11 квітня 2024 року справа № 542/2251/23
провадження № 2/542/136/24
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Кашуби М.І.,
за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернувся представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 192582683 в розмірі 22409,10 грн та за договором позики № 2-36789 в розмірі 8444,80 грн, всього просив стягнути заборгованість за договорами у розмірі 30853,90 грн, судові витрати у справі.
У позовній заяві позивач зазначив, що 15.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 192582683 та 22.03.2021 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2-36789.
Вказав, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. Згідно з умовами вказаного договору Клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31.12.2020 додатковою угодою до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Також вказав, що 20.10.2022 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20102022.
Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 22409,10 грн.
Зазначив, що 14.06.2021 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21. Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 8444,80 грн.
Зазначив, що відповідач свої зобов'язання за вищевказаними договорами не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у розмірі 30853,90 грн.
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.01.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 51).
27.02.2024 до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». В обґрунтування відзиву вказав, що кредитні договори в електронній формі він не укладав, а матеріали справи не містять належних доказів передачі йому грошових коштів та наявності в нього заборгованості за вказаними у позові кредитними договорами, а надані розрахунки заборгованості не є належними та достатніми доказами. Також зазначив, що матеріали справи не містять доказів існування прав вимоги у первісних кредиторів та позивача. Крім цього, вказав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до нового, а саме: сплати новим кредитором грошових коштів на рахунок первісного кредитора.
07.03.2024 представник позивача за допомогою системи «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій вказав, що договір позики та кредитний договір були укладені первісними кредиторами в електронному вигляді за допомогою електронного цифрового підпису за згодою відповідача з використанням одноразового ідентифікатора, який надсилався на номер телефону ОСОБА_1 , та враховуючи вказане, факт укладання договорів є доведеним, а отже позовні вимоги є обґрунтованими. Також вказав, що позивачем були подані до суду належні та допустимі докази переходу права вимоги до позивача та надання кредитних коштів відповідачу.
Разом з тим, надаючи оцінку клопотанню представника позивача, що викладено у відповіді на відзив, суд враховує наступне.
За правилами ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами 2, 4 та 5 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до положень ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Дослідивши подане клопотання судом встановлено, що воно подано з пропуском визначеного законом процесуального строку. При цьому, особа, яка звернулась до суду з цим клопотанням не порушує питання щодо його поновлення, не зазначає причин його пропуску, не вказує інших обставин, визначених ч. 4 ст. 83 ЦПК України.
Разом з тим, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За наведених обставин, а також керуючись принципами змагальності та диспозитивності, суд не вбачає підстав для поновлення строку подання клопотання про витребування доказів та за правилами ст. 126 ЦПК України залишає його без розгляду.
01.04.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Узагальнені доводи відповідача у наданих запереченнях зводяться до того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення кредитного договору та договору позики, факту переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача та розміру його заборгованості.
В судове засідання представник позивача не з'явилася. В позовній заяві представник позивача просив розгляд справи здійснювати за його відсутності (а.с. 5).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні сторони не надавали.
Суд, відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Щодо підстав позову та наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог та, в свою чергу, наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача, позивач посилався на договори факторингу, укладені 28.11.2018 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», 20.10.2022 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та 22.03.2021 між «Фінансова компанія «1 безпечне агентство» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 визначив, що підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Так, перевіряючи доводи позивача щодо існування у нього матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах та наявності підстави позову- переходу до нього права грошової вимоги до відповідача на підставі договорів факторингу, суд враховує, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
В свою чергу, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме кредитне зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до положень ст. 1077- 1079 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Поряд з цим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до глави 73 Цивільного кодексу України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).
Разом з цим, у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступнення від правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг є фінансовою послугою.
Аналіз положень статей 1077-1078 ЦК України, а також зазначених висновків Верховного Суду свідчить про те, що підставою заміни учасника кредитних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.
Таким чином, ціна договору та плата за договором факторингу є його істотними умовами, а виконання умов щодо оплати за договором факторингу та подання відповідних доказів має значення для підтвердження правонаступництва у кредитних правовідносинах та для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов'язанні, зокрема, звернення з позовом до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості.
Водночас, консенсуальний характер договорів факторингу вказує на необхідність підтвердження подальшого виникнення прав і обов'язків сторін за такими договорами, підписаним Актом прийому- передачі Реєстру Боржників згідно з додатком 2 до договорів та сплатою коштів у розмірі ціни продажу та плати за договорами, що має бути підтверджено відповідними документами фінансової звітності (платіжним дорученням, тощо).
Дослідивши надані до позовної заяви докази, суд встановив.
Щодо договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», суд встановив, що пунктом 3.1.2 договору, визначено, що фінансування має бути сплачене фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору одним платежем протягом трьох банківських днів з моменту підписання відповідного реєстру прав вимог. Обов'язок фактора щодо фінансування вважається виконаним після зарахування на рахунок клієнта грошової суми зазначеної у відповідній додатковій угоді.
Відповідно до платіжної інструкції № 18921 від 25.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» здійснило платіж на оплату за відступлення прав вимоги, згідно з договором факторингу № 20102022 від 20.10.2022 у розмірі 3 011 843,88 грн на рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс».
Щодо договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів».
Відповідно до п. 3.2, 3,3 та 3.4 вказаного договору Фактор сплачує Клієнту 100% Ціни Продажу, протягом 7 (семи) робочих днів з моменту передачі по Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта, вказаний в розділі 10 даного Договору. За сплачені Фактором грошові кошти у вигляді Ціни Продажу, Клієнт сплачує Фактору плату в розмірі 100,00 грн (сто грн 00 коп) з ПДВ, шляхом перерахування протягом 3 (трьох) робочих днів, з моменту проведення Фактором Ціни Продажу, на поточний рахунок Фактора: Реквізити IBAN: НОМЕР_1 в АТ "ТАСкомбанк". Моментом виконання Фактором грошового зобов'язання сторони визначають момент надходження Ціни продажу за відповідним Реєстром Боржників на рахунок клієнта.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 6 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року в якості Ціни Продажу згідно Реєстру Боржників № 6 від 28 вересня 2021 року Фактор сплачує Клієнтові суму грошових коштів, яка становить 6,5% від основної суми заборгованості (тіло кредиту), що становить 163 521,53 грн ( сто шістдесят три тисячі п'ятсот двадцять три грн 53 коп), без ПДВ.
Відповідно до платіжної інструкції № 17520 від 30 вересня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» здійснило платіж на оплату за відступлення прав вимоги, згідно з договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 у розмірі 163 521,53 грн на рахунок ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів».
Щодо договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» та додаткової угоди № 26 від 21.12.2020 до вказаного договору факторингу.
Встановлено, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» не був поданий до суду. Разом з тим, до суду була надана додаткова угода № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти текст договору в новій редакції. Так, згідно з п. 2.1, 2.3, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 нової редакції вказаного договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прав вимоги становить 100, 00 грн (надалі - ціна продажу), що сплачуються клієнтом протягом п'яти банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимог на банківський рахунок фактора, зазначений у відповідному пункті цього договору. Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, розмір якої погоджується та визначається сторонами в кожному реєстрі прав вимоги окремо. Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором в порядку, погодженому сторонами у відповідному реєстрі прав вимоги. Фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.
В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати - фінансування за договором факторингу № 28/1118-01 після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували виконання сторонами умов договору факторингу та, як наслідок - набуття права грошової вимоги позивача до відповідача за кредитним договором та можливості реалізації прав нового кредитора для звернення до суду з даним позовом.
Суд зауважує, що для встановлення наявності підстав для позову необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника, що неможливо без надання правової оцінки договорам факторингу.
При цьому, надання правової оцінки таким договорам не є виходом за межі поданої юридичною особою позовної заяви та не порушує презумпцію правомірності правочину, оскільки для встановлення наявності підстав для здійснення правонаступництва у кредитних правовідносинах необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.
Так, відповідно до договорів факторингу Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених договорами.
З наведеного слідує, що належним доказом наявності у переліку божників відповідача ОСОБА_1 , право грошової вимоги щодо якого відступається за договорами факторингу, є саме Реєстр Боржників.
Судом встановлено, що відповідно до реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 192582683 у розмірі 22409,10 грн.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 6 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 2-36789 у розмірі 8444,40 грн.
Водночас, зі змісту витягу реєстру прав вимоги № 134 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» вбачається, що він сформований в односторонньому порядку, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), шляхом довільного внесення до змісту документів відомостей про особу боржника, номер кредитного договору, суми заборгованості, тощо та не мають будь-якої пов'язаності з Реєстром прав вимог у паперовому чи електронному вигляді.
Крім того, наданий витяг з Реєстру прав вимоги до договору факторингу № 28/1118-01 не містить підпису Фактора як сторони договору факторингу.
Враховуючи наведене, позивачем надано до суду докази виникнення прав і обов'язків за договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, № 20102022 від 20 жовтня 2022 року та докази наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача. Водночас позивачем не надано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу позову, а саме: доказів виникнення прав і обов'язків за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018.
Щодо отримання відповідачем кредитних коштів/позики та розміру заборгованості.
Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15.03.2021 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 192582683 на суму 6300,00 грн строком на 30 днів.
Зазначив, що вказаний договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомукаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронним електронними засобами у візуальну форму ( п. 4.15. договору). Сума надання кредиту: 6300,00 грн, строк дії кредиту 30 днів, процентна ставка за користування коштами кредиту - 580,35% річних, що становить 1,59 процентів від суми кредиту за кожен день користування ним. Відповідно до п. 1.1 вказаного кредитного договору Кредитодавець зобов'язується надати клієнту грошові кошти, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов зазначених у цьому договорі.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 192582683 позивачем надано паспорт споживчого кредиту, платіжну інструкцію, розрахунки заборгованості (а.с. 7,11, 107-108, 109-110 ).
Також позивач посилався на те, що 22.03.2021 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 2-36789.
Зазначив, що вказаний кредитний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором та відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Сума надання кредиту: 2800,00 грн, строк дії кредиту 21 день, процентна ставка за користування коштами кредиту - 1,80 % за день; 657,00 % - орієнтовна річна процентна ставка. Відповідно до умов вказаного договору позики, моментом зарахування позики є зарахування коштів на банківський рахунок Позикодавця.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики № 2-36789 позивачем надано розрахунок заборгованості (а.с. 29).
Надаючи оцінку зазначеним доказам у справі, суд враховуує, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного
документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором № 192582683 від 15.03.2021 позивачем надано платіжне доручення про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача у розмірі 6300,00 (а.с. 11), розрахунок заборгованості за період з 18.5.2021 по 21.10.2022 (а.с. 109-110), у якому зазначено, що станом на 21.10.2022 заборгованість відповідача становить 22409,10 грн, з яких: 6300,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 16109,10 грн сума заборгованості за відсотками, а також розрахунок заборгованості за період з 15.03.2021 по 18.05.2021, у якому зазначено, що станом на 18.05.2021 заборгованість відповідача становить 14294,70 грн, з яких: 6300,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 8139,60 грн сума заборгованості за відсотками (а.с. 107-108).
Водночас, на підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_3 за договором позики № 2-36789 від 22.03.2021 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 28.09.2021 по 31.11.2023 (а.с. 29), у якому зазначено, що станом на 31.11.2023 заборгованість відповідача становить 8444,80 грн, з яких: 2800,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 5644,80 грн сума заборгованості за відсотками.
Разом з тим, суд встановив, що надані до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та позики у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов'язок з надання кредиту/позики в інший спосіб.
При цьому, як уже вказувалось вище у цьому рішенні, відповідно до положень ст. 517 ЦК України новому кредиторові у зобов'язанні передаються від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
17.12.2020 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі№161/16891/15-ц).
Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.
Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.
Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу згідно з договором позики № 2-36789 від 22.03.2021 було видано кошти. Визначення данної суми в договорі не свідчить про їх отримання відповідачем та саме в цьому розмірі.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання позики, користування ним, укладення договору позики на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належним доказим існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором № 2-36789 від 22.03.2021 не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявлену позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти/позика відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Крім цього, за відсутності належних та допустимих доказів, суд позбавлений можливості зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору позики, та неможливо встановити, які саме умови вказаного договору порушені відповідачем.
За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 12, 13 ЦПК України).
Отже, з аналізу викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» має право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 та стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 192582683 в розмірі 22409,10 грн. Крім того, позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів за договором позики № 2-36789 та наявності у відповідача заборгованості за цим договором, а також правильність розрахунку її розміру, а саме: 8444,80 грн.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032,
відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Кашуба М.І.
Повне рішення складено 16 квітня 2024 року.