16 квітня 2024 рокуСправа № 380/22965/23 пров. № А/857/479/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року (суддя Крутько О.В., м.Львів),-
У жовтні 2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 98621,65 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 60504,25 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач на день виключення зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_3 Прикордонний загін, ДПСУ відповідно) претензій щодо виплати грошового забезпечення, не заявляв. При цьому, в/ч НОМЕР_1 стала правонаступником НОМЕР_3 Прикордонного загону у 2020 році, тобто протягом 4 років позивач не вживав жодних дій щодо встановлення належних йому до виплати сум. Виплата індексації грошового забезпечення проведена на виконання рішень судів, тобто внаслідок вирішення спору щодо необхідності виплати коштів. На думку відповідача, стаття 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, а тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і без дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ДПСУ на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії - старшого техніка (фахівця зв'язку) групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б) НОМЕР_3 Прикордонного загону.
Наказом начальника НОМЕР_3 Прикордонного загону (по особовому складу) від 21.09.2018 №261-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) частини п'ятої пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
22.09.2018 прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
05.06.2020, на виконання наказу Адміністрації ДПСУ №52 «Про припинення діяльності Військової частини НОМЕР_4 у результаті реорганізації» від 01.06.2020, ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_4 ) в ході реорганізації припинив свою діяльність і приєднався до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 380/16054/22, яке набрало законної сили 23.05.2023 (далі - Рішення суду), визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44), та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання Рішення суду відповідачем 02.09.2023 виплачена позивачу індексація грошового забезпечення, яка не виплачена на день звільнення з військової служби в розмірі 98869,67 грн.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП; в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У постанові від 4 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП відшкодування відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні».
З розглядуваної справи видно, позивач 22.09.2018 був виключений зі списків особового складу НОМЕР_3 Прикордонного загону.
Лише у листопаді 2022 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним дії в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017; зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44; зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до статті 117 КЗпП у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ) (на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Як уже вказано вище, 05.06.2020 НОМЕР_3 Прикордонний загін (в/ч НОМЕР_4 ) припинив свою діяльність у результаті реорганізації.
Рішенням суду, яке набрало законної сили 23.05.2023, зокрема зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання Рішення суду відповідачем 02.09.2023 виплачена позивачу індексація грошового забезпечення, яка не виплачена на день звільнення з військової служби в розмірі 98869,67 грн.
З обставин, установлених судом першої інстанції у цій справі, випливає, що позивач був звільнений з військової служби у вересні 2018 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень, ні до НОМЕР_3 Прикордонного загону, ні після його реорганізації у 2020 році до жовтня 2022 року до в/ч НОМЕР_1 щодо нарахованих і виплачених йому сум.
Апеляційний суд погоджується із доводами відповідача про те, що у спірних відносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП умов для стягнення середнього заробітку, оскільки позивач свідомо звернувся до суду про вирішення такого спору, стягнення із в/ч НОМЕР_2 невиплачених при звільненні сум більше ніж через 4 роки після звільнення.
При вирішення вказаної справи, апеляційний суд бере до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20, щодо подібних відносин.
Вказаний вище висновок є підставою для відмови в задоволенні позову.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не проаналізував вказану вище постанову Верховного Суду, внаслідок чого зробив невірний висновок про право позивача отримати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, а тому ухвалив неправильне рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити та прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний