16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4208/23 пров. № А/857/18591/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Обрізка І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року, прийняте суддею Калинич Я.М. у місті Ужгороді, у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
встановив:
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач, фонд, ФСЗОІ) звернулося з позовом до фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 ( далі - відповідач, ФОП Волос) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 81867,98 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що 13.12.2021 працівниця ОСОБА_2 не враховується в показнику СКШП і в показнику СКШП осіб з інвалідністю. Працівниця, яка пішла в декрет, а потім у відпустку для догляду за дитиною, враховувалася в показнику СКШП осіб з інвалідністю за січень - грудень 2021. Тому, на думку суду, ФОП Волос не було дотримано виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022.
Також судом встановлено, що відповідачем не подано звіт форми 3-ПН у відповідний центр зайнятості. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами у 2022, відповідач до 16.04.2023 самостійно мав сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 79452,70 грн. Відповідач у визначені терміни заборгованість не сплатив, тому позивач нарахував пеню в сумі 2415,28 грн. Загальна сума заборгованості складає 81867,98 грн. Доказів сплати заборгованості відповідачем не надано.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ФОП ОСОБА_3 , через адвоката Глебу Павла Олександровича, подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що передчасними є доводи суду щодо недотримання апелянтом нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2022. Із висновку, що відображений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №920/385/19 слідує, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Наголошує, що у даному випадку відсутнє винне діяння, яке є обов'язковою передумовою для застосування до апелянта адміністративно-господарських санкцій.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивачем подано відзив, у якому доводи апелянта заперечує.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 55 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю повинна складати 2 особи. Відповідач погоджується з даними, зазначеними у розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи у 2010 відповідачем самостійно було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю до, а саме: ОСОБА_4 , особу з інвалідністю 2 групи (копія довідки МСЕК серії АВ №0938736) на посаду пекаря, що підтверджується копією трудового договору між працівником і фізичною особою.
Як зазначає відповідач, ним 15 червня 2021 було прийнято на роботу особу з інвалідністю 3 групи ОСОБА_2 на посаду пекаря. Дані твердження підтверджує копія трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю та копія наказу №0006 від 14.06.2021 «Про прийом на роботу ОСОБА_2 ». Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.05.2021, ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи з дитинства.
Згідно з відповіддю на адвокатський запит Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 26.07.2023 за №0700-07-8/40011, вбачається, що відповідно до даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ФОП Волос в додатку 5 поданого об'єднаного звіту по ЄСВ за 2 квартал 2021 показав початок трудових відносин з ОСОБА_2 з 15.06.2021 (наказ №6 від 14.06.2021). У звіті за 3 квартал 2021 в додатку 5 він зазначив відпустку по вагітності та пологам ОСОБА_2 , яка почалася 09.08.2021 (відповідно до лікарняного АЛВ №547972). У звіті за 4 квартал 2021 ФОП Волос показав 13.12.2021 початок відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 (наказ №20 від 13.12.2021).
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII).
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Частина перша статті 18 Закону №875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України №5067-VI від 05.07.2012 «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що механізм контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування визначений порядком, затвердженим постановою КМУ від 31.01.2007 за №70 ( в редакції Постанови від 05.06.2019 за №466).
У пункті 17 вищезазначеної Постанови вказано, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки Фонду.
Суд зазначає, що до позову не долучено, також в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують звернення позивача до органів Держпраці на предмет проведення позапланової перевірки щодо ФОП Волос, власне проведення такої перевірки органами Держпраці та встановлення ними, в межах їх компетенції, невиконання апелянтом нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та/або притягнення апелянта з цього приводу до адміністративної відповідальності( частина 2 статті 188-1 КУпАП).
Отже, суд дійшов висновку про передчасність звернення фонду до суду на предмет стягнення відповідних санкцій.
Щодо правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21.11.2022 по справі №400/3957/21.
Позовні вимоги стосуються нарахування адміністративно-господарської санкції на відповідача за обліковий (звітний) період 2022 в цілому.
Набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022, на які посилається позивач, відбулося тільки 06.11.2022, що свідчить про охоплення ним спірних правовідносин тільки починаючи з 06.11.2022 по 31.12.2022 включно, що становить 55 календарних днів із 365 днів всього календарного року (15, 06 % періоду, за який нараховані адміністративно- господарські санкції).
Стаття 58 Конституції України свідчить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, вказана правова позиція Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин, які охоплюють щонайменше 85, 00 % періоду 2022.
Судом першої інстанції вірно встановлено факт працевлаштування у ФОП Волос двох осіб з інвалідністю.
Крім цього, судом не встановлено обставин припинення з ними трудових відносин, тобто їх звільнення. Отже, не можна стверджувати про вчинення апелянтом адміністративно-господарського правопорушення.
Отже, у даному випадку, відсутнє винне діяння, яке є обов'язковою передумовою для застосування до апелянта адміністративно-господарських санкцій.
Щодо посади ОСОБА_2 суд констатує, що така посада не може вважатися вакантною.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом. Отже, якщо працівник відсутній у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною. Отже, посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 285/4227/18. До того ж, аналогічна позиція викладена в листі Мінпраці від 10.03.2011 за № 78/06/186-11.
Як наслідок, посада ОСОБА_2 , яка з 09.08.2021 відбула у відпустку по вагітності та пологам, а з 13.12.2021 - у відпустку по догляду за дитиною, не може вважатися вакантною, а працевлаштування на вказану посаду іншого працівника буде грубим порушенням прав та законних інтересів такої особи із інвалідністю.
Щодо посилання позивача на неподання апелянтом звітності до Центру зайнятості та надсилання звіту 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), який затверджено наказом Мінекономіки від 12.04.2022 № 827-22» то такий є абсолютно надуманим та безпідставним, оскільки протягом 2021-2022 років не було звільнено жодної особи з інвалідністю, та водночас ФОП Волос, як роботодавець, не може не враховувати ті обставини, що ОСОБА_2 вправі в будь-який момент перервати декретну відпустку, в якій вона знаходилася та з якою тривають трудові відносини.
Щодо витрат на правову допомогу адвоката, у матеріалах справи наведені лише попередні розрахунки понесених витрат та відсутні фактичні докази сплати таких.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у позові.
Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення на користь фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань сторони позивача судові витрати у вигляді судового збору.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі №260/4208/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ - 13592841) на користь фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 026 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар