Справа № 320/23478/23 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
16 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, виходячи із заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.04.2000, №7 від 12.01.2000, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», починаючи з 15.05.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, виходячи із заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.01.2000, №7 від 12.01.2000, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», починаючи з 15.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, виходячи із заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.04.2000, №7 від 12.01.2000, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», починаючи з 15.05.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, виходячи із заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.01.2000, №7 від 12.01.2000, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», починаючи з 15.05.2023.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що перерахунок та виплата пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу, згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.04.2000, №7 від 12.01.2000, № 9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», не проводились, оскільки, довідки направлено на перевірку достовірності та обґрунтованості видачі згідно первинних документів.
01 березня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 15.05.2023 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Разом із заявою від 04.05.2023 ОСОБА_1 надав Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві довідки про заробітну плату від 12.01.2000 №4, №7 та №9 за період робот з 01.01.1995 по 31.12.1999, видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у листі від 31.05.2023 №2600-0202-8/108045 вказано, що при призначенні пенсії ОСОБА_1 не враховані вищезазначені довідки про заробітну плату, оскільки, довідки не відповідають вимогам абзацу 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-ІV та абзацу 2 підпункту 3 пункту 2.1 та 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало довідки про заробітну плату №4, №7, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР», та не здійснило перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням зазначених довідок, починаючи з 15.05.2023.
Не погоджуючись з даною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 58 Закону 1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
За приписами пунктів 4.1 та 4.3 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Положеннями статті 40 Закону 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Отже, з аналізу статті 40 Закону 1058-IV слідує, що за загальним правилом обчислення пенсії здійснюється за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Однак, вказане правило має виключення, коли для обчислення пенсії може бути врахований страховий стаж до 01.07.2000, а саме, у двох випадках:
- за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року довідкою про заробітну плату первинними документами;
- в разі, якщо страховий стаж починаючи 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 04.05.2023 про призначення пенсії, до якої додав довідки про заробітну плату від 12.01.2000 №4, №7 та №9 за період роботи з 01.01.1995 по 31.12.1999, видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР» (а.с. 10-12).
Разом з тим, пенсійним органом при призначенні позивачу з 15.05.2023 пенсії не були враховані вищевказані довідки.
Так, апелянт зазначає, що перерахунок та виплата пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу, згідно з довідками про заробітну плату №4 від 12.04.2000, №7 від 12.01.2000, № 9 від 12.01.2000, які видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР» не проводились, оскільки, довідки направлено на перевірку достовірності та обґрунтованості видачі згідно первинних документів.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
За приписами пункту 2.10 Порядку №22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Таким чином, роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у відповідних первинних документах за відповідний період.
Водночас, обов'язковою умовою для обчислення чи перерахунку пенсії з урахування заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.
Із наданих позивачем довідок про заробітну плату №4, №7, №9 від 12.01.2000, які видані Страховим Акціонерним Товариством «ВІСПЕР», вбачається, що вони оформлені та видані на підставі особових рахунків за 1995-1999 роках про що і зазначено в таких довідках. Зазначені довідки містять інформацію про те, що вони видані ОСОБА_1 , який працював на посаді страхового брокера в Страховому Акціонерному Товаристві «ВІСПЕР» (за сумісництвом) з 06.12.1993 (накази №109-к, №133-к, №96-к) по 12.01.2000 (накази №7-к, №12-к, №5-к) для нарахування пенсії.
Щодо доводів апелянта про правомірність перевірки довідок про заробітну плату на підтвердження їх достовірності, колегія суддів зазначає, що орган, який призначає пенсію, має право в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі документів для призначення (перерахунку) пенсії.
При цьому, такі перевірки не є плановими, а тому можуть проводитись Пенсійним фондом в будь-який час. Пенсійний фонд проводить зустрічну перевірку на підставі первинних бухгалтерських документів, за результатами якої складається акт перевірки щодо достовірності довідки про заробітну плату. У разі встановлення розбіжностей у сумах з наданим документом вираховується сума надміру сплачених коштів (переплата) або ж здійснюється перерахунок пенсії з метою її підвищення.
Згідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів. Ці повноваження можуть бути реалізовані шляхом відповідних запитів, витребування первинних документів щодо підтвердження виплаченої заробітної плати, проведення фактичних перевірок тощо.
Разом з тим, перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для не врахування заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17.
Водночас, відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач звертався до підприємства, в якому працював позивач для підтвердження відомостей щодо спірного періоду роботи позивача.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно невраховано довідки №4, №7 та №9 від 12.01.2000, видані Страховим акціонерним товариством «ВІСПЕР, при перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, виходячи із заробітної плати (доходу) за 60 календарних місяців страхового стажу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що пунктом 4 Додатку 7 до Порядку №22-1 передбачено, що у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до Закону без урахування таких даних.
Суд звертає увагу на те, що, відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.