Справа № 560/1722/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
17 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 16.01.2024 ВП№73149391.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що надає право, відповідно до статті 311 КАС України, розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у адміністративній справі №560/9866/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов'язане було провести на користь ОСОБА_1 з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 перерахунки та виплату пенсії згідно з довідками Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про розмір грошового забезпечення від 27.04.2023 №18, №19, №20, №21, з урахуванням раніше виплачених сум коштів.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП№73149391 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом 17 жовтня 2023 у справі №560/9866/23, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести ОСОБА_1 з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії згідно з довідками Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про розмір грошового забезпечення від 27.04.2023 №18, №19, №20, №21, з урахуванням виплачених сум.
26.10.2023 державним виконавцем відкрито зазначене виконавче провадження ВП№73149391, зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Відомості про виконання боржником рішення суду протягом 10 робочих днів з моменту отримання постанови державного виконавця, а також про інформування про це виконавця у матеріалах виконавчого провадження відсутні.
28.12.2023 державним виконавцем вчинена вимога (за №16707), якою боржника зобов'язано повідомити виконавця про причини невиконання виконавчого документа та негайно виконати рішення суду в порядку та у спосіб, визначений виконавчим документом.
Пенсійний орган листом 2200-0902-8/5209 від 15.01.2024 повідомив, що оскільки рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2023 у справі № 560/9866/23 не покладено зобов'язань щодо проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, розмір пенсії ОСОБА_1 до виплати з 01.02.2020 залишився на рівні, розрахованому на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі № 560/11398/21.
Листом від 17.01.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило, що на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження листом від 15.01.2024 №2200-0902-8/5209 надано відповідь про те, що рішення суду виконане та надані підтверджувальні документи. Так, на виконання рішення суду відомості про стягувача та нараховану йому заборгованість були включені до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відтак виплата коштів відбудеться при надходженні відповідного фінансування на вказані цілі.
16 січня 2024 державним виконавцем складений акт, яким встановлено, що після перерахунку пенсії стягувача на виконання рішення суду пенсія останнього залишилась на попередньому рівні (розрахованому на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі № 560/11398/21) З огляду на це, після перерахунку пенсії стягувачу пенсія йому виплачується із обмеженням її максимальним розміром.
Як вбачається зі змісту листа пенсійного органу від 15.01.2024, після перерахунків пенсії стягувача з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 на підставі оновлених довідок, виданих уповноваженим органом у 2023 році, розмір пенсії залишився на попередньому рівні у зв'язку з застосуванням пенсійним органом обмеження пенсії максимальним розміром. Зазначене підтверджується також і протоколами перерахунків.
Водночас рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №560/11398/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було зобов'язане здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, та виходячи з 90% сум грошового забезпечення, визначеного у довідці Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 16.09.2020 №107, з урахуванням виплачених сум.
Постановою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.01.2024 ВП№73149391 накладено на позивача штраф у розмірі 5100 грн.
Позивач, вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Мотивувальна частина.
Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон №1404-19) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статі 3 Закону №1404-19 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 5 Закону №1404-19 визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частинами першою, другою статті 63 Закону №1404-19, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, визначена положеннями ст.75 Закону №1404-VIII.
Частиною першою статті 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Залежно від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
З матеріалів справи суд встановив, що у адміністративній справі №560/9866/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов'язане було провести на користь ОСОБА_1 з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 перерахунки та виплату пенсії згідно з довідками Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області про розмір грошового забезпечення від 27.04.2023 №18, №19, №20, №21, з урахуванням раніше виплачених сум коштів.
Як вбачається зі змісту листа пенсійного органу від 15.01.2024, після перерахунків пенсії стягувача з 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 на підставі оновлених довідок, виданих уповноваженим органом у 2023 році, розмір пенсії залишився на попередньому рівні у зв'язку з застосуванням пенсійним органом обмеження пенсії максимальним розміром. Зазначене підтверджується також і протоколами перерахунків.
Водночас, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №560/11398/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було зобов'язане здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром та виходячи з 90% сум грошового забезпечення, визначеного у довідці Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 16.09.2020 №107, з урахуванням виплачених сум.
Оскільки раніше стосовно стягувача було прийняте рішення суду, яким визнавалось протиправним відповідне обмеження його пенсії максимальним розміром, боржник не мав підстав для застосування вказаного обмеження знову під час подальших перерахунків пенсії стягувача відповідно до виконавчого документа у справі №560/9866/23, навіть якщо у рішенні суду про це прямо не зазначалось.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо вчинення ним всіх необхідних дії, спрямованих на повне та своєчасне виконання рішення суду, з огляду на наступне.
З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Отже, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання пенсії, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати.
Суд звертає увагу, що розмір, підстави, порядок виплати пенсії можуть змінюватися, зокрема, у зв'язку з проведенням перерахунку на підставі додатково поданих документів самим одержувачем пенсії.
Водночас суд зазначає, що при проведенні наступних перерахунків пенсії мають враховуватись рішення судів, прийняті у справах, що стосуються такої пенсії, в тому числі щодо відсутності підстав для обмеження розміру пенсії максимальним розміром.
Таким чином, матеріали справи не містять відомостей та належних доказів щодо вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області належних дій щодо виконання рішення станом на момент винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
У контексті наведеного, суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в діях відповідача ознак протиправності та, як наслідок, відсутності підстав для скасування спірної постанови.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець правомірно прийняв постанову про накладення на пенсійний орган штрафу в розмірі 5 100 грн за невиконання рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.