15 квітня 2024 року м. Київ
Справа № 357/6299/23
Провадження № 33/824/1958/2024
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року
у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше притягався до адміністративної відповідальності: згідно з постановою БАБ № 503801 від 16 травня 2023 року за ч. 1 ст. 126 КУпАП, до штрафу в розмірі 425 грн, за ч. 1 ст. 130 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 16 травня 2023 року об 11:55 год. на автодорозі М-05 «Київ-Одеса», ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Опель Астра», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння: неприродна блідість шкірного покриву обличчя, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, у встановленому законом порядку, категорично відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 грн) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь держави.
Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_1 20 лютого 2024 року, відповідно до поштової відмітки, подав через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував пояснення особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення та безпідставно віддав перевагу доказам співробітників поліції, які не були належним чином перевірені та яким в порядку ст. 252 КУпАП не надано належної правової оцінки.
Вказує, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки намагався допомогти та врятувати свою тяжко хвору матір від смерті.
Зазначає, що його було направлено на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння до Ставищанської ЦРЛ, яка розташована на відстані близько 50-60 км, що не є найближчим закладом охорони здоров'я, до якого водій повинен направлятися відповідно до п. 7 Розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735.
Вважає, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб в порушення ст. 35 Закону України «Про національну поліцію».
Наголошує, що йому не було роз'яснено порядку проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки.
Визнає, що дійсно не бажав їхати в лікарню, але від проходження огляду на відмовлявся.
Зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення допущено скорочення суті адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказано «нарко.» сп'яніння, проте таке поняття в ч. 1 ст. 130 КУпАП відсутнє.
Вказує, що його не було відсторонено від керування транспортним засобом та лише формально була складена розписка про те, що ОСОБА_2 зобов'язується доставити його автомобіль до с. Дмитрушки Черкаської області, проте насправді, він сам на своєму автомобілі поїхав в м. Умань від блокпосту.
За таких обставин апелянт вважає, що оскаржувана постанова винесена внаслідок неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду обставинам справи, з допущенням істотного порушення норм процесуального права та без вирішення питання про правильність складення протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку із чим провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Також ОСОБА_1 подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку мотивує тим, що постанову від 09 січня 2024 року він отримав поштою лише 12 лютого 2024 року.
У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції із Уманським міськрайонним судом Черкаської області, ОСОБА_1 та його захисник доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити з підстав, викладених у ній.
Вирішуючи питання про поновлення строку, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до матеріалів справи, у судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник не були присутніми, доказів вручення копії повного тексту постанови матеріали справи також не містять, а тому неспростованим залишається твердження ОСОБА_1 , що копію оскаржуваної постанови він отримав лише 12 лютого 2024 року.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана 20 лютого 2024 року, тобто протягом 10 днів з дня отримання повного тексту постанови, апеляційний суд вважає за необхідне заяву задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 підтверджується:
- змістом протоколу, згідно з яким: 16 травня 2023 року об 11:55 год. на автодорозі М-05 «Київ-Одеса», 78 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Опель Астра», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками нарко сп'яніння: неприродна блідість шкірного покриву обличчя, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови від проходження огляду на стан нарко сп'яніння, у встановленому законом порядку, категорично відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким, 16 травня 2023 року о 12:05 год. ОСОБА_1 направлявся на огляд до закладу охорони здоров'я -«Ставищанська ЦРЛ», у зв'язку з виявленими ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість, порушення мови, ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився та засвідчив цю відмову своїм підписом;
- актом огляду на стан наркотичного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким, ознаками наркотичного сп'яніння, які виявлені в ОСОБА_1 були звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, неприродна блідість. Він з цим погодився, про що поставив свій підпис;
- рапортом працівника поліції про те, що 16 травня 2023 року, згідно з яким зупинений транспортний засіб «Опель Астра», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який повідомив, що в нього відсутній поліс обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів, також під час спілкування з водієм виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, неприродна блідість шкірного покриву обличчя, порушення мови. Водію запропонований огляд на стан наркотичного сп'яніння, у встановленому законом порядку, у лікаря-нарколога на що ОСОБА_1 відмовився. Останньому роз'яснені його права та відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. Стосовно ОСОБА_1 складений протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП та винесена постанова за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Від керування відсторонений, шляхом передачі тверезому водію;
- розпискою ОСОБА_2 про те, що він забирає автомобіль «Опель Астра» д.н.з. НОМЕР_1 та зобов'язується доставити його за адресою: вул. Молодіжна, 23, с. Дмитрушки, Черкаська область, а водія не допускати до керування ним;
- диском, з відеозаписом з камери спостереження на блокпосту та нагрудної камери поліцейського № 477056, з відеофайлами: «clip-0». «clip-1», «clip-2», «clip-3», «clip-4», які дослідженні в судовому засіданні.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи з огляду на таке.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність як за керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до абзацу 3 пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005: «керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись».
Із наданого відеозапису, вбачається, що автомобіль «Опель Астра», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 був зупинений працівником поліції на блокпосту відповідно до п. 10 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456.
Таким чином, доведеним є факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також правомірність зупинки транспортного засобу, який проїжджав через блокпост.
У ході розмови із ОСОБА_1 у працівника поліції виникла підозра про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння, оскільки були виявлені такі ознаки як звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість та порушення мови.
Наявність таких ознак підтвердив сам ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис в акті огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до п. 12 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція) у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно з п. п. 7, 8 Розділу ІІІ Інструкції проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння.
За таких обставин безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що працівником поліції не було роз'яснено порядок проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння на місці зупинки, оскільки такий огляд проводиться виключно в медичному закладі з проведенням лабораторних досліджень.
Щодо доводів про направлення на проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння до Ставищанської ЦРЛ, що не є найближчим закладом охорони здоров'я апеляційний суд зазначає таке.
Дійсно, відповідно до наказу департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації «Про затвердження закладів охорони здоров'я, яким надається право на проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11.04.2019 № 242-адм, яким затверджено відповідний перелік, у м. Біла Церква таким закладом є Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 4», розташована на вул. Василя Стуса, буд. 41, м. Біла Церква.
Разом із цим, апеляційний суд звертає увагу на те, що за поясненнями ОСОБА_1 він їхав додому в село Дмитрушки. Ставищенська центральна районна лікарня, знаходиться на відстані 7 км від дороги, за якою ОСОБА_1 повертався додому, а тому направлення працівниками поліції ОСОБА_1 до Ставищенської ЦРЛ не становить порушення Інструкції, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду не у зв'язку із направленням не в найближчий заклад охорони здоров'я, а з інших особистих мотивів . Зазначений довід апеляційної скарги розцінюється судом як спосіб уникнення від адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта про те, що він не бажав їхати у лікарню, проте не відмовлявся проходити огляд на стан сп'яніння у лікарні, оскільки такі твердження є логічно протилежними та суперечливими, а також у зв'язку із тим, що з відеозапису вбачається категорична та вольова відмова ОСОБА_1 на пропозицію поліцейського проїхати до лікаря-нарколога для проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння (clip - 2 12:05:38-12:05:52).
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що: 1) ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом та лише формально була складена розписка про те, що ОСОБА_2 зобов'язується доставити його автомобіль до с. Дмитрушки Черкаської області, а насправді, він сам на своєму автомобілі поїхав в м. Умань від блокпосту; та 2) у протоколі про адміністративне правопорушення допущено скорочення суті адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказано «нарко.» сп'яніння, проте таке поняття в ч. 1 ст. 130 КУпАП відсутнє, оскільки вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції, який надав їм вірну оцінку та відхилив за необґрунтованістю.
Щодо доводів апеляційної скарги про вчинення дій ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності, оскільки він намагався допомогти та врятувати свою тяжко хвору мати від смерті апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома елементами: 1) небезпекою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави; та 2) обстановкою, що свідчить про неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам.
Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається такою обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.
Апеляційний суд вказує, що в обстановці, що склалася, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння не є крайнім заходом, спрямованим на попередження негативних наслідків у вигляді смерті матері, оскільки: 1) ОСОБА_1 у будь-якому випадку підлягав відстороненню від керування транспортним засобом, а тому він жодним чином не міг залишитися в ситуації, за якої він «рятує» життя матері; 2) відповідно до розписки ОСОБА_2 зобов'язувався доставити його автомобіль до с. Дмитрушки, а тому саме на нього «перекладався» обов'язок із «рятування» життя матері, і саме він не був позбавлений можливості вчасно доставити матір на стаціонарне лікування; 3) за свідченнями самого ОСОБА_1 у той день вони так і не змогли вчасно доставити матір до лікарні, а тому мети «попередити негативні наслідки» не можливо було досягнути внаслідок самої ініціації процесу притягнення до адміністративної відповідальності, а відмова ОСОБА_1 жодним чином не вплинуло на загальний перебіг подій.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про необґрунтованість чи незаконність постанови суду першої інстанції не свідчать.
У рішенні ЄСПЛ від 23 квітня 2019 року у справі "Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії" (Elisei-Uzun and Andonie v. Romania) вказується, що пункт 1 статті 6 зобов'язує суди вмотивовувати свої рішення, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Більше того, необхідно враховувати, зокрема, різноманітність доводів, з якими сторона у справі може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних Державах стосовно встановлених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків та викладення і підготовки судових рішень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, оскільки відповідає обставинам справи та наявним у ній доказам.
Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року залишається без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд,-
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя О. В. Желепа