154/1863/23
1-кп/154/150/24
17 квітня 2024 року Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі :
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022140130000244 від 20.11.2022, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Волинської області, Маневицького району, с. Оконськ, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, раніше судимого 18.01.2023 Маневицьким районним судом Волинської області за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
07 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України в особі ТВО Командира військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на період 6 (шість) місяців.
Відповідно до наказу командира 14 окремої механізованої бригади від 07.08.2018 №181-РС рядового ОСОБА_4 з 07.08.2018 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та визнано таким, що з 07.08.2018 справи і посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою номер обслуги мінометної батареї 2 механізованого батальйону.
Відповідно до наказу командира 14 окремої механізованої бригади від 08.11.2018 №260-РС рядового ОСОБА_4 звільнено з раніше займаної посади і виведено в розпорядження командира бригади.
Згідно з вимогами ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.
Відповідно до Указів Президента України від 01.03.2014 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», від 02.03.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» та від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію» в державі оголошено часткову мобілізацію та Збройні Сили України приведені у повну бойову готовність, у зв'язку з чим згідно положень
ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» діє особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, знати та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок
і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок
і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Однак, солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), о 08.00 год 29.10.2018 не з'явився вчасно на службу без поважних причин до місця постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
20.11.2019 солдата ОСОБА_4 доставлено в ППД військової частини представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, у період часу з 29.10.2018 по 20.11.2019 солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов'язки, а службовий час проводив на власний розсуд.
Крім того, солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), о 08.00 год 21.11.2019 не з'явився вчасно на службу без поважних причин до місця постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, у період часу з 21.11.2019 по даний час солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин відсутній на службі та не виконує службові обов'язки.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, пояснив про обставини його вчинення, які є аналогічними тим, що викладені в обвинувальному акті, не оспорював їх. У скоєному щиро каявся, просив суворо його не карати.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю, сторони не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд відповідно до ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників судового розгляду не оспорюються.
Таким чином, суд вважає встановленим, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, тобто, будучи військовослужбовцем, вчасно не з'явився на службу без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст..12 КК України відноситься до тяжких злочинів, ставлення обвинуваченого до вчиненого, яке полягає у повному визнанні вини та щиросердному розкаянні, особу обвинуваченого, який раніше судимий, офіційно не працевлаштований, одружений, негативно характеризується за місцем служби, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Як обставину, яку пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд, відповідно до ст.66 КК України, визнає його щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення.
З урахування вищевикладеного, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах, встановлених санкцією частини 4 статті 407 КК України.
Крім того судом встановлено, що вироком Маневицького районного суду Волинської області від 18 січня 2023 рокуОСОБА_4 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо протягом 2 років іспитового строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Згідно ч. 4 ст. 70 КК України якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, покарання призначається за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
На підставі наведеного, ураховуючи, що кримінальне правопорушення за цим вироком ОСОБА_4 вчинено до постановлення попереднього вироку Маневицького районного суду Волинської області від 18 січня 2023 року, суд вважає необхідним на підставі ст.70 ч.4 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.
На підставі ст.75 КК України, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, вважає необхідним звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання призначеного за цим вироком з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, встановленого судом, не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
На переконання суду таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, індивідуалізації покарання та вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.
Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувався.
Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного за цим вироком, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Маневицького районного суду Волинської області від 18 січня 2023 року, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75,76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання призначеного за цим вироком з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 3 (три) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Головуючий ОСОБА_1