17 квітня 2024 р. Справа № 520/19081/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.01.24 по справі № 520/19081/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області , Державної судової адміністрації України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2021 року по 14 липня 2022 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 :
- за період з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- за період з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині позовних вимог до Державної судової адміністрації України та прийняти в цій частині нове, яким закрити провадження.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що не пов'язував підстави чи предмет позову з діяльністю ДСА України, а максимально дієвим поновленням своїх порушених прав за існуючого законодавчого регулювання вважає, зобов'язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити суддівську винагороду у належному розмірі.
Позивач наголошує, що наявних у ТУ ДСА асигнувань було достатньо для нарахування та виплати мені винагороди в належному розмірі.
Зобов'язання ДСА України вчинити дії щодо фінансування ТУ ДСА не є адекватним фактичним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який доказ чи розрахунок на підтвердження того, що наявних у ТУ ДСА коштів було недостатньо протягом спірного періоду або буде недостатньо зараз для виплати винагороди в належному розмірі.
Також, зобов'язавши Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо забезпечення асигнувань ТУ ДСА для нарахування та виплати суддівської винагороди, суд ухвалив умовне рішення, що заборонено в ч. 7 ст. 246 КАС.
Тепер умовою виконання заявлених ефективних вимог про зобов'язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити суддівську винагороду в належному розмірі стане виконання Державною судовою адміністрацією України дій щодо забезпечення асигнувань ТУ ДСА.
На переконання позивача, ТУ ДСА отримало штучні підстави для невиконання рішення доти, доки ДСА України не забезпечить їх якимись асигнуваннями (хоча в матеріалах справи відсутні докази необхідності такого забезпечення і ДСА України може з цієї підстави не забезпечувати ТУ ДСА будь-якими асигнуваннями).
Позивач вважає, що позбавлений права на ефективний спосіб захисту своїх прав, а також права на ефективне виконання рішення суду та, відповідно, права на справедливий суд.
Відповідачі не скористалися своїм правом та не надали до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційну скаргу позивача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Наказом в.о. голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 7/А-ВС від 14.07.2022 доручено ТУ ДСА в Луганській області зупинити виплату судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 з 15.07.2022 у зв'язку з відрядженням до Черкаського районного суду Черкаської області.
Листом від 18.07.2023 № 441/23-вих. ТУ ДСА в Луганській області на запит позивача повідомлено, що виплата суддівської винагороди в період з 01.02.2021 по 14.07.2022 здійснювалась, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн.
Не погодившись із діями щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., була протиправною.
Колегія суддів переглядаючи адміністративну справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Слід зазначити, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту вказаної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX (далі по тексту - Закон України № 1082-IX) встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX (далі по тексту - Закон України № 1928-IX) встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законами України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Проте, означені Закони України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі Законів України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог визнав протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та зобов'язав Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Позивач, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року, саме заперечуючи проти встановленого судом першої інстанції способу захисту порушених прав позивача в частині визнання протиправними дії та зобов'язуючи вчинити певні дії Державною судовою адміністрацією України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного вище вбачається, що суд може вийти за межі позовних вимог лише в межах тих підстав позову, які вказані у позовній заяві.
В даному ж випадку суд першої інстанції самостійно залучив нового відповідача, створив підстави позову для цього відповідача та задовольнив незаявлені позивачем вимоги до цього відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 5 КАС України, суд виходить за межі позовних вимог лише в інтересах особи, яка зазнала порушень своїх прав з боку суб'єкта владних повноважень. Однак, вищевказані дії суду не відповідають моїм інтересам, оскільки вони суттєво порушили моє право на ефективний захист своїх прав.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 вказано, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не пов'язував підстави чи предмет позову з діяльністю ДСА України.
Отже, зобов'язання ДСА України вчинити дії щодо фінансування ТУ ДСА не є адекватним фактичним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який доказ чи розрахунок на підтвердження того, що наявних у ТУ ДСА коштів було недостатньо протягом спірного періоду або буде недостатньо для виплати позивачу винагороди в належному розмірі.
Крім того, зобов'язавши Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо забезпечення асигнувань ТУ ДСА для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, суд першої інстанції ухвалив умовне рішення, що заборонено в ч. 7 ст. 246 КАС.
Тепер умовою виконання заявлених позивачем вимог про зобов'язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити суддівську винагороду в належному розмірі стане виконання Державною судовою адміністрацією України дій щодо забезпечення асигнувань ТУ ДСА.
Отже, ТУ ДСА отримало штучні підстави для невиконання рішення доти, доки ДСА України не забезпечить їх асигнуваннями. Водночас, матеріали справи не містять доказів необхідності такого забезпечення.
Колегія суддів вважає, що внаслідок виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог позивач був позбавлений права на ефективний спосіб захисту своїх прав, а також права на ефективне виконання рішення суду.
Так, дійсно у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не надано доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за спірний у даній справі період, виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області відносно позивача та, як наслідок, порушення права останнього.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, будь-який висновок суду щодо фактів має ґрунтуватися на доказах.
Проте, відповідачі ТУ ДСА та ДСА України в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не надали до суду жодного доказу чи розрахунку, який би підтверджував здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями не в повному обсязі.
Тобто, висновок суду про протиправність дій ДСА України всупереч п. 1, 2 ч. 1 ст. 244 КАС України не ґрунтується на жодному доказі чи розрахунку.
Натомість позивачем залучено до матеріалів справи відповідні кошториси та плани асигнувань. Протилежного ТУ ДСА або ДСА України в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довели, жодного доказу на користь протилежної позиції не існує.
Щодо посилання посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду у справах № 400/2031/21, 360/503/21, 120/19262/21-а, слід зазначити наступне.
Так, у справах № 400/2031/21, 360/503/21 Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
У цьому зв'язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VІІІ), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Водночас у вимірі обставин цієї справи не можливо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму. Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
В даному випадку позивач надав у розпорядження суду відповідні кошториси та плани асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на 2021, 2022 роки, які свідчать, що коштів було достатньо для виплати позивачу суддівської винагороди у належному розмірі. Доказів на користь протилежного не надано.
Отже, висновки Верховного Суду у справах № 400/2031/21, 360/503/21 не є актуальними до обставин цієї справи.
Щодо посилань на висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 120/19262/21-а, колегія суддів вважає, що вони також є актуальною для цієї справи, оскільки у справі № 120/19262/21-а, на відміну від цієї справи, у розпорядженні суду не було кошторисів та планів асигнувань ТУ ДСА. Та у справі № 120/19262/21-а ДСА України було залучено в якості відповідача за клопотанням позивача, а не з ініціативи суду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в даній справі не було необхідності залучати ДСА України до участі у справі в якості відповідача, оскільки відсутні докази порушення прав ОСОБА_1 з боку ДСА України.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року по справі № 520/19081/23, в частині визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 по справі № 520/19081/23 - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 14 липня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким закрити провадження у справі.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 по справі № 520/19081/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський