02 квітня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019150000000285, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2023 року відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачений - ОСОБА_6 ,
захисник - ОСОБА_8 ,
потерпіла - ОСОБА_9 ,
представник потерпілої - ОСОБА_10 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2023 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_6 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його затримання.
Ухвалено цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Ухвалено стягнути з ТДВ «СК» Ю.ЕС.АЙ» на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 33 850 грн. та моральної шкоди 50 076 грн.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 449 924 грн.
Ухвалено повернути потерпілій ОСОБА_9 сплачені кошти на оплату судового збору в сумі 768,40 грн., відповідно до квитанції від 09.10.2019 р. № 0.0.1487721589.1.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (від 21.08.2019 р. № 19-933, від 22.08.2019 р. № 19-932/979, від 23.08.2019 р. №19-978) в сумі 5 181 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні та питання розподілу процесуальних витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_6 просить пом'якшити призначене покарання на строк не більше 5 років зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі обвинувачений вважає оскаржуваний вирок незаконним та таким, що підлягає зміні в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На думку обвинуваченого саме дії чоловіка пішохода, який був разом із потерпілою, спровокували фатальні наслідки, оскільки остання, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, замість того аби зупинитись біля інших пішоходів, раптово, на забороняючий сигнал світлофору побігла через проїзну частину перед його автомобілем.
Вважає, що керувався п. 1.4 Правил дорожнього руху, якими передбачено, що кожен учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що і інші учасники виконують ці правила.
Натомість, саме потерпіла першою порушила правила та створила аварійну ситуацію, не виконавши п. 4.9 Правил дорожнього руху, відповідно яким вона повинна була залишитись на лінії, що розподіляє смуги руху та продовжити перехід лише тоді, коли це буде дозволено відповідним сигналом світлофора.
Апелянт вважає, що суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом'якшує його покарання - неправильну поведінку потерпілої (загиблої), яка не відповідала обстановці, що склалась, а також його спробі добровільно відшкодувати завдану потерпілій моральну шкоду в межах своїх можливостей, яка відмовилась, оскільки він не приніс своїх вибачень та його дії є приниженням для неї. Між тим, потерпіла звернулась до суду з цивільним позовом.
Натомість, вважає що обставина, яка обтяжує його покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів є недоведеною з тих підстав, що в порушення вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 р., органом досудового розслідування не призначено повторну судову експертизу, предметом якої повинен був бути вміст збереженої ємності із біологічним середовищем та йому не вручено копію висновку щодо результатів медичного огляду на стан сп'яніння.
Крім того, вважає, що розмір моральної шкоди, відповідно до роз'яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р., може бути зменшений з урахуванням ступеня вини та майнового стану.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
23.06.2019 р. близько 02.20 год. водій ОСОБА_6 , перебуваючи у стані гострої інтоксикації внаслідок вживання канабіноїдів, тобто порушуючи вимоги п. 2.9 Правил дорожнього руху, керуючи легковим автомобілем марки «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по освітленій міським електроосвітленням ділянці проїзної частини пр. Героїв України в м. Миколаєві, зі сторони вул. Ульянових в напрямку пров. Парусного, при увімкненому світлі фар головного світла, по лівій смузі руху сухої асфальтованої проїзної частини, яка має по дві смуги руху у кожному напрямку, зі швидкістю 94 км/год., що не відповідає вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху щодо дозволеної швидкості у межах населеного пункту.
В цей же час, пішохід ОСОБА_11 переходила проїзну частину пр. Героїв України в районі перехрестя з вул. Обереговою по регульованому пішохідному переходу (зліва на право по напрямку руху автомобіля) на забороняючий (червоний) сигнал світлофора.
При наближенні до пішохода, водій ОСОБА_6 , проявляючи злочинну недбалість, грубо порушив вимоги п. п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, а саме: керуючи транспортним засобом, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміни, які полягали у появі у межах смуги руху автомобіля пішохода, який переходив проїзну частину та створював для нього небезпеку, при виявленні пішохода поблизу перехрестя з вул. Обереговою, не вжив заходів до зменшення швидкості автомобіля аж до повної його зупинки, при цьому рухався зі швидкістю понад 50 км/год., внаслідок чого передньою центральною частиною керованого ним автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка отримала тілесні ушкодження, від яких померла в салоні карети швидкої медичної допомоги.
Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відноситься до тяжких злочинів та вчинений з необережності, наслідки діяння (смерть потерпілої ОСОБА_11 ), а також відомості про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно не працює, неодружений, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра не знаходиться, з 23.06.2019 р. перебуває на обліку в Миколаївському обласному наркологічному диспансері з діагнозом: «РПП внаслідок вживання каннабіноїдів. Гостра інтоксикація від 23.06.2019 р.». Встановив наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та захисника на підтримку апеляційної скарги, думки інших учасників кримінального провадження, які вважали вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку.
Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, вірно та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Вирішуючи питання стосовно обґрунтованості призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд виходить з наступного.
За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог, викладених в п. п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р., при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
В пункті 3 зазначеної Постанови вказано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р., окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 р.), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 р.) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 р.) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно не працює, неодружений, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра не знаходиться, з 23.06.2019 р. перебуває на обліку в Миколаївському обласному наркологічному диспансері. Обставини, які пом'якшують покарання - відсутні, обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Під час апеляційного розгляду до суду надано характеристики від сусідів, за місцем мешкання обвинуваченого та з благодійного фонду «ФІВВС», відповідно яким, обвинувачений ОСОБА_6 характеризується виключно з позитивного боку та безоплатно допомагає фонду у виконанні його завдань. Також надані квитанції про добровільне перерахування особистих коштів на потреби Збройних Сил України та виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 662 від 31.03.2024 р., відповідно якій, ОСОБА_6 станом на день проведення огляду тверезий.
При цьому, апеляційний суд підкреслює, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином публічного обвинувачення та законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, тому думка потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і є важливою, проте в цьому конкретному випадку, з огляду на те, що об'єктом цього злочину є порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, сама по собі не є вирішальною в цьому питанні та не має визначального значення для призначення покарання.
Перераховані вище обставини, на думку апеляційного суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому, з урахуванням особи обвинуваченого, а також обставини, яка обтяжує покарання, дають підстави для призначення ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, що буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Доводи сторони захисту щодо допущення потерпілою ОСОБА_11 порушень Правил дорожнього руху, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з наслідками, що настали, належним чином перевірені судом першої інстанції, який цілком вірно зазначив про те, що порушення учасником дорожнього руху Правил дорожнього руху саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, і створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку водій був у стані виявити, не звільняє останнього від обов'язку вжити заходи, необхідні для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК України.
Згідно зі ст. 75 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинений злочин і особу винного.
Засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
При вирішенні питання щодо можливості звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції враховує фактичні обставини, при яких було вчинено злочин - свідомого грубого порушення водієм одразу кількох пунктів правил дорожнього руху, внаслідок чого потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження, від яких вона загинула на місці ДТП, тобто фактично, через злочинну недбалість ОСОБА_6 було заподіяно смерть іншій особі.
Разом із цим, що позбавлення людини життя має незворотні наслідки. Втрата життя людини, яке відповідно до статті 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, оскільки життя не може бути відновлене через незворотність смерті.
При цьому, апеляційний суд враховує і те, що законодавцем у подальшому було посилено відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння та встановлено, що звільнення таких осіб від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України виключається.
З урахуванням фактичних обставин, установлених судом, зокрема, вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані наркотичного сп'яніння, наслідків, що настали, у виді смерті потерпілої, а також ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесене законом до тяжких злочинів, обставин, які б давали підстави для застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_6 , судом апеляційної інстанції не встановлено.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про можливість зменшення розміру моральної шкоди, з урахуванням ступеню його вини та майнового стану, то за положеннями п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи.
Критерії, якими суд має керуватися під час визначення розміру моральної шкоди, закріплені у ч. 3 ст. 23 ЦК України та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.04.1995 р.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 р. по справі № 136/1208/17.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди потерпіла ОСОБА_9 вказувала на те, що в результаті загибелі доньки вона зазнала душевних страждань пережитих нею у зв'язку із самим фактом ДТП; хвилюваннях у зв'язку з втратою та зміною звичного для неї способу та ритму життя, втратою певного кола друзів, знайомих доньки та ін.; переживаннях, емоційному та психологічному дискомфорті, переживаннях та тривозі про майбутнє; відчутті неповноцінності та соромливості, невпевненості в майбутньому, яке викликане загибеллю доньки, та самотності, а також появу постійних головних болів, періодичних запаморочень та втрати свідомості, яких до ДТП ніколи не було, а тому, просила стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн.
Визначаючи розмір суми, що підлягала стягненню у відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій ОСОБА_9 , суд першої інстанції, з урахуванням позиції обвинуваченого, який вирішення питання щодо цивільного позову залишив на розсуд суду, оцінюючи глибину моральних страждань, яких зазнала потерпіла через передчасну та раптову загибель рідної людини - доньки, їх тривалість, і в той же час, керуючись принципом розумності і справедливості, беручи до уваги, що вчинений злочин є необережним, дійшов висновку, що цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 500 000 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди визначено на засадах розумності, виваженості та справедливості з урахуванням страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, її стану здоров'я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, часу та зусиль, витрачених потерпілим для відновлення його попереднього стану, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Крім того, на переконання апеляційного суду, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 , є пропорційним до обсягу моральних страждань у цій ситуації та достатнім для розумного задоволення потреб останньої і не призведе до її безпідставного збагачення, а відтак, є обґрунтованим.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку обвинуваченого, є підставами для зміни вироку суду першої інстанції, апеляційний суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у рішеннях «Салов проти України» від 06.09.2005 р., «Проніна проти України» від 18.07.2006 р. та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р., відповідно до якої, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (справи «Бюрг та інші проти Франції» та «Гору проти Греції № 2»).
З огляду на зазначене та приймаючи до уваги, що решта доводів апеляційної скарги обвинуваченого є похідними від проаналізованих вище, а також є явно такими, що не можуть свідчити про незаконність судового рішення в частині призначеного покарання та можливості звільнення від його відбування з випробуванням з іспитовим строком, апеляційний суд не дає таким доводам окремої оцінки.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 414, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2023 року відносно ОСОБА_6 , змінити в частині призначеного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3