Справа № 620/18585/23 Головуючий у І інстанції - Виноградова Д.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033470 від 30.08.2023, винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Позов обґрунтований тим, що спірною постановою на Позивача був накладений адміністративно-господарської штраф за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при здійсненні перевезення вантажу, проте у спірних відносинах він не мав статусу автомобільного перевізника та не міг бути суб'єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закон України «Про автомобільний транспорт», оскільки транспортний засіб, який належить Позивачу, у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий у користування іншій особі.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасувано постанову № 033470 від 30.08.2023 року, винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема Державна служба України з безпеки на транспорті зазначила, що доводи про те, що Позивач не є автомобільним перевізником, не відповідають дійсності.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 159 від 03.07.2023 Позивач здійснював перевезення транспортним засобом марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричіпом марки SEMRO, державний номерний знак НОМЕР_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 .
На підставі направлення на рейдову перевірку № 008207 від 03.07.2023 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок посадовими особами Держаної служби України з безпеки на транспорті була проведена рейдова перевірка транспортного засобу Позивача марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 та встановлено, що на момент перевірки у Позивача відсутні документи, передбачені ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: у водія транспортного засобу відсутня тахокарта з аналогового тахографа. Результати перевірки оформлені актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.07.2023 № 019119.
Відповідачем було направлено на адресу Позивача письмове повідомлення про розгляд справи, призначений на 09.08.2023 з 10 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, 6 поверх, каб. 610.
30 серпня 2023 Начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033470, якою за порушення, передбачене абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до Позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.
Позивач, вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033470 протиправною, звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», внаслідок чого спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Таким чином, Відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Статтею 60 Закону № 2344-III визначено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, в редакції, чинній на час складання акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, було визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, зазначеною нормою визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в частині перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є автомобільний перевізник.
Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до товарно-транспортної накладної від 03.07.2023 № 159 (а.с. 14) автомобільним перевізником є ТОВ «Баришівська зернова компанія».
Таким чином, автомобільним перевізником у спірних правовідносинах є саме ТОВ «Баришівська зернова компанія».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09 серпня 2019 року у справі № 806/1450/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана Позивачем постанова Відповідача № 033470 від 30.08.2023 є протиправною та підлягає скасуванню, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Державної служби України з безпеки на транспорті, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Л.О. Костюк