Справа №760/18133/23 Головуючий в суді І інстанції Ішуніна Л. М.
Провадження № 22-ц/824/1673/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
11 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Гуля В.В., Оніщука М.І.,
за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року відмовлено у відкритті провадження по справі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що місцевий суд не врахував, що він не має права на звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця, позаяк виконавче провадження у якому накладено майно на майно боржника закінчено та знищено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем заявлено вимоги, які за законом мають розглядатись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VII ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця відділу ДВС Солом'янського РУЮ м. Києва від 26 квітня 2005 року було накладений арешт на все майно ОСОБА_2 .
Листом №98259 від 30 червня 2023 року Солом'янський ВДВС у м. Києві повідомив, що згідно даних АСВП відсутні відомості про перебування на виконанні в 2005 році виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 , надати більш детальну інформацію не вбачається можливим у зв'язку із закінченням строку зберігання виконавчих проваджень.
Таким чином, позивач ОСОБА_3 є боржником та стороною виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частинами третьою п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22 (провадження № 61-11005св22) зазначено, що установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження № 25212260, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявник не є суб'єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № 25212260, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу. Водночас суди попередніх інстанцій підставно звернули увагу на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_4 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем, і він же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20).
Доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: