Дата документу 18.04.2024 Справа № 336/5934/23
Є.У.№ 336/5934/23 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Л.В.
№ 22-ц/807/384/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
18 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Якушева Романа Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Якушев Роман Сергійович до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини,
В червні 2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Якушева Р.С. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 06.08.2013 року рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя шлюб укладений між позивачем та відповідачем розірвано, що підтверджується рішенням суду.
Сторони мають спільну неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу донька ОСОБА_3 проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2011 року розмір аліментів на утримання дитини було встановлено в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно до повноліття дитини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до даного рішення суду відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання дитини у встановленому судом розмірі.
На виконання судового рішення 03.11.2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист по справі № 0827/2-2446/11 про стягнення аліментів, який було направлено на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби.
11 липня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51661846, що підтверджується відповідною постановою.
Відповідач тривалий час офіційно працює і будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав.
Внаслідок невиконання відповідачем рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.10.2011 року за ним утворилась заборгованість по виплаті аліментів на утримання доньки з січня 2021 року по серпень 2021 року та з листопада 2021 року по травень 2023 року. Загальний розмір заборгованості склав 62257,05 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості № 51661846 від 16 травня 2023 року.
Позивач зазначає, що станом на 26.05.2023 року загальна сума заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом склала 62257,05 грн.
Відповідно до розпорядження № 51661846/7 У, 07.06.2023 року відповідачем було сплачено заборгованість в межах виконавчого провадження на рахунок з обліку депозитних сум в розмірі 68954,92 грн., з яких сума в розмірі 62257,05 грн. була перерахована на користь позивача на відповідний банківський рахунок.
09.06.2023 року відповідно до інформації про надходження коштів, позивачка отримала грошові кошти зі сплати аліментів в розмірі 62257,05 грн. на свій рахунок.
За проведеним нею розрахунком неустойка за несвоєчасну сплату аліментів ОСОБА_2 за період 01.02.2021 року (з першого дня місяця наступного за місяцем в якому мало бути сплачені, але не сплачувалися аліменти) по 06.06.2023 року (день фактичної виплати з урахуванням, що за день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) становить 164145,33 грн. Враховуючи обмеження, визначенні у ч. 1 ст. 196 СК України, відповідно до яких розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню, не може перевищувати 100 відсотків заборгованості по сплаті аліментів, тому розмір неустойки (пені), який підлягає стягненню з відповідача становить 62257,05 грн.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у сумі 62257,05 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у розмірі 6225,70 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі адвоката Якушева Р.С. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, суд на власний розсуд зменшив суму неустойки, не вказуючи з якою сумою пені він не погодився, відповідач не надав суду достатніх доказів на підтвердження свого дійсного майнового стану.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на надання ним достатніх доказів, які підтверджують скрутний матеріальний стан відповідача та незадовільний стан його здоров'я. Інші доводи скарги вважає безпідставними та необґрунтованими.
Апелянт надала суду додаткові пояснення, в яких виклала заперечення проти відзиву на апеляційну скаргу, аналогічні доводам її апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з 11 вересня 2010 року сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 439. Шлюб між позивачем та відповідачем розірвано згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2013 року у справі № 336/5618/13-ц, яке набрало законної сили 17 серпня 2013 року.
Від даного шлюбу сторони мають дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 334, батьками вказані: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 16 березня 2011 року.
Після розірвання шлюбу донька ОСОБА_3 проживає з позивачем ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, чого сторони не оспорюють.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2011 року (справа 0827/2-2446/11) стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно до повноліття дитини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На виконання судового рішення 03.11.2011 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист по справі № 0827/2-2446/11 про стягнення аліментів, який було направлено на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби.
11 липня 2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 51661846 з виконання виконавчий лист по справі № 0827/2-2446/11 про стягнення аліментів, що підтверджується відповідною постановою державного виконавця.
Відповідно до розрахунку заборгованості боржника по аліментам, наданого державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 травня 2023 року, в якому зазначено, що станом на 26 травня 2023 року включно загальна сума заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом становить 62257,05 грн.
Позивач ОСОБА_1 надала фіскальні чеки від 18.10.2021 року, 16.11.2021 року, 16.12.2021 року, 18.01.2022 року, 19.02.2022 року про сплату відповідачем аліментів в розмірі 3552,50 грн. кожного місяця, фіскальні чеки від 20.09.2021 року, 18.06.2021 року, 19.05.2021 року, 17.07.2021 року, 17.08.2021 року, 20.04.2021 року, 13.02.2021 року, 17.03.2021 року, 01.2021 року про сплату відповідачем аліментів в розмірі 3045,00 грн. кожного місяця.
Відповідно до розпорядження № 51661846/7 У, 07.06.2023 року відповідачем було сплачено заборгованість в межах виконавчого провадження на рахунок з обліку депозитних сум в розмірі 68954,92 грн., з яких сума в розмірі 62257,05 грн. була перерахована на користь позивача на відповідний рахунок.
Відповідач не погодився з розрахунком заборгованості по аліментам та оскаржив його до суду.
При розгляді даної скарги судом встановлено, що 11.07.2016 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області відкрите виконавче провадження № 51661846 з примусового виконання виконавчого листа №0827/2-2446/11 від 03.11.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів.
26.06.2023 року державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса) Шаровим В.М. в межах виконавчого провадження складено розрахунок заборгованості, згідно з яким, станом на 01.06.2023 року наявна заборгованість в сумі 51996,55 гривень. У травні 2023 року ОСОБА_2 сплачено 62257,05 гривень.
Згідно з довідкою Запорізької філії Запорізького обласного центру зайнятості, ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітний з 17.08.2022 року по 31.01.2023 року та за вказаний період отримував допомогу на загальну суму 2372,04 гривні, з яких за листопад 2022 року отримано 533,33 гривні, за грудень 2022 року 1000 гривень, за січень 2023 року 838,71 гривень.
09.06.2023 року державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса) винесено розпорядження №51661846/7, згідно з яким грошові кошти у сумі 68954,92 гривні, що надійшли 07.06.2023 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №0827/2-2446/11 виданого 03.11.2011 року, необхідно перерахувати на користь ОСОБА_1 в сумі 62257,05 гривень.
Виконавче провадження №51661846 завершено 15.06.2023 року на підставі ст. 37 ч. 1 п. 1 Закону України «Про виконавче провадження» згідно з заявою представника стягувача від 12.06.2023 року, яка надійшла до відділу 14.06.2023 року, в якій він просив повернути виконавчий лист без подальшого примусового виконання.
15.06.2023 року представник стягувача ОСОБА_1 адвокат Якушев Р.С. звернувся до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса) з заявою про примусове виконання виконавчого листа №0827/2-2446/11 від 03.11.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів та 16.06.2023 року відкрите виконавче провадження №72045472.
22.06.2023 року ОСОБА_2 звертався з заявою до Центрального ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса) про здійснення перерахунку заборгованості по аліментам з 01.02.2023 року та вимогою надати довідку про заборгованість або переплату по аліментам станом на червень 2023 року.
Скаргу боржника ОСОБА_2 , зацікавлена особа: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач ОСОБА_1 , на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26.06.2023 року задоволено частково.
Визначено розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по виконавчому провадженню №51661846 за період з 01 листопада 2022 року по 31 січня 2023 року в сумі 4205 (чотири тисячі двісті п'ять гривень).
Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2023 року по справі № 336/7140/23, набрала законної сили 10 жовтня 2023 року.
Учасниками справи не оскаржувалась.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пеня повинна бути засобом розумного стимулювання боржника виконувати взяте на себе зобов'язання, а не перетворюватися на непомірний тягар для нього, та вважав, що є підстави для зменшення розміру неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини, до 6225,70 грн. Вказане, на думку суду буде відповідати принципу пропорційності відповідальності відповідача за несвоєчасне виконання аліментних зобов'язань.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Частиною 3 статті 195 СК України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з ч. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття. Згідно зі ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки ( пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Відповідно до зазначеного, неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуванням судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Вірним є виснування суду першої інстанції про те, що відповідачем та його представником не було надано належних доказів до суду, які б підтвердили відсутність вини у останнього щодо неможливості сплати аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Аналогічна правова позиція 25.04.2018 року висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 572/1762/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року по справі № 333/6020/16-ц.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Встановлено, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2011 року (справа 0827/2-2446/11) стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно до повноліття дитини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вказане рішення перебуває на виконанні у Центральному ВДВС у м. Запоріжжі ПМУ МЮ (м. Одеса), на підставі якого відкриті виконавчі провадження №51661846 (завершено 15.06.2023) та № 72045472 (відкрите 16.06.2023).
Судом встановлено, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, однак рішення суду про стягнення аліментів виконував не в повному розмірі, а також не кожного місяця, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується розрахунками заборгованості зі сплати аліментів. Так, з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2022 року заборгованість по сплаті аліментів склала 36 864,55 грн, з 01 листопада 2022 року по 31 січня 2023 року - 4 205,00 грн. станом на 01 червня 2023 року - 0,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач надала розрахунок пені, за яким загальна сума пені за несвоєчасну сплату аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з січня 2021 року по травень 2023 року, складає 62 257,05 грн, що не перевищує суму заборгованості по сплаті аліментів.
Окрім того, в процесі розгляду справи судом першої інстанції представником позивача надано до суду інформацію щодо боргу за виконавчим провадженням станом на 26.05.2023 року, який становить 62 257,05 грн.
Разом з тим, суд має враховувати, матеріальний та сімейний стан платника аліментів.
За приписами ч. 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Такими обставинами - матеріальним та сімейним станом може бути, наприклад, наявність тяжко хворого члена сім'ї боржника, або наявність іншої неповнолітньої дитини, яких боржник зобов'язаний утримувати тощо.
Положення про зменшення розміру неустойки знайшло своє відображення і у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п. 22), де водночас підкреслено, що при розгляді справ про стягнення аліментів суд у випадку необхідності повинен роз'яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати.
Повне звільнення платника аліментів від сплати неустойки (пені) законом не передбачено, за винятком випадку, коли він є неповнолітньою особою.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачені випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Судом були взяті до уваги наступні докази, надані стороною відповідача на підтвердження скрутного матеріального та сімейного стану.
Довідка Запорізької філії Запорізького обласного центру зайнятості, відповідно до якої ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітний з 17.08.2022 року по 31.01.2023 року та за вказаний період отримував допомогу на загальну суму 2372,04 гривні, з яких за листопад 2022 року отримано 533,33 гривні, за грудень 2022 року 1000 гривень, за січень 2023 року 838,71 гривень.
Відповідач має матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та потребує сторонньої допомоги, що підтверджується свідоцтвом про народження, довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 161496 від 08.08.2023 року, пенсійне посвідчення, консультативний висновок спеціаліста від 26 квітня 2023 року, консультативний висновок спеціаліста від 10 травня 2023 року, випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 13 листопада 2023 року.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Шевченківського району з 01 лютого 2023 року по 31 січня 2024 року, якому призначено компенсацію по догляду за невиліковно хворою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідною довідкою № 431 від 06 березня 2023 року.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Шевченківського району з 01 лютого 2023 року та отримує компенсацію за надання соціальних послуг по догляду за невиліковно особою, за період з 01 лютого 2023 року по 30 червня 2023 року, в розмірі 1919,00 грн., щомісячно.
З наведених вище документів слідує, що ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітний з 17.08.2022 року по 31.01.2023 року, що підтверджується відповідно довідкою.
Колегія суддів погоджується із виснуванням суду про те, що наведені обставини є підставою для зменшення розміру неустойки (пені).
Доводи апеляційної скарги щодо неналежності поданих стороною відповідача доказів спростовуються змістом рішення суду першої інстанції, яке містить висновки суду з цих питань, з якими погоджується колегія суддів.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність відзиву на позовну заяву в матеріалах справи є неспроможними, оскільки подання відзиву є правом, а не обов'язком відповідача. Втім, сам факт того, що сторона по справі не користується правом на подачу відзиву не позбавляє її процесуальної можливості подавати докази, які стосуються вирішення спору, та заперечення проти доводів позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Якушева Романа Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2023 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков