17 квітня 2024 року
м. Київ
справа №120/7535/23
адміністративне провадження № К/990/12444/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Прокопенка О.Б.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року у справі №120/7535/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168) за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 05 липня 2022 року по 21 серпня 2022 року, з 04 вересня 2022 року по 12 жовтня 2022 року в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 05 липня 2022 року по 21 серпня 2022 року, з 04 вересня 2022 року по 12 жовтня 2022 року в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за 04 серпня 2022 року, 05 серпня 2022 року та 11 серпня 2022 року в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за 04 серпня 2022 року, 05 серпня 2022 року та 11 серпня 2022 року в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період. У решті позовних вимог відмовлено.
28 березня 2024 року Мандрик В.В. , в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року цю справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник посилається на те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо реалізації права військовослужбовців Держприкордонслужби на збільшену додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену Постановою №168.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийняті у справі, яка розглянута за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року у справі №120/7535/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко