П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24875/23
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 20.11.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - відповідач), в якому (з- врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.10.2023 року) просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 18.07.2022 року.
- визначити відшкодування за час затримки виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 18.07.2022 року у розмірі 537033,35 грн. та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відшкодування за час затримки середнього заробітку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 18.09.2022 року у розмірі 537033,35 грн..
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що відповідач несвоєчасно здійснив з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, а такий фактично був проведений лише 18.08.2023 року на виконання рішення суду. З огляду на це, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з тих підстав, що повний розрахунок з ним було проведено з порушенням строків, визначених статтею 116 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року позов задоволено частково наступним чином:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 17.08.2023 року;
- стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08.08.2020 року по 17.08.2023 року включно в розмірі 15065,15 грн. з урахуванням обов'язкових відрахувань;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що наказом військової прокуратури Південного регіону України №692к від 11.10.2018 року призначено підполковника ОСОБА_1 начальником відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб військової прокуратури Південного регіону з 12.10.2018 року.
Наказом в.о. прокурора Південного регіону України від 07.08.2020 року №751к позивача звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури.
Відповідно до розрахункового листа за 2020 рік Таб/н 381 ОСОБА_1 у серпні позивачу нараховано 484375, 13 грн, у тому числі: грошове забезпечення, вихідна допомога, індексація, компенсація за відпустки, з утриманням податків та зборів, та виплачено разом 477109,50 грн..
Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 року по справі №420/139/21, адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В іншій частині вимог відмовлено.
Позивач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 року по справі №420/139/21, 18.08.2023 року на його особовий рахунок надійшли кошти від відповідача, а саме: різниця між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі 6390,76 грн, з урахуванням податків та зборів.
Тобто, на день звільнення 07.08.2020 року з вини відповідача не було виплачено позивачу належну суму в розмірі 6390,76 грн..
Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 позивачу нараховано 6422, 87 грн. доплати грошової допомоги, розрахунок якої додано відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Однак, позивачу не був виплачений середній заробіток за затримку повного розрахунку перед звільненням, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, а тому позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також суд першої інстанції виходив з того, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, а тому суд дійшов висновку про необхідність здійснення судом розрахунку та встановлення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.01.2021 року у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 року у справі №340/401/20, від 05.08.2020 року у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі №824/144/16-а.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції чинній на дату проведення з позивачем остаточного розрахунку) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на дату проведення з позивачем остаточного розрахунку) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі №320/1263/19.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити службовцю, який звільняється зі служби, грошову допомогу на оздоровлення на день звільнення.
Отже, грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік, на яку позивач мав право, що підтверджено рішенням суду, повинна бути виплачена у день звільнення позивача, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Водночас, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.
Отже, в рамках даного спору суду необхідно було визначити розмір відповідальності роботодавця, передбачений статтею 117 КЗпП, виходячи з розміру недоплаченої суми грошова допомога на оздоровлення, яку відповідач виплатив позивачу із запізненням.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції розрахувавши середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, кількість календарних днів за весь час затримки повного розрахунку, середній заробіток за весь період затримки, а також розрахувавши відсоток несвоєчасно виплаченої суми від повної суми що підлягала виплаті при звільненні, та помноживши отриманий відсоток на середній заробіток за весь період затримки розрахунку, дійшов висновку, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку складає 15065,15 грн..
Колегія суддів погоджується з таким розрахунком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В постанові Верховного Суду від 09.03.2023 року у справі №520/899/21, суд дійшов висновку, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
З висновків суду викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду вбачається, що зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, розраховується наступним чином.
Так, середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
З матеріалів справи вбачається, а саме з довідки №21/97 від 28.09.2023 року виданої відповідачем, що двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2020 року (30 календарних днів) та липень 2020 року (31 календарний день), разом 61 календарний день.
Також, згідно вказаної довідки, грошове забезпечення позивача за червень 2020 року становило 31978,17 грн., а за липень 2020 року - 31994,99 грн..
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1048,74 грн. (31978,17 грн. + 31994,99 грн.) / 61 днів = 1048,74 грн.).
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (07.08.2020 року) та дату виплати заборгованості (18.08.2023 року), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1105 днів.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 07.08.2020 року по 18.08.2023 року становить 1158857,70 грн. (1048,74 грн. - середньоденний заробіток позивача * 1105 днів).
Однак, в даному випадку колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується із позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 року у справі №805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 року у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 року у справі №2-1579/11.
Так, позивачу мали виплатити на день звільнення 490798,00 грн. (484375,13 грн. те, що виплачено + 6422,87 грн. те, що не було виплачено, та виплачено за рішенням суду).
Тобто позивачу не виплатили 1,30% від загальної суми, які належали виплаті при звільненні (6422,87 грн. / 490798,00 грн. * 100).
Таким чином, застосовуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, можна дійти висновку, що співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 15065,15 грн., що відповідає 1,30% від 1158857,70 грн..
Також слід враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
Отже, за таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення відшкодування за час затримки виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 18.07.2022 року у розмірі 537033,35 грн. та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відшкодування за час затримки середнього заробітку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 18.09.2022 року у розмірі 537033,35 грн., є частково правомірними та належать задоволенню в частині та шляхом стягнення середнього заробітку за період з 07.08.2020 року по 17.08.2023 року в розмірі 15065,15 грн. з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Отже, як наслідок, вірним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2020 року по 17.08.2023 року.
Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо розподілу витрат позивача пов'язаних з розглядом даної справи та відповідним стягненням їх з відповідача.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька