Постанова від 18.04.2024 по справі 336/4911/23

Дата документу 18.04.2024 Справа № 336/4911/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 336/4911/23 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.

№ 22-ц/807/508/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Полякова О.З.

Трофимової Д.А.

розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої невиконанням зобов'язання та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ

В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої невиконанням зобов'язання та трьох відсотків річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з метою придбання автомобіля погодився на пропозицію відповідача підібрати та доставити позивачеві такий автомобіль. На виконання домовленості ОСОБА_2 склав розписку 05.05.2021 року, в якій зазначив, що отримав від ОСОБА_1 3700 доларів США та зобов'язався до кінця 2021 допомогти придбати автомобіль на цю суму. Обов'язку з придбання автомобіля відповідач не виконав, суму авансового платежу не повернув.

Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідача на свою користь суму шкоди, завданої внаслідок невиконання зобов'язання у розмірі 135309 гривень, три відсотки річних за користування коштами в сумі 8407,69 гривень та судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 грудня 2023 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання та не надав ніякої допомоги,оскільки автомобіль не було придбано.

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії розписки, складеної 05.05.2021 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3700 доларів США для придбання автомобіля та зобов'язався до кінця 2021 року допомогти придбати автомобіль на цю суму.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами було укладено угоду, що за цією угодою відповідач взяв на себе обов'язок виконання конкретних дій, що зобов'язання за угодою відповідачем виконані не були, а позивачем у свою чергу понесені збитки, про стягнення яких він заявив позов, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що між сторонами було укладено угоду, умови якої відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач просив відшкодувати збитки, посилаючись на положення ст. 623 ЦК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ч. 1 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Досліджуючи зміст розписки від 05.05.2021 року, суд першої інстанції правильно виходив з неможливості встановити яку саме угоду та на яких саме умовах було укладено між сторонами, які обов'язки взяв на себе відповідач, а рівно і не надано жодних доказів того, що відповідачем умови угоди виконані не були.

Також суд вірно вказав, що з наданої розписки не вбачається за можливе встановити зміст та строк виконання ОСОБА_2 взятого зобов'язання, а рівно і не зрозуміло яку саме допомогу мав надати відповідач позивачеві для придбання автомобілю.

При цьому, в тексті розписки не вказано, що грошові кошти є завдатком з метою подальшого придбання та доставки саме автомобіля Мерседес, про яку позивач вказує в позовній заяві.

Обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв'язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом.

Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

У справі, що переглядається, позивачем не надано доказів того, що між сторонами було укладено угоду, на виконання якої відповідач взяв на себе обов'язок виконання конкретних дій, а позивачем, у свою чергу, понесені збитки, про стягнення яких він заявив позов.

Апелянт не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження заявлених ним вимог, які б безумовно доводили обґрунтованість його позовних вимог.

Крім того, вважаючи поведінку відповідача щодо заволодіння коштами позивача протиправною, позивач не надав суду, зокрема, судового рішення, яким би було визнано відповідача винним у скоєнні злочину.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності заперечень з боку відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2023 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено18 квітня 2024 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: О.З. Поляков

Д.А. Трофимова

Попередній документ
118452090
Наступний документ
118452092
Інформація про рішення:
№ рішення: 118452091
№ справи: 336/4911/23
Дата рішення: 18.04.2024
Дата публікації: 22.04.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Запорізький апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відкрито провадження (07.07.2023)
Дата надходження: 30.05.2023
Предмет позову: стягнення шкоди, заподіяної невиконанням зобов"язання
Учасники справи:
головуючий суддя:
ДАЦЮК ОЛЬГА ІГОРІВНА
суддя-доповідач:
ДАЦЮК ОЛЬГА ІГОРІВНА
відповідач:
Кукоба Олег Євгенійович
позивач:
Король Анатолій Васильович