10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/22373/23 пров. № А/857/5736/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кухтея Р.В.,
за участі секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року (головуючого судді Шумило Н.Б., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Ужгород повний текст рішення складено 27.02.2024) у справі №308/22373/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни,-
ОСОБА_1 через адвоката Петрик В.В. 18.12.2023 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в якому просить визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області від 18.11.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує про міцні соціальні зв'язки із Україною, в населених пунктах де навчався.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача в режимі відеоконференції Радь О.І. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідач та його представник в судове засідання апеляційного розгляду справи не прибули, належним чином були повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України).
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 17.08.1992 є громадянином Республіки Зімбабве, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 від 04/05/2018, зі строком дії до 03/05/2028. Крім того, з копії вказаного паспорта слідує, що у такому наявна відмітка (штамп), «Строк перебування продовжено до 22.11.2019 року».
18.11.2023 заступник начальника Ужгородського відділу №2 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Олександр Балог за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина ОСОБА_1 установлено: знаходиться на території України незаконно, своєчасно після закінчення навчання територію України не покинув. З 2019 року знаходився на території України незаконно. Ураховуючи вищевикладене, з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано його покинути територію України у термін до 17.12.2023. Також, у вказаному рішенні зазначено, що громадянину ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, прийнято рішення про його примусове повернення, і що зобов'язується не пізніше 17.12.2023 року залишити територію України. Вказане підтверджується особистим підписом позивача, також у рішенні наявний підпис перекладача ОСОБА_4
18.11.2023 уповноваженою особою Державної міграційної служби України, Ужгородського відділу №2 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області заступником начальника відділу, ОСОБА_5 відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серія МЗК №001397 від 18.11.2023, про те, що 18.11.2023 о 11:30 за адресою: с. Кінчеш було виявлено гр. Зімбабве, ОСОБА_1 , який ухилився від виїзду з України після закінчення законних підстав для перебування на території України, та з 2019 року знаходиться на території України незаконно, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року та підпункту 1 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства не території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012р. №150, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.2 ст. 203 КУпАП. Вказаний протокол підписаний особою стосовно якої складено адміністративний протокол, уповноваженою особою, яка склала протокол та перекладачем.
З копії постанови про накладення адміністративного стягнення серія ПН МЗК №001412 від 18.11.2023 вбачається, що така винесена уповноваженою особою Ужгородського відділу №2 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, начальником відділу Калабіга К.М., який розглянувши справу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , постановив відповідно до ч.2 ст. 203 КУпАП накласти на ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Вказана постанова підписана уповноваженою посадовою особою яка винесла постанову, копію постанови отримано ОСОБА_1 18.11.2023, та містить запис що постанова виконана 21.11.2023.
Копією квитанції № 1105011 від 21.11.2023 підтверджується, що ОСОБА_1 сплатив адміністративний штраф в розмірі 3400,00 грн.
Крім того, з копії студентського квитка серія НОМЕР_2 вбачається, що такий виданий Вищим навчальним закладом «Університет економіки та права «КРОК» ОСОБА_1 7 вересня 2017р. дійсний до 15 серпня 2019р.
03.02.2023 начальнику управління СБУ в Закарпатській області, начальнику ГУ ДМС України в Закарпатській області та керівнику Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону НОМЕР_3 прикордонним загоном скеровано «Повідомлення щодо рішення про примусове повернення з України іноземців», в тому числі щодо ОСОБА_1 .
З доданої представником відповідача інформації з системи Аркан ЦП ДСК слідує, що громадянин Зімбабве ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в проміжок часу з 01.01.2018 18.11.2023 Державний кордон України на виїзд з території України не перетинав.
Позивач не погодившись із рішенням відповідачавід 18.11.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною; нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Стаття 2 Закону № 3773-VI встановлює, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Частиною 16 статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до статті 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до частини 1 статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що примусовому поверненню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.
Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150 (далі - Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території :
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;
3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Частиною 1 статті 23 Закону № 3773-VI передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Щодо доводів апелянта про міцні соціальні зв'язки із Україною, в населених пунктах де навчався та інші, то колегія суддів враховує наступне.
Верховний Суд у своїй постанові, зокрема від 26 січня 2024 року у справі №522/11225/22, вказав: «Варто також додати, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 56. Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально. 57. Не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини. 58. Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов'язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов'язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні».
Як встановлено із матеріалів справи, а саме копії паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 04/05/2018, зі строком дії до 03/05/2028, у такому наявна відмітка, згідно якої позивачу було продовжено строк перебування до 22.11.2019 року, а доказів щодо подальшого продовження позивачу строку перебування до суду надано не було, як і не подано до апеляційного суду.
Так, начальником відділу Ужгородського відділу №2 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Калабіга К.М. відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія ПН МЗК №01412 від 18.11.2023 за порушення ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.п.1 п.2 Порядку, затвердженого постановою КМУ відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Вказаний штраф позивачем сплачено 21.11.2023.
Не зважаючи на вищенаведені норми закону та те, що порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства документів на тимчасове або постійне проживання несе імперативний характер, а доводи сторони позивача зводяться до того, що позивач не усвідомлював, що його посвідка протермінована, жодним чином не звільняють його від відповідальності, та не спростовують обставин викладених у вказаній постанові про накладення адміністративного стягнення.
На думку колегії суддів наведені дії позивача вказують на пасивну поведінку позивача щодо належного дотримання законодавства України в частині оформлення дозвільних документів на тимчасове або постійне проживання в Україні, зокрема позивач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, правила перебування в Україні, що не спростував і не довів в апеляційних вимогах.
При цьому, позивач звертаючись до суду із вказаним позовом, просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області від 18.11.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_1 , посилаючись на те, що таке винесене без врахування можливостей його виконання, та на формальних підставах, що є необґрунтованими доводамита та в апеляційній скарзі не доведені належними та допустими доказами.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених обставин колегія суддів не вбачає протиправності рішення Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області від 18.11.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке прийнято за фактом порушення позивачем приписів чинного законодавства України, а тому колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Поняття адміністративної справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, відповідно до якого адміністративною справою незначної складності є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії, який, втім, не є вичерпним. Згідно пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, відповідно рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 288, 308, 310, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року у справі №308/22373/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.В. Кухтей
Повний текст постанови складено 15.04.2023