Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 квітня 2024 р. № 520/3967/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, оформлене витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2023 №13/в; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з рішенням від 14.07.2023 №13/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплати одноразової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що вказане рішення є протиправним.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що враховуючи той факт, що зміна причини ІІ-ї групи інвалідності у позивача відбулась з 28.05.2022, а попередня інша причина ІІ-ї групи інвалідності була встановлена з 29.11.2017, тобто зміна причини інвалідності відбулась понад дворічний термін, то відповідно до норм пункту 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із такою зміною причини інвалідності - не здійснюється. Представник відповідача просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в період з 03.08.1979 по 12.03.1997 в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан у складі військової частини НОМЕР_1 з 01.09.1983 по 12.09.1985.
Зі свідоцтва про хворобу №26 від 28.04.2000, виданого військово-медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що отримані позивачем під час проходження військової служби поранення - так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
У відповідності до довідки МСЕК Серія МСЕ - №021713 від 15.11.2000 позивачу була первинно встановлена ІІІ група інвалідності з 15.11.2000.
Згідно з довідкою МСЕК Серія 12 ААА № 686342 від 29.11.2017 позивачу була встановлена ІІ група інвалідності з 29.11.2017 по 01.12.2019.
13.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності.
Проте, листом №3281/ВЗС від 29.12.2017 позивачу було відмовлено в задоволенні поданої ним заяви, вказавши, що підстав для складання та подання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідачем немає.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, за результатами розгляду якого рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 по справі №820/1621/18 в задоволенні позову про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі №820/1621/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 по справі №820/1621/18 скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні ) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України висновок та документи до нього щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні ) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_5 подано розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України висновок та документи до нього щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Як вбачається з Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.02.2019 №19, п. 8 ОСОБА_1 фактично відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із рішенням відповідача у вигляді Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.02.2019 №19, п. 8 ОСОБА_1 оскаржив його до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним висновку та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 р апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 по справі № 520/3570/19 залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З 23.09.2019 позивачу була встановлена ІІ група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААА №980293 від 23.09.2019.
Вищевказаними оглядами МСЕК причиною встановлення інвалідності ОСОБА_1 вказано - "Поранення. ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку".
28.05.2022 під час переогляду позивача органами МСЕК змінено причинний зв'язок інвалідності на «Захворювання. ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». За результатами обстеження позивачу була встановлена ІІ група інвалідності безстроково та видана відповідна довідка серія 12 ААВ №336816.
Після переогляду органами МСЕК та зміни причинного зв'язку інвалідності на «захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», позивач повторно звернувся із заявою про отримання одноразової грошової допомоги.
ІНФОРМАЦІЯ_6 висновок та пакет документів стосовно призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги згідно Порядку №975 було оформлено та надіслано на адресу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. Вказане підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 26.01.2023 №16/ОГД.
На засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 14.07.2023 позивачу було відмолено в призначенні одноразової грошової допомоги (копія витягу з протоколу засідання комісії від 14.07.2023 додана до позовної заяви).
Підставами цієї відмови вказано:
1. Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 р. не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, В обґрунтування цього посилається на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, в якому зазначено що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
2. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. В обґрунтування цього посилається на п.4 ст.16-3 Закону №2011 та п.8 Порядку №975.
3. Заявником не було подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст. 45 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).
Відповідно до ст. 1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно загальновизнаного принципу права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Вказаний принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності.
Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ, в редакції, що діяла на час звернення позивача за отриманням допомоги, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331(Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255); допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ інвалідності, а саме Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ, в редакції від 23.03.2000, Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 (надалі також - Порядок №499).
Аналогічний підхід щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові в постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 26.06.2018 по справі №750/5074/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у Постанові від 02.12.2020 по справі № 1.380.2019.006957: передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з :дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
До того ж, викладена вище правова позиція з зазначеного питання відповідає правовій позиції Верховного Суду у схожих справах, висловленій у Постановах: від 21.08.2019 по справі №806/2187/18; від 20.02.2020 по справі № 806/714/18; від 04.03.2020 по справі №240/5688/18; від 17.06.2020 по справі № 640/3968/18; від 04.03.2020 по справі № 240/5765/18; від 15.07.2020 по справі № 240/10153/19; у Листі Голови Касаційного адміністративного суду від 21.07.2020 вих. № 1488/0/58-20.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами, то суд зазначає, що воно не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на наступне.
Так, згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі приписи, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20) ухвалив:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами.
2. Пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За наведених обставин Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року у справі №3-192/2020 (465/20), на яке посилається позивач, на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Отже, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.
Відповідно до п. 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Тобто, законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічний висновок із застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року по справі 822/220/18.
Необхідно звернути увагу, на той факт, що на даний час положення статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не скасовано та не визнавалось неконституційним.
Частиною 2 пункту 8 Порядку 975, який не скасований та діє по теперішній час, зазначено, що "У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється".
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 21.05.2021 справа №806/2187/18, від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, постанові Верховного Суду від 02.12.2020 №1.380.2019.00695 та правового висновку Верховного Суду від 21.07.2020 №1488/0/58-20 від 24.03.2021 у справі 826/6671/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, судом встановлено, що позивачу ІІІ група інвалідності була первинно встановлена з 15.11.2000, ІІ група інвалідності встановлена з 29.11.2017 по 01.12.2019 (зміна на ІІ групу інвалідності відбулась у термін понад 17 років від дати встановлення інвалідності вперше), зміна причинного зв'язку інвалідності на «Захворювання. ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» відбулось 28.05.2022, тобто в термін понад 4 роки від встановлення ІІ групи інвалідності.
Отже, в даному випадку повинні застосовуватися обмеження, встановлені статтею 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частиною 2 пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, згідно яких у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов