16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/12090/23 пров. № А/857/23380/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі №460/12090/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправними дії щодо нарахування індексації грошового забезпечення у період з січня 2020 року по лютий 2022 року; зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2020 року по лютий 2022 року наростаючим підсумком, починаючи з лютого 2008 року, з урахуванням проведених виплат; зобов'язати здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до вимог закону, а не Порядку №1078. Покликаючись на ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції 2003 року), вказує, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону, а саме з 1 січня 2003 року. Вважає, що оскільки вимоги статті 6 Закону № 1282-ХІІ в редакції Закону № 107-VІ від 28.12.2007 втратили чинність з 22.05.2008, тому з цієї дати відсутні підстави для застосування Порядку № 1078, отже після 22.05.2008 відповідач у період з січня 2020 року по лютий 2022 року повинен нараховувати індексацію з базовим (початковим) місяцем лютий 2008 року. Наголошує, що Кабінет Міністрів України безпідставно прийняв Порядок №1078 з метою обмеження прав громадян.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 16.02.2022 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 .
04.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до ВЧ НОМЕР_1 із запитом щодо нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення.
Відповідач листом від 02.05.2023 №36/423 повідомив позивача про нараховані суми її грошового забезпечення (в тому числі індексації грошового забезпечення) за період з грудня 2020 року по лютий 2022 року.
Вважаючи протиправною дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації за період з січня 2020 року по лютий 2022 року без застосування наростаючого підсумку з лютого 2008 року та нездійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (надалі - Закон №1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII (в редакції, чинній до 01.01.2016), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
За змістом абз.1 ст.4 Закону №1282-XII (в редакції з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено “Порядок проведення індексації грошових доходів населення”, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
З аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Апелянт вважає, що оскільки редакція статті 6 Закону № 1282-ХІІ визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008, то відсутні підстави для застосування з січня 2020 року по лютий 2022 року Порядку № 1078 та Законом №1282-ХІІ не передбачено видання Кабінетом Міністрів України такого Порядку.
Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги помилковими.
Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якою затверджено “Порядок проведення індексації грошових доходів населення”, видана Урядом України у межах його конституційних повноважень.
Згідно ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення (зокрема) пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( 107-17 ).
Пунктом 98 розділу II Закону N 107-VI статтю 6 Закону № 1282-ХІІ було викладено в новій редакції, частина друга якої передбачала, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що визнання рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 неконституційним пункту 98 розділу II Закону № 107-VI не впливає на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та не дає підстав для її незастосування, оскільки така постанова Уряду України не була предметом розгляду Конституційним Судом України, вона прийнята в часі раніше, ніж Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 № 107-VI, а внесені таким Законом зміни до статті 6 Закону № 1282-ХІІ не зумовили прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1078.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, абз. 1 п.5 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 13.02.2014) передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно абз.1 п.5 Порядку №1078 (в редакції, чинній з 13.02.2014 до 01.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відтак, Порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття “базовий місяць”.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” (далі - “Постанова №1013”), якою були внесені зміни до Порядку №1078.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття “базовий місяць” і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати. Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну “базовий місяць” використовується поняття “місяць підвищення доходу”, яке має інший зміст.
Пунктом 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015, передбачено, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи наведене, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07.09.2023 у справі №160/16084/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови № 1294.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, місяцем підвищення доходу для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Тобто, з січня 2008 року по 28.02.2018 посадові оклади, визначені Постановою №1294, були незмінними.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується довідкою від 18.08.2023 №36/866, що індексація позивачу за період з січня 2020 року по лютий 2022 року нарахована та виплачена на загальну суму 9115,54 грн. Відповідачем при обрахунку поточної індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2020 року по лютий 2022 року застосовано місяць підвищення доходу позивача - березень 2018 року.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає протиправності у діях відповідача щодо нарахування індексації доходу позивача за спірний період, відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2020 року по лютий 2022 року наростаючим підсумком, починаючи з лютого 2008 року.
Стосовно зобов'язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44, то колегія суддів зазначає наступне.
Апелянт не зазначає та не обгрунтовує ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі як порушено її право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.
Як встановлено судом першої інстанції згідно Витягу з роздавальних відомостей на виплату позивачу грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з грудня 2020 року по 16 лютого 2022 року, в спірний період позивачу була виплачена компенсація сум податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 95922,82 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44 є похідною від основної вимоги - про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2020 року по лютий 2022 року наростаючим підсумком, починаючи з лютого 2008 року, рішення суду першої інстанції про відмову в позові в частині здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб також є законним та обгрунтованим.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі №460/12090/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар