17 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/2328/24
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки, як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2022 рік -14 діб та за 2023 рік - 14 діб та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, за 2022 рік -14 діб та за 2023 рік - 14 діб.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що при звільненні йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, що є протиправним.
Суд ухвалою від 20.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Зауважує, що в новій редакції ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» законодавець врахував норми Закону «Про відпустки», визначивши який саме вид щорічної додаткової відпустки підлягає грошовій компенсації у разі звільнення поліцейського. При цьому, соціальна відпустка, визначена ст.16-2 Закону України «Провідпустки», до визначеного законодавцем у нормах ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» переліку не включена, а тому не підлягає грошовій компенсації.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.12.2023 №644 о/с позивача звільнено зі служби поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
В зазначено наказі установлено, що невикористана додаткова оплачувана відпустка, як учаснику бойових дій за 2015 рік складає 14 діб, за 2022 рік -14 діб та за 2023 рік - 14 діб. Компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не нараховувалась та станом на момент звернення до суду не виплачена, що знаходить своє відображення у листі відповідача від 17.01.2024 (а.с.11) та відзиві на позов.
Позивач вважає такі дії протиправними, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на таке.
В силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551), що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій (ст.5 та ст.6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (ст.12 Закону №3551).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2015 року є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення від 25.03.2015 серії НОМЕР_1 , а отже він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до ст.4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96 у редакції, чинній на момент звільнення позивача зщі служби) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); творча відпустка (стаття 16 цього Закону); відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); соціальні відпустки, до яких належать відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17цього Закону), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону), відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону), відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Згідно зі ст.16-2 Закону №504/96 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також, зазначений вид відпустки передбачено положеннями ст.77-2 Кодексу законів про працю України.
Згідно з п.17 ст.10-1 Закону Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктом першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. (п.18 ст.10-1 Закону).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (п.19 ст.10-1 Закону).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п.21 ст.10-1 Закону).
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Порядок та умови проходження служби в поліції, а також питання виплати грошовогозабезпечення регулюється спеціальним законодавством, а саме Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII та наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських».
Відповідно до ст.92 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Таким чином, поліцейський, який має статус учасника бойових дій, також має право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати за певних умов.
Частиною 9 цієї статті передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.
Згідно з ч.10 статті 93 Закону № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні:
щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;
щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
При цьорму, як слідує з аналізу ч.3 ст.93 Закону №580-VIII додаткова оплачувана відпустка поліцейському, це відпустка, право на яку виникає у поліцейського, після досягнення п'ятирічного стажу служби та тривалість якої не перевищує п'ятнадцять календарних днів.
Суд також зазначає, що відповідно до п.8 розділу ІІІ наказу Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.
Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні:
щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;
щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Отже, Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» та наказ Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 встановлює право поліцейскього на отримання у разі звільнення зі служби грошової компенсації щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки поліцейського, право на яку в нього виникає після досягнення п'ятирічного стажу служби.
Тобто, положеннями зазначених нормативно-правових актів неврегульовано питання питання отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Тож, з огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної додаткової відпустки поліцейському, як учаснику бойових дій, за минулі роки положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260, суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Проте, положення зазначених нормативно-правових актів також не регулюються питання виплати компенсації при звільнення за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з огляду на що, суд приходить до висновку, що законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією.
Тому суд визнає, що на час прийняття наказу про звільнення позивача з лав поліції, відповідачем правомірно не було проведено нарахування та виплату спірної компенсації.
Приймаючи рішення у даній справі, суд не враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі №200/602/20-а, від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а за якими, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та ст.12 Закону №3551-ХІІ, оскільки зазначені постанови прийняті за іншого правого регулювання, яким було передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (пр. Перемоги, 74, м.Чернігів, Чернігівська область, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повне рішення суду складено 17.04.2024.
Суддя Л.О. Житняк