ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" квітня 2024 р. справа № 300/202/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Донецькій області) про визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2023 №092850020042, зобов'язання зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби з 31.05.1985 по 10.06.1987 та періоди роботи з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021 та призначити з 19.05.2023 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 2 за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії по інвалідності та доданих документів, відмовлено у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного стажу, то дає право на пенсію та зазначено, що загальний страховий стаж 9 років 10 місяців та 16 днів. Так, ГУ ПФУ в Донецькій області при розрахунку страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з 31.05.1985 по 10.06.1987 (період проходження військової служби), з 14.02.1990 по 15.02.1994, періоди роботи в росії, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, то до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991 року: з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014. з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.1 1.2015,3 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018,3 15.11.2018 по 15.06.2019, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка, дата народження дописано, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та періоди роботи в росії згідно вкладиша в трудову книжку НОМЕР_2 з 01.08.2019 по 07.07.2021, з 23.01.2021 по дата звільнення відсутня. Однак, позивач зазначає, що вказані періоди його роботи підтверджуються як основним документом, що підтверджує стаж роботи, тобто трудовою книжкою та вкладишем до неї, так і іншими документами, зокрема: довідкою №01/01/09/26/02-74 від 09.03.2023, довідкою від 17.03.2008 №111, довідкою від 23.09.2008 №1201, довідкою від 18.07.2019 №89, довідкою від 22.07.2019 №82. Крім того, позивач звертає увагу, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.01.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становить 9 років 10 місяців 16 днів. До страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.03.1990 року з 31.05.1985 по 10.06.1987 (період проходження військової служби), з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 09.01.2009 (період безробіття, відсутня інформація про припинення виплати); періоди роботи в росії, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991 року: з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка, дата народження дописано, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; періоди роботи в росії згідно вкладиша в трудову книжку НОМЕР_2 від 04.08.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021, з 23.01.2021 по дата звільнення відсутня, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991року. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення від 26.05.2023 № 092850020042 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Таким чином, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.09.2023. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що при обчисленні загального стажу роботи позивача не було враховано період роботи позивача на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян державучасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Крім того, на думку представника відповідача 1 належним способом захисту права позивача є зобов'язання Головного управління повторно розглянути заяву про призначення пенсії а не зобов'язання призначити даний вид пенсії. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно із випискою до акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААГ № 2188245, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи з 02.02.2023 до 20.02.2024 (а.с.49).
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 19.05.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності та відповідним пакетом документів, що визнається сторонами (а.с.34-37).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідач 2 рішенням від 26.05.2023 №092850020042 відмовив позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу, що дає право на пенсію по інвалідності 14 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 9 років 10 місяців 16 днів, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.03.1990 року з 31.05.1985 по 10.06.1987 (період проходження військової служби), з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 09.01.2009 (період безробіття, відсутня інформація про припинення виплати), періоди роботи в росії, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991року: з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка, дата народження дописано, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, періоди роботи в росії згідно вкладиша в трудову книжку НОМЕР_2 від 04.08.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021, з 23.01.2021 по дата звільнення відсутня, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991року (а.с.15).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача 2 щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 30 Закону № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно положень частини 1 статті 32 Закону № 1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Крім того, суд зазначає, що Закон України "Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII (далі Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону №1788-XII визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що і змісту оскаржуваного рішення від 26.05.2023 №092850020042 слідує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу, що дає право на пенсію по інвалідності 14 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 9 років 10 місяців 16 днів, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.03.1990, з 31.05.1985 по 10.06.1987 (період проходження військової служби), з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 09.01.2009 (період безробіття, відсутня інформація про припинення виплати), періоди роботи в росії, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991року: з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка, дата народження дописано, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, періоди роботи в росії згідно вкладиша в трудову книжку НОМЕР_2 від 04.08.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021, з 23.01.2021 по дата звільнення відсутня, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, отже до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31 грудня 1991року (а.с.15).
Водночас, суд звертає увагу на те, що інших підстав відмови оскаржуване рішення не містить.
Надаючи оцінку, вищенаведеним доводам відповідача 2, зазначеним в рішенні від 26.05.2023 №092850020042, стосовно спірних періодів роботи, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22-1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки ОСОБА_1 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412), а з 29.07.1993 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі, також - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (пункт 2.11 Інструкції).
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції №58).
Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58, передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов'язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням усіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника.
Таким чином, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на вищенаведене, відсутність печатки на титульній сторінці та дописання дати народження, в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право а призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року, у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 27.03.1990 та вкладиш в трудову книжку НОМЕР_2 від 04.08.2019, які надані останнім відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.8-13).
Таким чином, твердження відповідача про наявність певних недоліків у заповненні трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27.03.1990, як підстави для незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 , суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, спірні періоди роботи позивача підтверджується: довідкою ПАТ «Укрнафта» №01/01/09/26/02-74 від 09.03.2023, військовим квитком НОМЕР_3 , довідкою від 17.03.2008 №111, довідкою від 23.09.2008 №1201, довідкою від 18.07.2019 №89, довідкою від 22.07.2019 №82 (а.с.16-21, 58).
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудових книжках та довідках відповідачем суду не надано.
Надаючи оцінку правомірності висновків відповідачів щодо не зарахування періодів роботи позивача на території російської федерації, з мотивів припинення з 01 січня 2023 року участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Також слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.
Суд зазначає, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Суд зазначає, що записи про спірні періоди роботи позивача на території російської федерації у трудових книжках, заповнені відповідно до вимог пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації, із підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.
При цьому, суд також враховує, що згідно наявного в матеріалах справи розрахунку пенсійного стажу ОСОБА_1 , до його страхового стажу при призначені пенсії 02.02.2023 було зараховано період проходження військової служби з 31.05.1985 по 10.06.1987.
Відтак, в зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що період проходження військової служби з 31.05.1985 по 10.06.1987 та періоди роботи ОСОБА_1 з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.05.2023 №092850020042 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, починаючи з 19.05.2023, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Згідно положень частини 1 статті 32 Закону № 1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 в Згідно із випискою до акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААГ № 2188245 є особою з інвалідністю 3 групи з 02.02.2023 до 20.02.2024 (а.с.49).
За змістом вимог пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 2 частини 1 даної статті пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Суд зазначає, що українське громадянство та необхідний вік 56 років (дата народження 11.01.1967) ОСОБА_1 підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.6-7).
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Із заявою про призначення пенсії по інвалідності позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 19.05.2023, про що зазначено пенсійним органом у рішенні від 26.05.2023 №092850020042, тобто після трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як встановлено судом, орган пенсійного фонду обчислив страховий стаж позивача, в кількості 9 років 10 місяців 16 днів, не врахувавши при цьому до загального страхового період проходження військової служби з 31.05.1985 по 10.06.1987 та періоди роботи з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021, про що зазначив у оскаржуваному рішенні.
Однак, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача спірних періодів, суд зазначає про наявність у позивача необхідного страхового стажу (не менше 14 років) для призначення пенсії по інвалідності, передбаченого частиною 1 статті 32 Закону № 1058-IV.
Відтак, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги наявність необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернулася із заявою від 19.05.2023) призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, передбаченого частиною 1 статті 32 Закону № 1058-IV з 19.05.2023.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, згідно квитанції №1263012513 від 10.01.2024 (а.с.23).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.05.2023 за №092850020042 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, період проходження військової служби з 31.05.1985 по 10.06.1987 та періоди роботи з 14.02.1990 по 15.02.1994, з 15.03.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 15.02.2007, з 16.02.2007 по 10.05.2007, з 15.05.2007 по 17.03.2008, з 21.03.2008 по 23.09.2008, з 09.04.2012 по 01.02.2013, з 11.02.2013 по 14.03.2014, з 30.04.2014 по 09.03.2015, з 10.03.2015 по 13.11.2015, з 17.11.2015 по 16.11.2016, з 17.11.2016 по 18.10.2018, з 15.11.2018 по 15.06.2019, з 01.08.2019 по 07.07.2021 та призначити з 19.05.2023 пенсію по інвалідності.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місто Слов'янськ, площа Соборна, 3, Донецька область, 84122).
Суддя Микитин Н.М.