Дата документу 03.04.2024 Справа № 332/4409/23
Єдиний унікальний № 332/4409/23 Головуючий у 1-й інстанції: Марченко Н.В.
Провадження № 22-ц/807/752/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
03 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», третя особа - Національний Банк України, про визнання протиправним та скасування розпорядження дирекції Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про притягнення до дисциплінарної відповідальності та стягнення моральної шкоди,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», третя особа - Національний Банк України, про визнання протиправним та скасування розпорядження дирекції Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» № 849 від 28.07.2023 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та стягнення моральної шкоди, яка в подальшому була уточнена.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 29.07.2020 року згідно з розпорядженням Дирекції Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» №500 вона була прийнята на роботу до ТДВ СК «Кредо» на посаду юрисконсульта.
Згідно з розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 31.08.2022 року № 822 тимчасово переведена на посаду начальника юридичного відділу.
09.06.2023 року позивач повідомила Національний банк України про наявний в ТДВ СК «Кредо» конфлікт інтересів.
Згідно з розпорядженням Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 28.07.2023р. № 849 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків, зокрема не направлення на виконання численних рішень судів, які набрали законної сили, для їх примусового виконання до органів Державної виконавчої служби України, відсутність належного реагування на випадки тривалого невиконання державними виконавцями виконавчих документів про стягнення грошових коштів за ними на користь ТДВ СК «Кредо» (неподача скарг на бездіяльність виконавців, інших правових заходів) тощо, з чим остання не погоджується, вважаючи це розпорядження протиправним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно винесене всупереч вимог статей 147 та 149 КЗпП України.
Позивач вказувала, що порушень трудової дисципліни вона не допускала. З корпоративної електронної адреси ТДВ СК «Кредо» (credo@credo.zp.ua) 28.07.2023 року о 16-39 год. на її електрону адресу надійшло повідомлення, на яке було надано попередню відповідь та викладена у Онлайн-сервісі електронного документообігу Вчасно (внутрішня програма документообігу в ТДВ СК «Кредо») (надалі - Вчасно), на яку, до закінчення робочого часу, встигла надати попередню відповідь, в якій вказала, що за браком робочого часу обґрунтована відповідь буде надана в понеділок 31.07.2023 р., в робочий час. О 16-53 год. 28.07.2023 р. вищевказане повідомлення від генерального директора було завантажено до Вчасно. В той же час позивач зателефонувала ІТ спеціалісту ОСОБА_2 та останній повідомив їй, що він за вказівкою генерального директора виклав цей документ негайно як тільки отримав, тобто під кінець робочого дня о 16-53 годині.
Також зазначає, що доповідна записка №1 начальника юридичного управління - Щербакова Б.В. , яка є вмістом повідомлення генерального директора, датована 24.07.2023 р., «резолюція» нібито генерального директора є такою, що не відповідає п. 5.17 розділу 5 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», а саме, відсутня дата накладення «резолюції».
Відповідно до розпорядження дирекції №750 від 30.06.2023 р. позивача частково відкликано з дистанційної роботи, а саме, 25.07.2023 р. та 27.07.2023 р. вона працювала в офісі ТДВ СК «Кредо», там же і знаходився Щербаков Б.В. , але ніяких питань з приводу цієї доповідної записки до неї не було, та ніхто їй про доповідну записку нічого не казав та за роз'ясненнями щодо неї не звертався, а ця необхідність у керівництва ТДВ СК «Кредо» раптово виникла лише 28.07.2023 р. о 16-39 годині, за 21 хвилину до закінчення робочого часу. Вважає, що керівництво умисно не надало їй, позивачеві, часу для надання пояснень. А для того, щоб надати обґрунтовану відповідь, їй було необхідно перевірити викладені в доповідній записці №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В. інформацію по журналам електронного документообігу, та перевірити паперові копії документів, які знаходяться в офісі ТДВ СК «Кредо».
Також зазначала, що викладені в доповідній записці №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В. факти невиконання робіт не відповідають дійсності, оскільки по судовим справам № 465/211/22 та № 537/5064/21 було направлено виконавчі листи на виконання до органів Державної виконавчої служби України - 20.07.2023 року. По судовим справам №754/18541/21, №204/10408/21, №753/24878/21, №464/8484/21 та «десяткам» інших судових справ - до 29.06.2023 р. (включно) було направлено запити в суди щодо надання виконавчих листів, на які наразі очікуються відповіді.
Щодо виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні в органах Держаної виконавчої служби України, 28.06.2023 року та 29.06.2023 року було направлено запити щодо стану розгляду виконавчих проваджень, на які чекають відповіді.
Вся ця інформація була надана начальнику юридичного управління Щербакову Б.В. 30.06.2023 року не тільки в формі доповідної записки, а й з наданням копій запитів та скрінів про направлення таких запитів.
31.07.2023 року позивач надала відповідь на пропозицію генерального директора, яка надійшла на її корпоративну електрону адресу 28.07.2023 року о 16-39 год. разом з доповідною запискою №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В .
Крім того, позивач зазначала, що 03.07.2023 року за трьома вищевказаними номерами справ по відношенню до неї начальник юридичного управління Щербаков Б.В. надіслав їй акти про нібито порушення нею трудової дисципліни, які були підписані начальником юридичного управління Щербаковим Б.В. , генеральним директором Кривцуном В.В. , начальником загального відділу Ковалем О.В. , а після бесіди з позивачем 04.07.2023 року ці акти були скасовані. Між тим, керівництво ТДВ СК «Кредо» повторно притягнуло позивача до відповідальності за тими ж справами.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд: визнати розпорядження Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 28.07.2023 року № 849 про притягнення начальника юридичного відділу ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків неправомірним та скасувати його; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн. та судові витрати.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», третя особа - Національний Банк України, про визнання протиправним та скасування розпорядження дирекції Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» № 849 від 28.07.2023 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Визнано розпорядження Дирекції ТДВ СК «Кредо» від 28.07.2023 р. № 849 про притягнення начальника юридичного відділу ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків неправомірним та скасовано.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 342 гривні.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» - адвокат Мартиненко К.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, розподіл судових витрат провести відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, насамперед повинна була належним чином обґрунтувати заявлені позовні вимоги, повинна була надати суду всі докази, які підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, оскільки суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору.
Вказує, що Верховний Суд у постанові від 20.09.2023 року по справі № 296/12633/18 дійшов до висновку, що для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни.
При цьому, порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер. До відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.07.2021 р. по справі № 264/1520/19.
Звертає увагу, що суд, приймаючи рішення, не враховував норму ч.1 ст.60-2 КЗпП України та ту обставину, що позивач згідно Розпорядження Дирекції Відповідача від 24.02.2022 року № 391 «Про запровадження дистанційної роботи, 28.07.2023 року (п'ятниця) та 31.07.2023 року (понеділок) знаходилась на дистанційній роботі.
Під час прийняття Розпорядження та обранні виду стягнення дирекцією відповідача було враховано ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу позивача, що підтверджується накладенням на позивача, як працівника відповідача, менш суворого стягнення у вигляді догани, яке передбачено ст. 147 КЗпП України, виключно з метою поліпшення в подальшому позивачем своєї трудової дисципліни.
Звертає увагу, що позивач не наводить обставин, які б свідчили про те, що перебуваючи на посаді начальника юридичного відділу відповідача, вона не порушувала трудової дисципліни, зокрема п.п. 3.6, 3.10, 5.1, 5.3, 5.6, 5.7 Положення про юридичний відділ відповідача, про що мова йде у розпорядженні. Згідно з твердженнями, наведеними позивачем у позовній заяві, що розпорядженням на позивача накладено дисциплінарне стягнення за невиконання позивачем посадових обов'язків, а не за порушення трудової дисципліни, позивач фактично визнала те, що порушення посадових обов'язків, передбачених п.п. 3.6, 3.10, 5.1, 5.3, 5.6, 5.7 Положенням про юридичний відділ відповідача, з боку позивача дійсно мало місце, однак, на думку позивача, такі порушення не можуть слугувати підставою для прийняття Розпорядження та накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни.
Вважає, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів протиправності Розпорядження, доказів невідповідності Розпорядження вимогам ст.ст. 147, 149 КЗпП Україні, а також не надала доказів відсутності в діях позивача порушень трудової дисципліни згідно п.п. 3.6, 3.10, 5.1, 5.3, 5.6, 5.7 Положення про юридичний відділ відповідача, а навпаки, визнала порушення зі свого боку посадових обов'язків, передбачених п.п. 3.6, 3.10, 5.1, 5.3, 5.6, 5.7 Положення про юридичний відділ відповідача, як наслідок цього всього - позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування Розпорядження задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач у позовній заяві в обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди у 40 000,00 грн. не зазначила, яких душевних страждань, якої глибини, якого характеру та обсягу, вона зазнала у зв'язку з винесенням їй догани, члени її сім'ї чи близькі родичі, їх тривалість та можливість чи не можливість їх відновлення, чим підтверджується відповідні страждання, та з яких міркувань позивач виходила, визначивши розмір своєї моральної шкоди саме у грошових коштах, розмір яких дорівнює 40 000,00 грн. Позовна заява не містить в собі посилання на рішення суду, яке набрало законної сили, і яке встановлює факт порушення законних прав позивача з боку відповідача, у зв'язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн. може розглядатись в окремому провадженні, після задоволення судом основної вимоги, набрання цим судовим рішенням законної сили.
Крім іншого, під час проголошення в судовому засіданні 23.01.2024 р. рішення, хід якого фіксувався технічними засобами, суд зазначив про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., а в тексті рішення чомусь фігурує 10 000,00 грн.
Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Вважає, що дисциплінарного порушення взагалі не було, тому що всі справи, на які посилався відповідач, були виконанні до моменту написання доповідної записки начальника юридичного управління Щербакова Б.В. , і Щербаков Б.В. та генеральний директор Кривцун В.В. про це знали.
Позивач на тижні з 24.07.2023 р. по 28.07.2023 р. (тиждень) працювала з понеділка по четвер з 09-00 години до 18-00 години, у п'ятницю з 09-00 години по 17-00 годину, обідня перерва з 12-00 години по 12-45 годину. Відповідач не надав суду першої інстанції та взагалі не надає в якості доказу табель робочого часу та не довів, що позивач не відпрацювала у відповідності до ст. 50 КЗпП України 40 годин робочого часу в період з 24.07.2023 р. (понеділок) по 28.07.2023 р. (п'ятниця).
Відповідач, вимагаючи від позивача 28.07.2023 р. в порушення ст. 50 КЗпП України надати пояснення у понад нормовий час, а саме, після закінчення робочого тижня з 17-00 години до 17-30 години, не мав на це ніякого права. Зі свого боку позивач встигла надати проміжну відповідь, оскільки для надання відповіді було необхідно більше ніж 21 хвилина робочого часу позивача 28.07.2023р. Представник відповідача вводить суд в оману, періодично стверджуючи про те, що нібито позивач якимось чином визнає свою провину. Вона жодного разу не визнала своєї провини в даній справі, тому що з її боку ніяких порушень допущено не було. Всі строки виконання поточної роботи дотримувались, терміни виконання будь-яких доручень порушено не було.
Крім того, представник відповідача навмисно спотворює зміст ст. 60-2 КЗпП України.
28.03.2024 року представник Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» подав письмові пояснення щодо характеристики поведінки позивача, яку вона проявляла в період знаходження на посаді начальника юридичного відділу відповідача.
28.03.2024 року ОСОБА_1 подала заперечення на додаткові пояснення представника відповідача від 28.03.2024 року щодо характеристики поведінки позивача, яку вона проявляла в період знаходження на посаді начальника юридичного відділу відповідача.
Також, представникТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» подав пояснення на відзив позивача на апеляційну скаргу.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно розпорядження дирекції Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» №500 від 29.07.2020 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТДВ СК «Кредо» на посаду юрисконсульта з випробувальним терміном 3 (три) місяці, та окладом згідно штатного розкладу.
В подальшому на підставі розпорядження дирекції ТДВ СК «Кредо» від 31.08.2022 р. № 822 ОСОБА_1 тимчасово була переведена на посаду начальника юридичного відділу.
09.06.2023 року ОСОБА_1 повідомила Національний банк України про наявний в ТДВ СК «Кредо» конфлікт інтересів.
На електронну пошту позивача о 16-39 годині 28.07.2023 року надійшов лист із пропозицією надати пояснення за фактами, викладеними у доповідній записці № 1 начальника юридичного управління від 24.07.2023 року.
28.07.2023 року позивачем через Онлайн-сервіс електронного документообігу Вчасно (внутрішня програма документообігу в ТДВ СК «Кредо») надано попередню відповідь, в якій позивач вказала, що за браком робочого часу обґрунтована відповідь буде надана нею в понеділок 31.07.2023 р. - в робочий час.
Розпорядженням дирекції ТДВ СК «Кредо» № 849 від 28.07.2023 р. ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків, зокрема, не направлення на виконання численних рішень судів, які набрали законної сили, для їх примусового виконання до органів Державної виконавчої служби України, відсутність належного реагування на випадки тривалого невиконання державними виконавцями виконавчих документів про стягнення грошових коштів за ними на користь ТДВ СК «Кредо» (неподача скарг на бездіяльність виконавців, інших правових заходів). Підставою для винесення даного розпорядження стала доповідна записка № 1 від 24.07.2023 року начальника юридичного управління на Генерального директора ТДВ СК «Кредо», у відповідності до якої, під час ознайомлення зі станом справ, зокрема, щодо роботи з виконання судових рішень, винесених на користь ТДВ СК «Кредо» з'ясувалось, що з боку начальника юридичного відділу ОСОБА_1 присутнє систематичне порушення своїх посадових обов'язків, а саме, здійснення контролю та координації, зокрема, направлення на виконання судових рішень, які набули законної сили, для їх примусового виконання до органів Державної виконавчої служби України, зокрема, рішення по справам №754/18541/21, №204/10408/21, №465/211/22 та №537/5064/21.
З корпоративної електронної адреси ТДВ СК «Кредо» (credo@credo.zp.ua) 28.07.2023 р. о 16-39 год. на електрону адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення, на яке було надано попередню відповідь та викладено у Онлайн-сервісі електронного документообігу Вчасно (внутрішня програма документообігу в ТДВ СК «Кредо») (надалі - Вчасно), на яку, до закінчення робочого часу, вона встигла надати попередню відповідь в якій вказала, що за браком робочого часу обґрунтована відповідь буде надана в понеділок 31.07.2023 р. - в робочий час. О 16-53 год. 28.07.2023 р. вищевказане повідомлення від генерального директора було завантажено до Вчасно. ІТ спеціаліст ОСОБА_6 повідомив, що він за вказівкою генерального директора виклав цей документ негайно, як тільки отримав, тобто під кінець робочого дня о 16-53 годині.
Відповідно до Розпорядження Дирекції ТДВ СК «Кредо» №750 від 30.06.2022 р. робочий час робітників ТДВ СК «Кредо» обумовлений з понеділка по четвер - з 09-00 години до 18-00 години, у п'ятницю з 09-00 години по 17-00 годину, обідня перерва з 12-00 години по 12-45 годину.
Позивач на тижні з 24.07.2023 р. по 28.07.2023 р. (тиждень) працювала з понеділка по четвер з 09-00 години до 18-00 години, у п'ятницю з 09-00 години по 17-00 годину, обідня перерва з 12-00 години по 12-45 годину. Доказів того, що позивач на тижні з 24.07.2023 р. по 28.07.2023 р. не відпрацювала відповідно до ст. 50 КЗпП України 40 годин робочого часу, матеріали справи не містять. Позивач встигла надати проміжну відповідь, не відмовляючись надати пояснення.
Для надання відповіді ОСОБА_1 перевірила викладену в доповідній записці №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В. інформацію по журналам електронного документообігу, та паперові копії документів, які знаходяться в офісі ТДВ СК «Кредо». Так, викладені в доповідній записці №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В. факти невиконання робіт не знайшли свого підтвердження, оскільки по судовим справам №465/211/22 та 537/5064/21 було направлено виконавчі листи на виконання до органів Державної виконавчої служби України - 20.07.2023 р. По судовим справам №754/18541/21, №204/10408/21, №753/24878/21, №464/8484/21 та іншим судовим справам - до 29.06.2023 р. (включно) було направлено запити в суди щодо надання виконавчих листів, на які очікуються відповіді. Щодо виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні в органах Держаної виконавчої служби України, 28.06.2023 р. та 29.06.2023 р. було направлено запити щодо стану розгляду виконавчих проваджень, на які чекають відповіді. Ця інформація була надана начальнику юридичного управління - Щербакову Б.В. 30.06.2023 р., що вбачається з доказів, наявних у матеріалах справи.
31.07.2023 р. позивач надала відповідь на пропозицію генерального директора, яка надійшла на її корпоративну електрону адресу 28.07.2023 р. о 16-39 год. разом з доповідною запискою №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В .
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи у роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.
Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків. Для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17 та від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Зазначений правовий висновок підтриманий також Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 711/8227/16-ц, у постанові Верховного Суду від 20 2020 року у справі № 754/4355/17,від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Отже, як зазначалося вище, Розпорядженням дирекції ТДВ СК «Кредо» № 849 від 28.07.2023 р. ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків, зокрема не направлення на виконання численних рішень судів, які набрали законної сили, для їх примусового виконання до органів Державної виконавчої служби України, відсутність належного реагування на випадки тривалого невиконання державними виконавцями виконавчих документів про стягнення грошових коштів за ними на користь ТДВ СК «Кредо» (неподача скарг на бездіяльність виконавців, інших правових заходів).
Підставою для винесення даного розпорядження стала доповідна записка № 1 від 24.07.2023 року начальника юридичного управління на Генерального директора ТДВ СК «Кредо» у відповідності до якої, під час ознайомлення зі станом справ зокрема щодо роботи з виконання судових рішень, винесених на користь ТДВ СК «Кредо», з'ясувалось, що з боку начальника юридичного відділу ОСОБА_1 присутнє систематичне порушення своїх посадових обов'язків, а саме, здійснення контролю та координації, зокрема, направлення на виконання судових рішень, які набули законної сили, для їх примусового виконання до органів Державної виконавчої служби України, зокрема рішення по справам №754/18541/21, №204/10408/21, №465/211/22 та 537/5064/21.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач надала докази проведення роботи щодо виконання судових рішень, а саме, довела, що були зроблені відповідні запити 29.06.2023 р. та 30.06.2023 р. по наявним в юридичному відділі судовим справам, по яких були наявні в єдиному державному реєстрі судових рішень рішення суду, про що було 30.06.2023 р. надано відповідь начальнику юридичного управління Щербакову Б.В. , а в подальшому 31.07.2023 р. надано відповідь генеральному директору з підтверджуючими документами та безпосередньо до суду. Викладені в доповідній записці №1 начальника юридичного управління Щербакова Б.В. факти невиконання робіт не знайшли свого підтвердження, так по справам №465/211/22 та 537/5064/21 було направлено виконавчі листи на виконання до органів Державної виконавчої служби України 20.07.2023р. По судовим справам №754/18541/21, №204/10408/21, №753/24878/21, №464/8484/21 та іншим судовим справам - до 29.06.2023 р. (включно) було направлено запити в суди щодо надання виконавчих листів. Щодо виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні в органах Держаної виконавчої служби України, 28.06.2023р. та 29.06.2023р. було направлено запити щодо стану розгляду виконавчих проваджень.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності спростовують висновки вищевказаного розпорядження щодо бездіяльності позивача, відповідач не довів належними і допустимими доказами наявність підстав для застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 .
Щодо стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Враховуючи тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, вимушені зміни у життєвих і виробничих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та є обґрунтованими в розмірі 10 000 грн.
Отже, встановивши, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулося з порушенням норм трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Підстав для відмови у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди або зменшення її розміру колегія суддів не вбачає.
Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про необґрунтованість позовних вимог, підтвердження факту порушення трудової дисципліни наданими суду доказами, недоведеності та безпідставності вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на застосування судом норм права без урахування наведених у скарзі висновках щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, безпідставні, оскільки висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги про те, що під час проголошення в судовому засіданні 23.01.2024р. рішення, суд зазначив про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., а в тексті рішення вказана сума у розмірі 10 000,00 грн., судова колегія виходить з такого.
Відповідно до протоколу судового засідання Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2024 року (т. 2, а.с. 215-224), головуючим суддею було оголошено вступну та резолютивну частину рішення - № з/п 223, час вчинення запису 13:14:57 (т. 2, а.с. 223).
Заслухавши копію фонограми компакт-диску, на якому зберігається технічна фіксація вказаного судового засідання, колегія суддів пересвідчилася, що під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення, судом було проголошено про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., що спростовує твердження заявника в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 квітня 2024 року.
Головуючий Д.А.Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А.Онищенко