Справа № 580/5780/23 Головуючий у І інстанції - Кульчицький С.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо обчислення та виплати Позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.03.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020;
- зобов'язати Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача з 30.01.2020 по 20.03.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрат частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.03.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з 30.01.2020 по день її фактичної виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету міністрів України № 704. Проте, за спірний період розмір посадового окладу Позивача розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 20.03.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 20.03.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103 з 29.01.2020 не належать до застосування. Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів є розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а тому підстав для перерахунку Позивачу грошового забезпечення немає.
Крім того, наголошено, що Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом в липні 2023 році, тобто більше ніж через 37 місяців після виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, Позивач звернувся з пропуском місячного строку з дня проведення з ним розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 20.03.2020 № 62, прапорщика ОСОБА_1 , Техніка відділу зберігання, звільненого відповідно до наказу Начальника 222 Центральної артилерійської бази боєприпасів від 20.03.2020 № 15-РС у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров'я) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 20 березня 2020 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На звернення Позивача щодо обрахунку його грошового забезпечення з 30.01.2020, Відповідачем листом від 24.05.2023 № 1588/39/1148 (а.с. 16) повідомлено останнього, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Отже, виплата грошового забезпечення Позивача здійснювалась з урахуванням вказаної норми.
Не погоджуючись застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 для обрахунку грошового забезпечення з 30.01.2020, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
З січня 2020 року до часу звільнення ОСОБА_1 (20.03.2020) Відповідач нараховував Позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином, за період з 30.01.2020 до 20.03.2020 Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення з 30.01.2020 до 20.03.2020, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Враховуючи, що станом на час розгляду справи грошове забезпечення, розраховане з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, не нараховане і не виплачене, вимога нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою є передчасною та не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704, що набрала чинності 01.03.2018, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років (далі - Постанова № 704).
Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
На підставі ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Колегія суддів у справі № 826/6453/18 дійшла висновку, що оскаржуваний пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким було внесено зміни у тому числі до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704, стосується прав Позивача та звужує гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, адже призводить до зменшення розміру грошового забезпечення при його обчисленні, яке використовується для перерахунку пенсії.
Починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року складає 2102,00 грн., мінімальна заробітна плата - 4723,00 грн., а 50 відсотків мінімальної заробітної плати буде складати 2361,50 грн. І прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, і 50 відсотків мінімальної заробітної плати більше за розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що становив 1762 грн. Тому саме ця величина має враховуватись при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, починаючи з 29 січня 2020 року.
Таким чином, з 29 січня 2020 року грошове забезпечення всіх військовослужбовців, яким воно нараховується та виплачується на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 704, має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту як мінімум на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, який становить 2102,00 грн., а не на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, який становив 1762 грн.
Згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 520/2986/19, від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 500/8485/21, від 02 квітня 2024 року у справі № 340/608/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 300/6337/21.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції з січня 2020 року до часу звільнення ОСОБА_1 (20.03.2020) Відповідач нараховував Позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за період з 30.01.2020 до 20.03.2020 Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини, з чим погоджується і колегія суддів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Л.О. Костюк