16 квітня 2024 року
м. Київ
справа №990/80/24
адміністративне провадження № П/990/80/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В. М .,
суддів: Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Стрелець Т. Г., Тацій Л.В.,
перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії судів України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії,
21 березня 2024 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії судів України (далі - відповідач, ВККС України, Комісія), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 18.12.2023 № 58/ко-23 (далі - оскаржуване рішення, рішення ВККС України від 18.12.2023 № 58/ко-23) в частині абзацу 3 резолютивної частини рішення «щодо набрання чинності в порядку, передбаченому пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України»; абзацу 4 резолютивної частини рішення «з приводу питання щодо підтримки цього рішення та винесення його на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі»;
- зобов'язати ВККС України внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Ухвала Верховного Суду від 01.04.2024 надіслана ОСОБА_1 в його електронний кабінет та отримана ним 02.04.2024.
09.04.2024 засобами поштового зв'язку, на виконання вимог зазначеної ухвали, ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив Суд поновити строк звернення до адміністративного суду для захисту своїх прав та інтересів.
На обґрунтування причин пропущеного строку позивач посилається на те, що 18.12.2023 оголошено резолютивну частину рішення колегії ВККС України № 58/ко-23, а саме: «Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі Колегії за результатами дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1, двома голосами «за» одним «проти» вирішила:
- визначити, що суддя Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 672,125 бала;
- визнати суддю Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді;
- рішення набирає чинності в порядку, передбаченому пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- питання щодо підтримки цього рішення винести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.»
Вказує, що після оголошення, будь-хто з членів колегії не повідомив про те, що відповідне пленарне засідання комісії буде проводитись за обов'язковою участю позивача. Крім того, інформацію про те, що повний текст вказаного рішення буде опубліковано на вебсайті ВККС України, членами колегії також не повідомлено.
На переконання позивача, на той час він був впевнений у тому, що питання щодо підтримки вищевказаного рішення ВККС України у пленарному складі, буде розглядатись без його участі. Проте на пленарному засіданні ВККС України 26.02.2024 питання щодо підтримки рішення колегії ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23, членами ВККС України не вирішувалось, а фактично було проведено повторну співбесіду та дослідження деяких матеріалів суддівського досьє, а також висновку ГРД.
Таким чином про порушення його права, яке виразилось у порушенні процедури проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання та призначення позивача на посаду судді відповідно до норм чинного законодавства, які діяли станом на 18.12.2023, позивач дізнався лише 26.02.2024 в приміщенні ВККС України під час засідання колегії у пленарному складі.
Враховуючи викладене, а також з метою ознайомлення із мотивувальною частиною рішення ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23, 29.02.2024 звернувся до відповідача із заявою щодо отримання повного тексту оскаржуваного рішення. 07.03.2024 у відповідь на його заяву відповідачем на електронну адресу позивача надіслано лист до якого долучено повний текст рішення ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23. Окрім того у вказаному листі відповідач зазначив, що рішення ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23 опубліковано на офіційному вебсайті Комісії 16.01.2024.
Звертає увагу, що навіть до виклику його на пленарне засідання, особисто намагався ознайомитись із повним текстом рішення ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23, однак на вебсайті ВККС України відшукати його не зміг.
Позивач наголосив на тому, що з повним текстом оскаржуваного рішення ознайомився лише 07.03.2024, після отримання належним чином завіреної копії на його електронну адресу. З огляду на вказане, позивач вважає, що строк звернення до суду з цим позовом пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.
Оцінюючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, Суд виходить з такого.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.02.2024 у справі №990/270/23.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).
У справі «Устименко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Судом встановлено, що рішенням ВККС України (у складі колегії) від 18.12.2023 № 58/ко-23 визначено, що суддя Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 672,125 бала та визнано вказаного суддю таким, що відповідає займаній посаді. Резолютивною частиною вказаного рішення також вирішено, що рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України набирає чинності в порядку, передбаченому пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Питання щодо підтримки вказаного рішення винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.
Позивач був присутній при оголошенні оскаржуваного рішення, відтак знав про його винесення та результат уже 18.12.2023. Проте з зазначеним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 21.03.2024, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду.
Позивач наголошує на тому, що з повним текстом оскаржуваного рішення ознайомився лише 07.03.2024, після отримання його належним чином завіреної копії на його електронну адресу у відповідь на заяву позивача від 29.02.2024 Позивач звертає увагу на те, що рішення йому не надавалося та не надсилалося.
Відповідно до пункту 8 Регламенту ВККС України від 13.10.2016 № 81/зп-16 (в редакції рішення ВККС України 19.10.2023 № 119/зп-23, далі - Регламент) встановлено, що принцип публічності у роботі Комісії полягає в тому, що засідання Комісії є відкритим, за винятком його закритої частини та закритих засідань Комісії. Інформація про засідання Комісії, проєкти порядку денного, результати засідань Комісії розміщуються на веб-сайті Комісії. Учасник засідання не може бути обмеженим у праві на отримання в Комісії інформації про результати розгляду питання стосовно нього.
На виконання зазначеної норми Регламенту, 19.12.2023 (на наступний день після прийняття спірного рішення) ВККС України розміщено на своєму офіційному веб-сайті інформацію про результати засідання колегій ВККС України, яке відбулося 18.12.2023. Окрім іншого у вказаному повідомленні зазначалося, що ВККС України прийняті рішення про те, що одинадцять суддів визнані такими, що відповідають займаній посаді, в тому числі і ОСОБА_1 . Навпроти прізвища позивача містилася примітка, в якій зазначалося, що рішення набирає чинності в порядку, передбаченому пунктом 124 Регламенту Комісії та питання щодо підтримки цього рішення винесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
Отже, вже на наступний день позивач мав можливість ознайомитися з висновками прийнятими Комісією за результатами його кваліфікаційного оцінювання, зокрема у випадку, якщо під час засідання Комісії, позивач не зрозумів або не почув, яке рішення було прийнято відповідачем, в тому числі і порядок набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 107 Регламенту копія рішення Комісії надається особі, стосовно якої його ухвалено, за відповідним зверненням такої особи. Відтак Регламент чітко вказує на те, що Комісія надсилає рішення лише у випадку, якщо особа звернулася з проханням про його надання.
Суд звертає увагу на те, що законодавством не визначено обов'язку відповідача доводити до відома осіб, стосовно яких його ухвалено (без наявності звернення про отримання рішення), зміст рішення в інший спосіб, аніж їх опублікування на веб-сайті Комісії.
З листа ВККС України від 07.03.2024 № 36-1400/24, який долучений позивачем до позовної заяви, вбачається, що із заявою про отримання оскаржуваного рішення Комісії, ОСОБА_1 звернувся лише 29.02.2024. Окрім того, у вказаному листі зазначено про те, що рішення ВККС України від 18.12.2023 № 53/ко-23, опубліковано на офіційному вебсайті Комісії 16.01.2024.
Суд наголошує на тому, що Регламент чітко надає можливість особі стосовно якої ухвалено рішення отримати його, в той же час зобов'язуючи особу для отримання рішення вчинити певні дії - звернутися до Комісії з вимогою про отримання рішення (фактично проявити волевиявлення в отриманні рішення та ознайомленні з його повним текстом).
Проте, позивач такого волевиявлення до 29.02.2024 не проявив, відтак самостійно позбавив себе можливості ознайомитися з повним текстом оскаржуваного рішення.
Окрім того, у поданій заяві також не міститься обґрунтування об'єктивних причин неможливості ознайомлення з оскаржуваним рішенням на офіційному вебсайті Комісії в період з моменту опублікування рішення (16.01.2024) до 26.02.2024 (засідання ВККС України у пленарному складі).
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про існування причин (явищ, дій), які б могли об'єктивно завадити позивачеві у визначений законом строк оскаржити рішення Комісії.
Суд наголошує на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду, скоріше з тих причин, що позивач не цікавився оскаржуваним рішенням, а не через необізнаність його існування.
Ураховуючи викладене вище, Верховний Суд повторно наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 9901/518/19, від 05.02.2020 у справі № 901/520/19, від 30.09.2020 у справі № 9901/68/20, від 08.12.2022 у справі № 990/102/22.
Позивач не навів переконливих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту.
Отже, вирішуючи питання поновлення строку, Суд не встановив обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами.
Таким чином, за об'єктивним критерієм обставини, на які посилається позивач в обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
Окрім того, заява позивача про поновлення строку звернення до суду, обґрунтована аналогічними доводами, які викладені у вперше поданій заяві про поновлення строку звернення до суду разом з позовною заявою і яким Судом була надана відповідна правова оцінка та визнано такі доводи необґрунтованими. Інших доводів у заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведені мотиви, підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не є поважними, а тому позовну заяву необхідно повернути.
Як слідує зі змісту прохальної частини позову, позивачем заявлені пов'язані між собою вимоги немайнового характеру, перша з яких є основною, а інша (друга) - похідною від першої. Оскільки Суд дійшов висновку про неповажність причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою в частині основної позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 18.12.2023 № 58/ко-23 та наявність підстав для її повернення, відповідно до приписів частини другої статті 123 КАС України то і похідна від неї позовна вимога щодо зобов'язання ВККС України внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області також підлягає поверненню позивачеві.
Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.
Керуючись статтями 22, 123, 169, 243, 248, 266, КАС України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії з доданими до неї документами повернути позивачеві.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя В. М. Шарапа
Судді: А. А. Єзеров
С. Г. Стеценко
Т. Г. Стрелець
Л. В. Тацій