16 квітня 2024 р.Справа № 520/23446/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 р. (постановлену суддею Тітовим О.М.) по справі за заявою ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України, по справі № 520/23446/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив: визнати протиправними рішення та дії вчинені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області № 520/23446/23, що полягають у виплаті позивачу пенсії з обмеженням її максимального розміру.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постановити окрему ухвалу, скасувавши ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 р.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства України, Бюджетного кодексу України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання відповідач свого представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. по справі № 520/23446/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що виразилась у відмові позивачу в перерахунку та виплаті пенсії без обмеження ії максимального розміру з грудня 2022 року по серпень 2023 року; зобов'язано здійснити виплату пенсії позивачу з 01.03.2023 р., з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 р. № 168, з урахуванням раніше виплачених сум та без обмеження максимальним розміром; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
08.01.2024 р. позивачем до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про видачу виконавчого листа.
За результатами розгляду звернення позивача від 07.02.2024 р. листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.02.2024 р. вих. № 4983-4401/Б-03/8-2000/24 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. по справі № 520/23446/23 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.03.2023 р., з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 р. № 168, без обмеження максимальним розміром пенсії та повідомлено, що у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. по справі № 520/23446/23 відсутні зобов'язання здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.03.2023 р., з урахуванням індексації пенсії, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 р. № 118 без обмеження максимальним розміром пенсії.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру, позивач звернувся до суду з вказаною заявою.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження".
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
Тобто, застосування судом до суб'єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, Законом України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, що у першу чергу забезпечується через примусове виконання судових рішень, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначається розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чогодержавний виконавець звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Судовим розглядом встановлено, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.02.2024 р. відкрито виконавче провадження № 74216204 з виконання виконавчого листа № 520/23446/23, виданого Харківським окружним адміністративним судом 19.02.2024 р.
У судовому засіданні заявник повідомив, що станом на теперішній час виконавче провадження не закінчено.
Позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що вчинення державним виконавцем виконавчих дій на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 р. по справі № 520/23446/23 не призведе до виконання відповідачем судового рішення, тобто, відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження".
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 р. по справі № 520/23446/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 17.04.2024 року