Дата документу 18.04.2024 Справа № 331/791/23
Є.У.№ 331/791/23 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.
№ 22-ц/807/683/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
18 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 12 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В лютому 2023 року АТ АКБ «Конкорд» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 09.11.2018 р. між АТ «АКБ «Конкорд» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 60.12.000227, згідно умов якого банк зобов'язався надати кредитні кошти клієнту шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок у розмірі 50 000,00 грн. Встановлено строк кредитного договору терміном на 12 місяців зі сплатою процентів у розмірі 38% річних, а також зі сплатою супроводження простроченої заборгованості по кредиту 7% на місяць, санкції за порушення зобов'язань за кредитом 7% на місяць від суми простроченої заборгованості +10 грн. щоденно, визначені вимогами Публічного договору. Кредитні кошти згідно кредитного договору № 60.12.000227 від 09.11.2018 р. відповідач отримала та використала в повному обсязі, але вчасно їх не повернула, проценти та інші платежів по кредитному договору № 60.12.000227 від 09.11.2018 р. в повному обсязі не сплатила. Підписавши заяву про надання кредиту/кредитний договір та приєднавшись до Публічного договору, відповідач підтвердила ознайомлення та згоду з умовами Публічного договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «АКБ «Конкорд», а також з тарифами позивача. Таким чином, станом на 03.01.2023 р. заборгованість ОСОБА_1 становить 154 773,14 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 50 000,00 грн.; залишку заборгованості за відсотками - 15 133,21 грн.; плати за супроводження простроченої заборгованості - 47 165,49 грн.; санкцій за порушення строків погашення кредиту - 27 351,11 грн.; заборгованості за розрахунково-касове обслуговування - 14 623,33 грн.; залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування - 500,00 грн.
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» заборгованість за кредитним договором № 60.12.000227 від 09.11.2018 року в розмірі 47 658 гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за кредитом - 37 970,92 грн.; заборгованість за відсотками - 9687,08 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 826,46 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ АКБ «Конкорд» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач погодилася з усіма умовами кредитного договору, безумовно прийняла пропозицію банку укласти публічний договір, але неналежним чином виконувала умови договору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2024 року оскаржується позивачем в частині відмовлених вимог, а саме в частині стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту - 12 029,08 грн, відсотками у розмірі 9 312,92 грн.; плати за супроводження простроченої заборгованості - 47 165,49 грн.; санкцій за порушення строків погашення кредиту - 27 351,11 грн.; заборгованості за розрахунково-касове обслуговування - 14 623,33 грн.; залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування - 500,00 грн., а тому в іншій частині зазначене рішення не переглядається.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що23.10.2018 року ОСОБА_1 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та надання платіжної картки/договір платіжної картки № 92.12.001624.
09.11.2018 року між АТ «АКБ «Конкорд» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 60.12.000227, шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору комплексного обслуговування клієнтів - фізичних осіб в АТ «АКБ «Конкорд», відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 50 000,00 грн. Дата повного погашення кредиту 08.11.2019 р.
У Розділі 14 вищевказаного договору сторони погодили, зокрема, що підписанням цієї заяви позичальник погоджується з тим, що за умови підписання цієї заяви про надання кредиту нею, підписання та скріплення печаткою зі сторони банку та надання кредиту (що разом вважається акцептом банку), ця Заява разом з Графіком платежів/Розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, Публічний договір та Тарифами банку складають кредитний договір, строк дії якого зазначений в Розділі 13 цієї заяви в графі строк кредиту.
У додатку №1 до Заяви про надання кредиту/кредитний договір № 60.12.000227 від 09.11.2018 року, яким є Розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки за обраним видом кредиту, погоджено також розмір процентної ставки на рівні 38% річних, обслуговування кредитної заборгованості складає - 0,00 грн., розрахунково-касове обслуговування - 0,00 грн.; даний додаток підписаний сторонами.
Долучений до позовної заяви витяг з Публічного договору, якими передбачено, зокрема, процентна ставка та нарахування процентів, умови надання споживчих кредитів (Розділ 6), права та обов'язки сторін договору (Розділ 13) та інші умови, - відповідачем не підписані.
Заява позичальника містить текст про погодження споживача з умовами Публічного договору, але не конкретизовано яка саме його редакція погоджена споживачем.
Також позивачем було долучено до позовної заяви Тарифні пакети на випуск та обслуговування банківських платіжних карток АТ «АКБ «Конкорд», в якому відсутній підпис відповідача.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, позивач вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №60.12.000227 від 09.11.2018 року, станом на 03.01.2023 року, утворилася заборгованість у розмірі 154 773,14 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 50 000,00 грн., залишку заборгованості за відсотками - 15 133,21 грн., плати за супроводження простроченої заборгованості - 47 165,49 грн., санкцій за порушення строків погашення кредиту - 27 351,11 грн., заборгованості за розрахунково-касове обслуговування - 14 623,33 грн., залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування - 500,00 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 37 970,92 грн. (з відрахуванням коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості у спірний період: 50 000,00 грн. - 12 029,08 грн.), а також оскільки у заяві встановлено відсотки за користування кредитом 38 % річних (в межах строку кредитування - 19 000, 00 грн.: 50 000,00 грн. х 38,00%), а відтак розмір заборгованості за відсотками складає 9687,08 грн. (з відрахуванням внесених відповідачем коштів: 19 000,00 - 9312,92 грн.).
Підстави для стягнення заборгованості за санкціями за порушення зобов'язань за кредитним договором у сумі 27 351,11 грн. відсутні, адже такі умови між сторонами в самому кредитному договорі не погоджені, а витяг з Публічного договору відповідачем не підписаний.
Також суд вказав, що пункти правочину щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту та комісія за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними в силу закону з моменту його укладення, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «АКБ «Конкорд»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Звертаючись із позовом до суду, банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по платі за супроводження простроченої заборгованості, санкцій за порушення строків погашення кредиту, заборгованості за розрахунково-касове обслуговування, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості, посилався на Публічний договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ «АКБ «Конкорд», як невід'ємну частину укладеного між банком та відповідачем договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме цей Публічний договір розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Публічного договору, а також те, що вказані документи на момент підписання заяви відповідачем взагалі містили такі умови.
Судова колегія не приймає доводи апелянта щодо погодження договору із умовами про сплату санкцій за порушення зобов'язань, оскільки такі умови між сторонами в самому кредитному договорі не погоджені, а витяг з Публічного договору відповідачем не підписаний.
Крім того, за положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 3 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Кредитний договір № 60.12.000227 від 09.11.2018 року, укладений між АТ «АКБ «Конкорд» та ОСОБА_1 є споживчим кредитом, тому на нього розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
Статтею 20 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено вичерпний перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), за які Банк має право отримувати (стягувати) комісію що пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а саме: 1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності; 2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов'язань за договором про споживчий кредит; 3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит; 4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту; 5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Відповідно до змісту додатку №1 до Заяви про надання кредиту № 60.12.000227 від 09.11.2018 року, яким є Розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки за обраним видом кредиту, встановлено, зокрема, комісію за надання кредиту в сумі 2 005,00 грн.
Частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Частиною 3 вказаної вище статті визначено перелік несправедливих умов договору. А відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як плата за обслуговування кредиту, не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання кредиту, у зв'язку із укладенням кредитного договору, відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту - позичальнику.
Виходячи з викладеного, встановивши, що кредитним договором, зокрема, позичальнику було встановлено комісію за надання кредиту, приймаючи до уваги, що надання інших послуг за вказану комісію умовами кредитного договору не погоджено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пункти правочину щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту та комісія за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними в силу закону з моменту його укладення, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача плати за супроводження простроченої заборгованості у розмірі 47 165,49 грн. та заборгованості за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 14 623,33 грн., залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування у розмірі 500,00 грн.
Крім того, комісія у вигляді плати за супроводження простроченої заборгованості та розрахунково-касове обслуговування умовами самого договору не погоджені.
Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Будь-яких інших доказів, на підтвердження своїх позовних вимог, ніж ті, що долучені позивачем до позовної заяви, останнім не надано.
Доводи апеляційної скарги щодо погодження усіх умов кредитного договору, активне користування відповідачем кредитними коштами, неприйняття судом доказів щодо погодження кредитних умов не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «АКБ «Конкорд» щодо стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту - 12 029,08 грн, відсотками у розмірі 9 312,92 грн.; плати за супроводження простроченої заборгованості - 47 165,49 грн.; санкцій за порушення строків погашення кредиту - 27 351,11 грн.; заборгованості за розрахунково-касове обслуговування - 14 623,33 грн.; залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування - 500,00 грн. у зв'язку з їх недоведеністю.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення залишку заборгованості за тілом кредиту - 12 029,08 грн, відсотками у розмірі 9 312,92 грн.; плати за супроводження простроченої заборгованості - 47 165,49 грн.; санкцій за порушення строків погашення кредиту - 27 351,11 грн.; заборгованості за розрахунково-касове обслуговування - 14 623,33 грн.; залишку нарахованої суми розрахунково-касового обслуговування - 500,00 грн. не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду Запорізької області від 12 січня 2024 року по цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков