Справа № 560/17794/23
Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
17 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з наступними позовними вимогами:
- визнати бездіяльність Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не поновлення пенсії протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №914270329979 від 04.04.2023 року про відмову у поновленні пенсії та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії з моменту припинення 01.01.2015 року, на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06.11.1996 року Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці.
21.11.2017 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача, діючи на підставі належним чином оформленої довіреності 30.03.2023 року звернувся до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
До вказаної заяви представник позивача додав заяву про призначення/перерахунку пенсії №2248 від 30.03.2023, копію паспорта серії НОМЕР_2 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, заяву про поновлення виплати №6830 від 30.03.2023, апостильовану та нотаріально засвідчену довіреність, трудову книжку, апостильоване та нотаріально завірене посвідчення особи № НОМЕР_3 , пенсійне посвідчення, апостильовану та нотаріально завірену особисту заяву про поновлення пенсії.
Відділ обслуговування громадян №8 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 10.05.2023№ 1300-5211-8/66147 надіслало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.04.2023 №91427029979, відповідно до якого, позивачу відмовлено в здійсненні перерахунку пенсії, з підстав неподанням заяви особисто заявником.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Частиною третьою статті Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припинялась у тому числі на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У той же час, Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
У цьому Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права громадян України, які проживають на території інших держав, на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до ст. 44 Закону № 1058-IV, звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульоване Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Цим же Порядком визначається перелік документів, необхідних для поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Зокрема, п. 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.1.1 Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Судом встановлено, що до Відділу обслуговування громадян №8 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії) звернувся представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується матеріалами справи та підтверджується позивачем.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач подав заяву про призначення пенсії без дотримання вимог Закону №1058-IV та Порядку № 22-1, оскільки можливості подачі заяви уповноваженим представником пенсіонера, на думку суду, не передбачено.
Колегія суддів вважає позицію суду першої інстанції помилковою та даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що окрім особистої подачі безпосередньо на прийомі у відповідача, ним було подано тричі особисту заяву про поновлення пенсії з відповідним пакетом документів через електронний портал ПФУ, з електронний підписом електронною поштою. Даний факт підтверджується матеріалами справи.
Крім того, скаржник звернув увагу на те, що окремого порядку для категорії громадян України, які проживають за кордоном не існує.
З даного приводу необхідно врахувати, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005р. передбачено подання заяви про поновлення пенсії представником, зокрема, і поштою.
Відповідно до абз.2 п.1.1. Порядку 22-1 встановлено, що заява про призначення, … може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Крім того, відповідно до п.4.2 Порядку 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб ідентифікує заявника (його представника).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що пенсіонери мають право звертатися до територіального органу Пенсійного фонду України особисто або через законного представника, представника, повноваження якого оформлено у встановленому законом порядку (у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Верховний суд у постановах від 10.08.2023 року у справі №160/4874/20, від 4 05.02.2020 року у справі №501/28/17 , від 11.07.2019 року у справі №812/564/18 , від 31.10.2019 року у справі №160/7699/18, від 31.10.2019 року у справі №208/3325/17 дійшов висновку, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Крім цього, Верховний суд у постановах від 17.07.2018 року у справі №211/1789/17, від 18.09.2018 року у справі №522/535/17 , від 31.01.2019 року у справі №520/9721/16-а, від 12.03.2019 року у справі №441/1239/17, від 08.08.2019 року у справі №426/7157/16-а зазначив, що передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
З огляду на те, що з заявою про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії) до пенсійного органу звернувся особисто представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, а також, позивачем було подано особисті заяви про поновлення пенсії з відповідним пакетом документів, через електронний портал ПФУ, з електронним підписом електронною поштою, колегія суддів вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області безпідставно відмовило в здійсненні перерахунку пенсії, з підстав неподанням заяви особисто заявником.
Таким чином, на переконання колегії суддів, в даному випадку, наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 .
В той же час, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язання відповідача прийняти те чи інше рішення.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.
Частиною 2 статті 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі заявлених позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього розглянути заяву позивача про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії) та прийняти рішення, з врахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає частковому задоволенню то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень 1/2 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №914270329979 від 04.04.2023 року про відмову у призначенні (поновленні раніше призначеної пенсії) ОСОБА_1 .
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії), з врахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.