17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7341/23 пров. № А/857/25941/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Подлісною І.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у нарахуванні та виплаті їй підвищення до пенсії згідно п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, та щодо відмови зарахувати час перебування її в засланні, як особі, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату їй підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону №1788, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.10.2023, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788, ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон №962) з 01.10.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 21.10.1947 до 16.07.1954.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Також в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивачка була репресована, а тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах ПФУ та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Відповідно до архівної довідки Управління МВС України в Тернопільській області №76-Т-5/2023 від 05.09.2023, ОСОБА_2 , 1946 р.н. разом з родиною на підставі наказу ЮДБ СРСР №00430 від 21.08.1947 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім'я учасника ОУН, 21.10.1947 була виселена з села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Читинську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 06.02.1948, протокол № 4-г. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 16.07.1954. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР № 00597 від 16.07.1954. На підставі Закону №962 ОСОБА_2 та її родина - реабілітовані УВС в Тернопільській області 03.04.1995. Підстава: архівна справа №29330, фонд № 47.
Тобто, ОСОБА_2 перебувала у засланні на спецпоселенні з 21.10.1947 і до 16.07.1954.
Згідно п.п.1 п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років" №2325-VIII довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.
19.08.1999 позивачці видано посвідчення серія НОМЕР_1 , відповідно до якого вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №962.
05.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ із заявою щодо проведення нарахування підвищення до її пенсії згідно з п. "г" ст.77 Закону №1788 в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону №1058, починаючи з 01.10.2023, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована віком та перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону №962 та надала копію посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.08.1999 та копію Довідки про реабілітацію.
Листом №9395-9601/Т-02/8-1900/23 від 19.10.2023 відповідач відмовив позивачці в перерахунку нарахування підвищення до її пенсії за п. "г" ст.77 Закону №1788 в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст.58 цього Закону як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону №962.
Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачці в обсягах, визначених Постановою №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить Закону №1788, який має вищу юридичну силу. Крім цього, позивачка була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст.1 Закону №962 перебувала у засланні, а відтак, має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно п."г" ч.1 ст.77 Закону №1788, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів було прийнято Закон №962, відповідно до положень ст.11 якого, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно статті 11 Закону №962, реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону №962, формою репресії визнано, зокрема, заслання, яким є примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Колегія суддів зазначає, що згідно з архівною довідкою Управління МВС України в Тернопільській області № 76-Т-5/2023 від 05.09.2023, ОСОБА_2 , 1946 р.н. разом з родиною на підставі наказу ЮДБ СРСР №00430 від 21.08.1947 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім'я учасника ОУН, 21.10.1947 була виселена з села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Читинську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 06.02.1948, протокол № 4-г. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 16.07.1954. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР № 00597 від 16.07.1954. На підставі Закону №962 ОСОБА_2 та її родина - реабілітовані УВС в Тернопільській області 03.04.1995. Підстава: архівна справа № 29330, фонд № 47.
Тобто, позивачка перебувала у засланні на спецпоселенні з 21.10.1947 і до 16.07.1954.
Із цієї довідки видно, що позивачка разом із сім'єю зазнала репресій у вигляді заслання на спецпоселення в Читинську область та згодом була реабілітована.
Таким чином, позивачка є репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а тому має право на підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На думку колегії суддів, довідка №76-Т-5/2023 від 05.09.2023 про реабілітацію є підтвердженням того, що ОСОБА_2 є реабілітованою особою, тобто особою, яка зазнала політичних репресій та реабілітована.
Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що 19.08.1999 позивачці видано посвідчення серія НОМЕР_1 , відповідно до якого вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №962.
Що стосується питання застосування нормативно-правового акта для виплати підвищення до пенсії, а саме Закону №1788 чи постанови КМУ №654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон №1788 має вищу юридичну силу ніж Постанова №654, у зв'язку з чим застосуванню в даному випадку підлягає саме Закон.
Враховуючи вищевказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону №1788, який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 по справі № 446/1549/16-а, від 21.11.2018 по справі № 446/1563/16-а, від 31.10.2019 по справі № 442/6456/17, від 04.03.2020 по справі № 446/1566/16-а.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що дії відповідача у вигляді виплати позивачці надбавки до пенсії як особі, що зазнала репресій та згодом була реабілітована, відповідно до норм Постанови №654 є протиправними, оскільки позивачка має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом №1788, з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону №1058.
Оскільки Законом №962 розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, які стосуються позивачки, то право на перерахунок підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком виникло у неї з 05.05.2018.
Що стосується проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону №1788, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.58 Закону №1788, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналогічна норма є також у ст.6 Закону №962.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Судом встановлено, що позивачка була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто перебувала у засланні з 21.10.1947 по 16.07.1954, а відтак, має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Таким чином, дії відповідача, щодо відмови у проведенні перерахунку позивачці стажу за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог ст.58 Закону №1788 є протиправними.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року по справі №500/7241/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук