справа № 754/1145/24
провадження № 22-ц/824/9050/2024
головуючий у суді І інстанції Панченко О.М.
16 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У січні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт відмови ОСОБА_2 від отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю сина, військовослужбовця - ОСОБА_3 у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини на підставі абз. 3 п. 2 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Своє звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту обґрунтовувала тим, що встановлення даного факту необхідно для отримання нею одноособово грошової допомоги в зв'язку з загибеллю її сина, військовослужбовця, оскільки заінтересована особа ОСОБА_2 - батько загиблого військовослужбовця, який входить до кола осіб, які мають беззаперечне право на отримання грошової допомоги виявив бажання відмовитись від отримання такої грошової допомоги.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погоджуючись із указаною ухвалою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не встановлення факту відмови ОСОБА_2 від отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю сина, військовослужбовця - ОСОБА_3 у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, перешкоджає заявнику отримати в повному обсязі одноразову грошову допомогу внаслідок загибелі свого сина.
Звертає увагу, що в даній справі відсутній спір про право, оскільки заінтересована особа (батько) не оспорює право заявника на отримання такої допомоги, а навпаки має вмотивоване бажання здійснити відмову від отримання своєї частки такої допомоги.
Зазначає, що ОСОБА_2 не має фізичної можливості звернутися до відповідних уповноважених органів та власноруч написати заяву про відмову від отримання грошової допомоги, оскільки проживає у Херсонській області у місті Скадовськ, що на даний час знаходиться на окупованій території (вказаний загальновідомий факт підтверджується Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», а тому заявник позбавлений можливості отримати відповідну заяву від ОСОБА_2 про відмову від отримання грошової допомоги, єдиним способом захисту в даному випадку є звернення до суду.
Наголошує на тому, що заявник звернувся до суду з метою встановлення факту відмови ОСОБА_2 від отримання одноразової грошової допомоги після загибелі військовослужбовця, сина - ОСОБА_3 , а не з метою оскарження відмови відповідних уповноважених органів (ТЦК та СП чи Міністерства оборони України) у призначенні та виплати одноразової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, а тому справа підлягає розгляду в порядку окремого провадження в рамках цивільного судочинства.
Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу та шляхом телефонограми (а.с. 132-134), клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_1 не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спір щодо наявності підстав для отримання заявником одноразової грошової допомоги підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд вказав на те, що факт, про встановлення якого просить заявник встановлюється в позасудовому порядку вповноваженими установами на підставі поданих на їх розгляд документів, рішення яких може бути оскаржено в передбаченому законом порядку.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт відмови ОСОБА_2 від отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю сина, військовослужбовця - ОСОБА_3 у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини на підставі абз. 3 п. 2 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах: від 8 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, провадження № 14-481цс19; від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16, провадження № 14-573цс19.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.
Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 212/5550/23 (провадження № 61-15662св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 509/3001/23 (провадження № 61-14722св23).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Так, Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 встановлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Державні органи, які зазначені у пунктах 1-1-2 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Таким чином, Законом визначено порядок виплати одноразової грошової допомоги в зав'язку з загибеллю військовослужбовця, особам, які мають право на її отримання. Заявник має право звернутися до відповідних уповноважених органів з дотриманням вимог законодавства та у разі незгоди із прийнятим рішенням, оскаржити його в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту відмови ОСОБА_2 від отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю сина, військовослужбовця - ОСОБА_3 у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки акт, про встановлення якого просить заявник встановлюється в позасудовому порядку вповноваженими установами на підставі поданих на їх розгляд документів, рішення яких може бути оскаржено в передбаченому законом порядку до адміністративного суду.
Отже судом першої інстанції правильно встановлено, що вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
При цьому суд врахував, що між сторонами виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Також у спірних правовідносинах судом вірно враховано правову мету звернення ОСОБА_1 до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу, оскільки такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не має фізичної можливості звернутися до відповідних уповноважених органів та власноруч написати заяву про відмову від отримання грошової допомоги, так як проживає у Херсонській області у місті Скадовськ, оскільки не доведено, що ОСОБА_2 позбавлений можливості виїхати за межі свого проживання та направити поштою відповідну заяву про відмову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, необхідно було відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, роз'яснивши право звернутися з таким позовом до відповідного адміністративного суду за правилами підсудності, встановленими КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба