Дата документу 18.04.2024 Справа № 337/4946/23
Є.У.№ 337/4946/23 Головуючий у 1 інстанції: Мальований В.О.
№ 22-ц/807/468/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
18 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
В вересні 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідачі зареєстровані та проживають в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Концерн «МТМ» по відношенню до відповідачів являється виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Позивач у період з 01.09.2018 - 31.07.2023 надав послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води у житлове приміщення: АДРЕСА_1 на загальну суму заборгованості 34855,55 грн. Система опалення помешкання відповідачів є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання всього будинку, від'єднання якої є неможливим, як з юридичної точки зору, так і з технічної сторони.
Послуга з централізованого опалення надавалась відповідачам в межах опалювального сезону, а послуга з постачання гарячої води постійно. Оскільки відповідачі не здійснювали у належному обсязі оплату за використані послуги, з урахування здійснених ними оплат, утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 34 855, 55 грн.
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідачів суму заборгованості 34855,55 грн., а також судові витрати в розмірі 2684, 00 грн.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто у солідарному порядку з: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.09.2018 - 31.07.2023 в сумі 14177,57 грн.
Стягнуто в рівних частках з кожного: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі 894, 66 грн., а саме по 298,22 грн. з кожного.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Концерн «Міські теплові мережі» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що в оскаржуваному рішенні не враховано той факт, що спірну суму в розмірі 17 096,23 грн, стягнуту примусово за іншим рішенням та за інший період, враховано як добровільну оплату за нарахування у спірному періоді.
Відповідачі своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи міститься документи (судовий наказ від 19.10.2018, звіти про здійснення відрахувань та виплати, тощо) щодо часткової сплати боргу відповідачами (солідарне стягнення) у розмірі 17 096, 23 грн., за період з 01.10.2015 - 31.08.2018.
Згідно матеріалів справи, Концерн «МТМ » у період з 01.09.2018 - 31.07.2023 надав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною вище адресою на суму 14 177, 57 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, а також довідкою щодо заборгованості за надані послуги.
За вказаний період заперечень з боку відповідачів, які фактично мешкають у вказаній квартирі особовий рахунок № НОМЕР_1 , на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення на адресу концерну не надходило.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач безпідставно включив до розрахунку заборгованості суму боргу в розмірі 17096,23 за рішенням суду - судовим наказом №2н/337/886/2018 від 19.10.2018 року, оскільки даний борг вже за рішенням суду стягнуто з відповідачів на користь позивача і рішення суду - судовий наказ перебуває на виконанні в Хортицькому ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року (далі - Закон №2189-VIII) визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Як передбачено п.п. 35,36 «Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. року № 830, Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України № 2189-VIII, споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору, відповідно до положення ч.1 ст.9 Закону України № 2189-VIII.
Згідно зі ст.ст.19,25 Закону України від 02.06.2005 № 2633-IV «Про теплопостачання» (далі - Закон № 2633-IV), споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статті 24 ч. 3 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії зобов'язаний своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Відсутність відповідного договору не є підставою для відмови у стягненні заборгованості за послуги опалення, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією в даних правовідносинах є надання послуг та їх отримання відповідачем.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, яка утворилась за період з 01.09.2018 року по 31.07.2023 року.
Враховуючи, що судовим наказом №2н/337/886/2018 від 19.10.2018 року вже стягнуто з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в сумі 17 096,23 грн, колегія суддів погоджується із виснуванням суду першої інстанції про безпідставне включення позивачем до розрахунку заборгованості суму боргу в розмірі 17 096,23 грн.
Отже, зважаючи на факт постачання комунальних послуг у квартиру відповідачів, оплата яких останніми не здійснюється належним чином, суд першої інстанції правильно вважав з необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за надану послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.09.2018 - 31.07.2023 в сумі 14 177,57 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення (non bis in diem - «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.
Саме тому одночасне стягнення заборгованості за комунальні послуги з відповідачів в межах даної справи при наявності судового рішення, яким вже стягнуто таку заборгованість з відповідачів, суперечитиме вищевказаним положенням законодавства.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що стягнуту примусово суму боргу в розмірі 17 096,23 грн не можна враховувати як оплату за нарахування у спірному періоді, оскільки вона стосується більш раннього, вже відсудженого періоду заборгованості - є неспроможними та спростовуються наявним у матеріалах справи розрахунком, в якому вбачається, що Концерн «МТМ» включив вказану суму в суму боргу, заявлену ним до стягнення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за надану послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.09.2018 - 31.07.2023 в сумі 14 177,57 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2023 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
Д.А. Трофимова