Головуючий І інстанції: С.М. Гелета
17 квітня 2024 р. Справа № 480/693/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2023, по справі № 480/693/23
за позовом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )
до ОСОБА_1
про стягнення грошової допомоги,
НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача виплачену одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 120667,8 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби, які затверджені постановою Кабінету міністрів України від 12.06.2013 № 413, не підлягає застосуванню у воєнний час, а отже одноразова грошова допомога при звільненні отримана відповідачем безпідставно. Таким чином, в силу ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», відповідно якої у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку, наявні підстави для стягнення з відповідача суми отриманої допомоги у розмірі 120667,80 грн.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 на підставі наказу № 245-ос від 12.05.2022 був звільнений з військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) відповідно до п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до наказу від 12.05.2022 № 245-ос позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 22 повних календарних років військової служби у розмірі 120667,80 грн.
Згідно з наказом 25-ого прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.11.2022 № 519-ос про скасування пункту наказу від 12.05.2022 № 245-ос про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 22 повних календарних років військової служби.
Підставою для винесення наказу від 14.11.2022 став рапорт начальника відділу кадрів від 10.11.2022 № 10794, в якому зазначено, що відповідач отримав без правових підстав одноразову допомогу при звільненні з військової служби.
НОМЕР_4 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України відповідача листом від 05.10.2022 № 14/8474-22-вих повідомлено про необхідність повернення коштів в сумі 120667,8 грн., як таких, що отримані незаконно, внаслідок чого державі заподіяно збитків на суму 120667,8 грн.
З огляду не повернення відповідачем вказаної суми у добровільному порядку позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виплата грошового забезпечення з врахуванням одноразової грошової допомоги проведена військовою частиною добровільно, відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки позивача, відсутня недобросовісність відповідача в нарахуванні одноразової допомоги при звільненні, підстави для повернення отриманої допомоги відсутні.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, якою визначено порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Згідно з п. 2 гл. 9 розд. V Інструкції № 558 військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби за п.п. «г» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», календарна вислуга років відповідача склала: 22 роки 09 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні: 08 років 02 місяці 28 днів, загальна вислуга: 31 рік 00 місяців 26 днів.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача вислуги років більше 10 років, відповідачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В подальшому згідно з наказом 25-ого прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.11.2022 № 519-ос у зв'язку з відсутністю правових підстав на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби пункт наказу від 12.05.2022 № 245-ос про виплату ОСОБА_1 такої допомоги був скасований.
При цьому, доводи безпідставного нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні обґрунтовані тим, що перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби, які затверджені постановою Кабінету міністрів України від 12.06.2013 № 413, не підлягає застосуванню у воєнний час.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): зокрема, один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які є підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби протягом строку проведення мобілізації (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), визначений безпосередньо пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до яких належить, у тому числі, обставина «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років».
При цьому, пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містить посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує у зазначеному положенні; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті Закону.
Так, порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регулюються розд. V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання повернення нарахованих та виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час позивач підстави звернення до суду із даним позовом пов'язував із положеннями ст. 127 КЗпП України та Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Так, відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Водночас, відповідно до ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160 особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
При цьому, згідно зі ст. 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Втім, у ході судового розгляду не встановлено, що відповідач є винною особою у розумінні Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час отримання нарахованою роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Отриману суму одноразової допомоги при звільненні щодо відповідача не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.
Разом з тим, п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, безпідставно набуті грошові кошти підлягають поверненню у разі, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; у разі недобросовісності з боку набувача, по-третє, у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця.
Враховуючи, що нарахування та виплата відповідачу одноразової грошової допомоги при звільненні здійснено позивачем добровільно, про наявність рахункових помилок позивачем не повідомлялось, фактів недобросовісності відповідача не встановлено, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав стягнення з ОСОБА_1 отриманої суми одноразової грошової допомоги при звільненні.
Аналогічні правові висновки з питання повернення виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні сформовані Верховним Судом в постановах від 03.10.2019 у справі № 487/3380/16-а, від 03.03.2020 у справі № 804/979/17.
За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 по справі № 480/693/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий