17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/13484/21
адміністративне провадження № К/990/14389/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
перевірив касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року
у справі № 380/13484/21
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці п
ро визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби , у якому просив:
визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02 червня 2021 року №849-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
визнати протиправним і скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити на державній службі ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття»;
стягнути з Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП: 43971364) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
визнати відмову Державної митної служби України щодо пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих.N08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року) протиправною;
у відповідності до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано- Франківської митниці ДФС - начальника митного поста.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ ДФС України № 849-о від 02 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ Івано-Франківської митниці № 14-к від 31 серпня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено позивача на державній службі у Галицькій митниці Держмитслужби на рівнозначній посаді заступника начальника - начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці з 01 вересня 2021 року, стягнуто з Галицької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409446,36 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16864,07 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів.
11 квітня 2024 року Галицька митниця Держмитслужби втретє звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року. Скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені в постановах від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 щодо питання застосування положень статті 236 КЗпП України.
В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, у взаємозв'язку з посиланням на конкретні постанови Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/13484/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
СуддяА.В. Жук