17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/628/23 пров. № А/857/5405/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року в справі №260/628/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
суддя в 1-й інстанції - Микуляк П.П.,
час ухвалення рішення - 08.02.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.11.2022 року: №1714434/2020-2412-0713, №1714433/2020-2412-0713, №1714432/2020-2412-0713, №1714434-2412-0713, №1714433-2412-0713, №1714432-2412-0713.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11.11.2022р.: №1714434/2020-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 30179,97 грн.; №1714433/2020-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 62064,94 грн.; №1714432/2020-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 73645,74 грн.; №1714434-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 19170,70 грн.; №1714433-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 39423,00 грн.; №1714432-2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 46779,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у період з 12.12.2018 по 25.01.2023, відповідно до реєстраційних даних, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 мала зареєстрований основний вид діяльності КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна». А отже, основний вид діяльності ОСОБА_1 класифікувався у секції L - «Операції з нерухомим майном» КВЕД ДК 009:2010, та не відносився за класифікацією до секцій B-F КВЕД ДК 009:2010. З 01.03.2023 позивачем змінено основний вид діяльності на КВЕД _31.09 «Виробництво інших меблів». Зазначений вид діяльності класифікується у секції С - «Переробна промисловість» КВЕД ДК 009:2010. З огляду на вищенаведене, у період, охоплений податковими повідомленнями рішеннями, ОСОБА_1 не була суб'єктом господарювання, який має право на податкову пільгу у вигляді звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 23 липня 2001 року проведену державну реєстрацію суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Серед обраних видів економічної діяльності значиться, в тому числі, 31.02 - виробництво кухонних меблів; 31.09 - виробництво інших меблів (арк спр. 30).
Окрім того, ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна:
- нежитлової будівлі (цех стругальної тари з побутовими приміщенням), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 1559,3 кв. м;
- нежитлового приміщення (будівля ремонтно-механічної майстерні), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 м; загальна площа 1314,10 кв. м;
- нежитлової будівлі (склад цеху стругальної тари), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 639 кв. м.
Зазначені об'єкти нерухомості розташовані на земельних ділянках з цільовим призначенням “для підприємств іншої промисловості”.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
У зв'язку з вищенаведеним 11 листопада 2022 року Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 11.11.2022р.:
- №1714434/2020- 2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 30179,97 грн.;
- №1714433/2020- 2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 62064,94 грн.;
- №1714432/2020- 2412-0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік у сумі 73645,74 грн.;
- №1714434-2412- 0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 19170,70 грн.;
- №1714433-2412- 0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 39423,00 грн.;
- №1714432-2412- 0713, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у сумі 46779,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України №2755-VI 02.12.2010 (далі - ПК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В розумінні норм п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовою частиною податку на майно.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст. 266 ПК України.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Згідно пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регламентується нормами п.266.7 ст.266 ПК України.
Так, пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Так, за приписами ст. 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (пп. “г” п. 30.9 ст. 30 ПК України).
Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Об'єктами нерухомого майна, за які ОСОБА_1 було нараховано спірний податок, є, зокрема, цех стругальної тари з побутовими приміщеннями, будівля ремонтно-механічної майстерні, склад цеху стружної тари, які, за словами позивача, використовуються нею в межах здійснення господарської діяльності з виробництва та реалізації меблів.
Нормами пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, відповідно до абз. “є” зазначеної правової норми, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. “є” пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель промисловості; 2) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) використовує такі об'єкти нерухомості за цільовим призначенням у господарській діяльності, що класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Тому, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. “є” пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Як зазначено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу скаржника, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, слідує з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 у справі №420/12318/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 125 “Будівлі промислові та склади” клас 1251 “Будівлі промисловості”.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості”, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”, 1251.2 - “Будівлі підприємств чорної металургії”, 1251.3 - “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”, 1251.4 - “Будівлі підприємств легкої промисловості”, 1251.5 - “Будівлі підприємств харчової промисловості”, 1251.6 - “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”, 1251.7 - “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”, 1251.8 - “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості”, 1251.9 - “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.
Заперечуючи проти віднесення спірних об'єктів нерухомості до класу 1251 “Будівлі промисловості”, податковий орган не зазначає, до якого класу згідно ДК 018-2000 слід віднести нерухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_1 .
В свою чергу суд попередньої інстанції дійшов висновку, що таке відноситься саме до класу 1251 “Будівлі промисловості”. Вказана обставина підтверджується також цільовим призначенням земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти. Жодних доказів того, що згадані земельні ділянки використовуються ОСОБА_1 не за їх цільовим призначенням відповідач суду не надав.
Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010 економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед обраних ОСОБА_1 виді діяльності значиться, в тому числі, 31.02 - виробництво кухонних меблів; 31.09 - виробництво інших меблів.
Зазначені види економічної діяльності, відповідно до ДК 009:2010, відносяться до складу секції С “Переробна промисловість”. Жодних доказів того, що позивач, всупереч заявленим в позовній заяві твердженням, не являється виробником меблів та не здійснювала у спірний період вказаного виду економічної діяльності відповідач суду не надав та не заявляє.
Відтак апеляційний суд відхиляє посилання скаржника про те, що лише з 01.03.2023 позивачем змінено основний вид діяльності на КВЕД 31.09 «Виробництво інших меблів», оскільки таке не підтверджується матеріалами справи, при цьому спростовується наявною випискою з ЄДР від 04.11.2015 (а.с.46), відповідно до якої основний вид діяльності позивачки - 31.09 Виробництво інших меблів.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року в справі №260/628/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 17 квітня 2024 року.