Дата документу 18.04.2024 Справа № 335/8413/22
Є.У.№ 335/8413/22 Головуючий у 1 інстанції: Алєксєєнко А.Б.
№ 22-ц/807/308/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
18 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Кірсанової Анастасії Володимирівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01 листопада 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,
В грудні 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що у період з 01.09.2016 по 31.10.2021 надав відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути вказану заборгованість та відшкодувати судові витрати.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 березня 2023 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.09.2016 по 31.10.2021 у розмірі 14 818,78 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено та скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 березня 2023 року по справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.09.2016 по 31.10.2021 у розмірі 13129 гривень 22 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2 197 гривень 91 копійку.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі адвоката Кірсанової А.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, в якому у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що позивач пропустив строк давності звернення до суду із позовом, оскільки такий строк сплив у вересні 2019 року.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у період з 01.09.2016 по 31.10.2021 були надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 14 818,78 грн.
На ім'я відповідача по справі ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 по отриманню комунальних послуг, які надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію місця проживання № 04-46/5256 від 20.12.2022 відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 26.06.2013 року по теперішній час.
Згідно довідки концерну «Міські теплові мережі» по особовому рахунку та розрахунку заборгованості, за період з 01.09.2016 по 31.10.2021 відповідач має заборгованість по оплаті за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води загальним розміром 14 818,78 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за період з вересня 2016 року по березень 2017 року, оскільки вони перебувають поза межами трирічного строку позовної давності. На підставі викладеного, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за період з квітня 2017 року по жовтень 2021 року, тобто у межах строку позовної давності, а саме у розмірі 13 129, 22 грн.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 322 ЦК України, 162 ЖК України передбачено обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, та оплачувати комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. п. 18,20 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Відповідно до ст.ст. 67, 68, 162 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідач до позивача не звертався. Факт отримання вказаних послуг не спростований, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснював.
Проте, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у межах позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення, гарячого водопостачання, обов'язок сплати якої настав з березня 2017 року.
Досліджуючи доводи апелянта щодо пропуску строків давності позивачем при зверненні до суду, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Період заборгованості відповідача складається з нарахувань за надані житлово-комунальні послуги з 01 вересня 2016 року по 31 жовтня 2021 року, тобто до вищезазначених обставин, пов'язаних із введенням в дію карантинних обмежень.
Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом до суду щодо платежів за вересень 2016 року сплив у жовтні 2019 року.
До суду позивач звернувся 13 грудня 2022 року, тобто з пропуском строку позовної давності щодо платежів, які мав сплачувати відповідач.
30 березня 2020 року Верховна Рада прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду, що застосуванню підлягає строк позовної давності, щодо платежів, які мали бути сплачені до 2 квітня 2017 року.
З наданого позивачем розрахунку (а.с.7-9) вбачається, що за період з квітня 2017 року по 31 жовтня 2021 року відповідачу було нараховано 13 129,22 грн заборгованості, яку він не сплатив у встановлені строки.
Відтак, застосування строку позовної давності, про що просив відповідач, не може підлягати задоволенню, оскільки із набранням чинності окремих положень Закону № 540-IX відбулася зміна строків давності.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за комунальні послуги за період з квітня 2017 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 13 129,22 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Кірсанової Анастасії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2023 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков