Справа №760/24872/21 2/760/4486/24
05 лютого 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05 грудня 2018 року вони зареєстрували шлюб.
Разом з тим, у лютому 2021 року відповідач залишив її з сином і з того часу самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по утриманню та вихованню дитини, не цікавиться його життям та потребами. Відомо, що відповідач перебуває у Польщі, однак грошей на утримання сина не надає, не забезпечує його одягом, продуктами харчування, медикаментами, не здійснює оплату індивідуальних розвиваючих занять для нього.
Позивач вказує, що з 05 жовтня 2020 року дитина зареєстрована за місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 , однак майже з народження проживає з нею в орендованій квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де створені всі належні умови для проживання та розвитку дитини, вона піклується про його психічне та фізичне здоров'я. Крім того, вона не заперечує проти участі батька у вихованні та спілкуванні з сином.
Ураховуючи викладене, позивач просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, оскільки між сторонами не досягнуто згоди з ким буде проживати син, а визначення місця проживання сина з позивачем забезпечить дотримання якнайкращих інтересів дитини.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року вищевказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
24 січня 2022 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів від 18 січня 2022 року та витребувано у Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації висновок про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25 січня 2023 року від Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшла заява, в якій зазначено, що надати до суду висновок щодо розв'язання спору неможливо, оскільки дитина разом з матір'ю перебувають за кордоном.
22 лютого 2023 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у її відсутність, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, матеріали справу місять заяву про розгляд справи у відсутність представника.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом установлено, що сторони мають спільного малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 12 жовтня 2017 року.
05 грудня 2018 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2022 року розірвано.
Як встановлено при розгляді справи, сторони по справі разом не проживають разом більше трьох років.
До початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України дитина проживала разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору оренди квартири від 20 грудня 2017 року та Актом про проживання від 14 вересня 2021 року. З березня 2022 року, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, позивач разом з дитиною виїхала до Німеччини для забезпечення безпеки сина, що підтверджується копією виду на проживання № 125831778 для позивача та № 125831779 для її сина.
Між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини.
При вирішенні вказаного спору суд керується положеннями Конвенції про права дитини, СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Як вже встановлено судом дитина проживає разом з матір'ю у Німечиині.
Батько (відповідач) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Судом установлено, що позивач веде підприємницьку діяльність як Фізична особа - підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Доказів того чим займається/працює відповідач матеріали справи не містять.
Згідно з довідкою-характеристикою ОСОБА_3 , виданою вихователем та в.о. директора дошкільного навчального заклвду № 531, ОСОБА_3 завжди охайний і доглянутий. Матір постійно спілкується з вихователями, щоденно цікавиться успіхами дитини. Приводить і забирає з садочка ОСОБА_3 тільки мати.
Відповідно до акта про проживання від 14 вересня 2021 року позивач на належному рівні займається вихованням та утриманням дитини. З лютого 2021 року позивач живе з дитиною самостійно, її чоловіка не бачили.
Крім того, позивач здійснювала оплату за харчування сина в дитячому садку, що підтверджується доданими до позову квитанціями.
Також, перебуваючи у Німеччині, ОСОБА_3 відвідує заклад дошкільної освіти, що підтверджується відповідним договором від 01 квітня 2022 року.
25 січня 2023 року від Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до суду надійшла заява, в якій зазначено, що надати до суду висновок щодо розв'язання спору неможливо, оскільки дитина разом з матір'ю перебувають за кордоном.
Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.
У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року по справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22).
Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом установлено, що позивач не чинить відповідачу будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також його вихованні.
Відповідач не надав суду відзиву, в якому б виклав заперечення щодо позову та переконливих доказів, що проживання сина разом з батьком буде найкраще відповідати інтересам дитини.
Враховуючи, що дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, що ОСОБА_3 вже досить тривалий час проживає разом з матір'ю в атмосфері любові, турботи, захисту, та спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, з огляду на наведені норми права, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що проживання дитини з матір'ю відповідає принципу «найкращих інтересів дитини», тому позов підлягає задоволенню.
Крім того, частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати, що включають судовий збір у розмірі 908 грн, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статями Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 СК України та статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 за місцем проживання матері.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37445484, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тимошенка, 2Д.
Суддя Л. М. Ішуніна