплачено 551 грн., за подання апеляційної скарги - 826,80 грн., а всього 1 377 грн. 80 коп. та 2 102 грн. сплачено за проведення судової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, висновок якої складений за № 269 від 04.04.2019 року.
Таким чином всього судові витрати становлять 3 479 грн. 80 коп. (551+826,80+2 102).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 24.03.2015 р. приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Наталією Юріївною, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 479 грн. 80 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 16.04.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова