Справа № 761/2768/23
Провадження № 2/761/1926/2024
04 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Аббасової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сухини С.А.,
учасників справи:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
третьої особи: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко Ірина Вікторівна про усунення від права на спадкування,
У січні 2023 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, відповідно до прохальної частини якого просила суд:
усунути ОСОБА_3 від права спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , що настала у березні 2022 року; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у березні - квітні 2022 року син позивачки та відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув у м. Маріуполь Донецької області виконуючи обов'язок з відсічі збройної агресії у складі окремого загону спеціального призначення «ІНФОРМАЦІЯ_5» Національної гвардії України. Смерть ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 18.10.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ), про що складено відповідний актовий запис № 657.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у відповідності до положень ст. 1220 ЦК України.
01.11.2022 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. зареєструвала спадкову справу № 69865893 спадкодавця ОСОБА_3 .
Позивачу стало відомо, що відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини спадкодавця ОСОБА_3 .
Позивачка вважає, що відповідач не має права на спадкування за законом та має бути усунений від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті сина ОСОБА_3 з наступних підстав.
Так, 20.09.1997 року між сторонами укладено шлюб. У шлюбі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Через півроку після народження сина відносини між позивачем та відповідачем погіршилися, відповідач мало часу приділяв сім'ї та сину, у квітні 2000 року залишив сім'ю та почав проживати з іншою жінкою.
За час перебування у шлюбі подружжя придбало будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було оформлено на відповідача, у якому на даний час він зареєстрований та проживає. Після погіршення сімейних відносин між позивачкою та відповідачем та залишення сім'ї відповідачем, останній висловив пропозицію позивачці про розірвання шлюбних відносин, та задля збереження подальших нормальних взаємовідносин і надання у подальшому допомоги у виховуванні сина повідомив, що позивачка має відмовитись від права спільної сумісної власності на вказаний будинок. За таких умов він погоджувався утримувати у подальшому їх спільного сина. Позивачка прийняла цю пропозицію та підписала у приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Кузьміченка А.П. заяву про відмову від права власності на цей будинок. Окрім того, у шлюбі подружжя придбало автомобіль Жигулі 99 моделі, який після розірвання шлюбу також залишив собі відповідач.
26.06.2001 шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було розірвано. Син ОСОБА_3 залишився проживати разом з матір'ю, яка виключно сама забезпечувала потреби дитини та здійснювала її виховання.
У подальшому відповідач проживав однією сім'єю з іншою жінкою, у нього є діти, яких він забезпечував, при цьому нехтуючи таким обов'язком відносно сина ОСОБА_3 .
Позивачка у подальшому шлюб не укладала та проживала разом із дітьми, приділяючи увесь свій час роботі, задля забезпечення та виховання дітей.
Після розірвання шлюбу відповідач просив позивача не звертатися до суду із позовом про стягнення аліментів, запевняючи, що він буде забезпечувати сина. Проте, фактично відповідач не приймав участі в утриманні сина до досягнення ним повноліття. Усі витрати на утримання сина несла позивачка, відповідач участі у вихованні та забезпеченні дитини не приймав.
У квітні 2018 року ОСОБА_3 був призваний Шевченківським РВК до лав ЗСУ на строкову військову службу та проходив її у складі ВЧ НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 вибув до нового місця служби - ВЧ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_7, де у подальшому проходив службу, брав безпосередню участь у антитерористичній операції у складі окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Остання посада ОСОБА_3 - командир ІНФОРМАЦІЯ_6 « ІНФОРМАЦІЯ_5 » частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_7, звання - молодший сержант.
Станом на день повномасштабного вторгнення рф в Україну 24.02.2022 ОСОБА_3 перебував у м. Маріуполь та разом з іншими військовослужбовцями ЗСУ здійснював оборону міста. Орієнтовно у кінці березня - початку квітня 2022 року ОСОБА_3 загинув за нез'ясованих до цього часу обставин.
Про можливу загибель ОСОБА_3 відповідач дізнався від свого сина від першого шлюбу та від нього отримав прижиттєве фото ОСОБА_3 з нанесеним на руці татуюванням та фотографії невпізнаного тіла, які надано Дніпропетровське обласне бюро СМЕ.
Не попередивши про це позивача, відповідач поїхав до м. Дніпра та Дніпропетровського обласного бюро СМЕ, де як він сам пізніше повідомив, провів упізнання тіла невідомого захисника за фотографіями тіла та татуювань на ньому, та підтвердив, що це тіло його сина ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки про причину смерті лікаря Дніпропетровського обласного бюро СМЕ ОСОБА_6 від 12.08.2022 причиною смерті стало «Кульове наскрізне поранення голови. Ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної зброї».
У подальшому відповідач подав документи до відділу реєстрації актів цивільного стану та отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_3 . У свідоцтві вказано, що смерть настала у віці 22 років у березні 2022 року у м. Маріуполь Донецької області.
01.10.2022 ОСОБА_3 був перепохований на військовому кладовищі в м. Києві.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із грошового забезпечення (коштів), які перебували на рахунку спадкодавця (заробітна плата) та 1/3 квартири АДРЕСА_3 .
При цьому, квартира отримана батьком позивача ОСОБА_7 на підставі ордеру № Г06782 28.07.1977 виконавчим комітетом Київської міської ради на сім'ю у складі 4-х осіб, до якої входили ОСОБА_7 (батько позивача), ОСОБА_8 (мати позивача), ОСОБА_9 (позивач), ОСОБА_10 (сестра позивача). У 1991 році позивачка зареєструвала у вказаній квартирі свою доньку - ОСОБА_11 та у 2003 році сина - ОСОБА_3 .
У 2012 році перед ініціюванням мешканцями квартири процедури її приватизації мати позивача ОСОБА_8 знялась з реєстраційного обліку у вказаній квартирі. При цьому, позивачка за взаємною домовленістю між нею та матір'ю виплатила останній кошти в сумі 20 000 доларів США як компенсацію її права на приватизацію квартири.
17.06.2023 відділ приватизації Державного житлового фонду УЖКГ Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації видав свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_3 , відповідно до якого вказана квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам її сім'ї ОСОБА_11 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному.
30.09.2013 державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві видала витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до якого власниками квартири АДРЕСА_3 у розмірах частки по 1/3 кожному є ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .
Щодо грошового забезпечення сина позивачки, вона зазначає про таке.
05.07.2022 відповідач надав заяву «компетентним органам та всім кого це стосується», яка була посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрована в реєстрі за №638, у якій заявив що «відмовляється від грошового забезпечення сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачці відповідач надіслав фото цієї заяви та повідомив, що зазначену заяву він подав до бухгалтерії військової частини НОМЕР_3 НГУ, де проходив службу ОСОБА_3 . Згодом коли позивачка зверталась до бухгалтерії їй повідомили, що відповідач начебто подав туди повторну заяву про відкликання попередньої заяви.
01.11.2022 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко Ірина Вікторівна зареєструвала спадкову справу №69865893 спадкодавця ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 01.11.2022 № 70489100. Позивачка прийняла цю спадщину у відповідності до положень ч. 3 ст.1268 ЦК України.
Як стало відомо позивачу, відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини спадкодавця ОСОБА_3 . Про вчинення дій спрямованих на прийняття спадщини сина відповідач сам повідомив позивачку, надіславши їй відповідне повідомлення.
Позивачка вважає, що відповідач не має права на спадкування за законом та має бути усунений від права спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті сина ОСОБА_3 , посилаючись на положення ч. 3 ст. 1224 ЦК України, зазначаючи про те, що позивач, як батько, повинен був утримувати дитину - ОСОБА_3 до досягнення ним повноліття, та у нього була така можливість. Однак, відповідач будучи обізнаним, що його допомога необхідна для утримання дитини, про що позивачка йому повідомляла, проте від надання такої допомоги ухилявся, сина не утримував.
В частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що відповідач безпідставно та неправомірно вчиняє на позивачку моральний та психологічний тиск, усвідомлюючи безпідставність свого претендування на спадщину сина. 18.01.2023 відповідач у месенджері Телеграм надіслав позивачці повідомлення щодо оформлення спадщини у зневажливій формі. У зв'язку із цим позивач пережила душевні страждання, завдані внаслідок порушення її прав відповідачем, морального та психологічного тиску. Оскільки вона розлучилася із відповідачем ще у 2001 році, при цьому відмовилася від права спільної сумісної власності подружжя на об'єкт такої власності - будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, відповідач наразі претендує на майно, яке належить позивачу та її дітям і ніколи йому не належало. У позивачки значно погіршилося самопочуття та почалися проблеми зі здоров'я. За останній час вона двічі потрапляла до лікарні та тривалий час лікувалася.
Як зазначає позивач, син ОСОБА_3 отримав право власності на 1/3 квартири в результаті її приватизації за фактом реєстрації. При цьому, відповідач не мав жодних прав на цю квартиру. Усвідомлюючи це, а також той факт, що він не має права на спадкування за законом як батько, який ухилявся від виконання обов'язку щодо утримання сина, відповідач вчиняє дії, спрямовані на прийняття ним спадщини.
На думку позивачки, з метою швидшого отримання коштів, виплата яких передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану», відповідач вчиняв дії щодо упізнання тіла, оформив свідоцтво про смерть ОСОБА_3 без зазначення точної дати смерті та із вказівкою про його загибель у березні, що позивач ставить під сумнів.
Розмір компенсації за спричинену моральну шкоду, яка буде достатньою для відновлення її душевного стану позивач визначає у розмірі 100 000,00 грн.
Разом із позовом позивачем подано клопотання про виклик свідків, зокрема, ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.01.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
20.03.2023 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_4 , відповідно до якого вона вказала, що позов підтримує, просить задовольнити.
24.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає, що проти позову заперечує, та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав.
Так, жоден із батьків спадкодавця не був позбавлений батьківських прав щодо їх спільного сина та не притягувався до будь - якого виду відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків. Відповідач вказує, що до матеріалів позовної заяви е долучено належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про можливе неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо утримання спільного сина та щодо нанесення позивачу моральної шкоди. Відповідач зазначає, що з часу початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, він підтримував зв'язок як із позивачем так і з сином. Після отримання інформації у липні 2022 року про його можливу загибель, хвилюючись за психологічний стан позивачки, відповідач у серпні 2022 року у місті Дніпро займався документальним оформленням впізнання тіла ОСОБА_3 та оформленням зміни статусу загиблого в органах РАЦС МЮ. Спільним рішенням позивачки та відповідача вирішено, що поїздками у м. Дніпро, отриманням та оформленням дозволів, організацією проведення ексгумації та перепохованням тіла загалом буде займатися відповідач та патронажна служба військової частини. Починаючи приблизно з середини серпня 2022 року по кінець вересня 2022 року відповідач самостійно займався оформленням та отриманням всіх необхідних дозволів в органах державної влади м. Дніпро та узгодженням всіх дій щодо ексгумації тіла загиблого сина та перевезенням його до м. Києва для перепоховання, позивач займалася підготовкою поховання в м. Києві.
Після поховання між сторонами велися розмови щодо спадкування, під час яких позивачка висловлювала позицію щодо необхідності відмови відповідача від права на спадщину.
Як вказує відповідач, внаслідок досягнутої домовленості з позивачем він виплачував кошти на утримання сина та не ухилявся від виконання обов'язку з його утримання, підтримував добрі відносини з сином, приймав участь у його вихованні.
18.04.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він навів доводи на спростування доводів відповідача, викладених у відзиві.
09.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.04.2023 витребувано, зокрема, у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. матеріали спадкової справи спадкодавця ОСОБА_3 .
22.05.2023 на адресу суду надійшли матеріали спадкової справи відносно майна померлого у березні 2022 року ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.10.2023 залишено без задоволення клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою суду від 06.10.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Позивач наголосила на тому, що батько не приймав участі у житті і вихованні сина, матеріально не забезпечував, так само не турбується і про збереження його пам'яті. Позивач не вимагала аліменти на утримання сина, погодилася на переоформлення будинку придбаного у шлюбі, працювала нянею, щоб утримувати дітей, здавала кімнату у квартирі. З 16-ти річного віку син взагалі відмовився від спілкування з батьком. Крім того вказує, що свідки підтвердили, що батько не приймав участі у житті сина.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказавши, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили викладені позивачем обставини, а свідки повідомили лише про обставини, які їм повідомила позивач. Як вказав відповідач, дійсно у деякі періоди були проблеми спілкування з сином, але спілкування було, допомога сину надавалася, позивачем не надано доказів того, що у неї були проблеми з коштами.
Третя особа ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, зазначаючи, що вона є сестрою загиблого ОСОБА_3 . Батько не приймав участі у вихованні ОСОБА_3 , не дарував йому подарунків, не бачила, щоб він давав кошти. Всім необхідним забезпечувала мати. Коли брат був маленьким - він тягнувся до батька, та останній міг забрати сина на пару днів до себе. Десь приблизно із 14-ти річного віку брат перестав тягнутися до батька - пропав інтерес. Під час перебування на службі ОСОБА_3 з батьком взгалі не спілкувався.
Третя особа 2 у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Допитана у якості свідка ОСОБА_12 , яка є хрещеною матір'ю ОСОБА_3 повідомила суду, що після розлучення позивача з відповідачем син ОСОБА_3 залишився проживати з мамою, яка його утримувала. ОСОБА_3 тягнувся до осіб чоловічої статі, однак про батька ніколи не говорив, а коли став старшим, то взагалі уникав таких розмов. Батько ніколи не був присутнім на шкільних зборах та днях народження.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , яка є сусідкою позивачки, показала суду, що батька ОСОБА_3 вона ніколи не бачила, з ним гуляла лише мама. Свідок зазначила, що вона займалася з ОСОБА_3 додатковими зайняттями зі шкільних уроків, які оплачувала мати, про батька ОСОБА_3 ніколи не згадував.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який є дідусем загиблого ОСОБА_3 показав суду, що відповідач пішов з сім'ї коли ОСОБА_3 було 7 місяців, не з'являвся, участі у житті сина не приймав, оскільки мав іншу сім'ю. Аліменти відповідач не сплачував, тому що в нього постійно не було грошей.
Суд, вислухавши пояснення позивача та представника позивача, відповідача, показання свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, 20.09.1997 між ОСОБА_3 та ОСОБА_17 укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладання шлюбу Серія НОМЕР_4 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського району м. Києва, актовий запис № 707 (т.1, а.с. 12).
У шлюбі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_5 від 09.10.1999 року (т. 1, а.с. 13).
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано 26.06.2001, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_6 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (т. 1, а.с. 14).
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть, виданим Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 10.09.2022 Серії НОМЕР_7 , ОСОБА_3 помер у березні 2022 року у віці 22 років (т.1, а.с. 16).
Відповідно до довідки про причину смерті від 12.08.2022, причиною смерті є кульове наскрізне поранення голови. Ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної зброї (т. 1, а.с. 15).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із грошового забезпечення (коштів), які перебували на рахунку спадкодавця (заробітна плата) та 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , яка належала померлому на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло виданого відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово - комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.09.2013 (т. 1, а.с. 26, 29).
Батьки померлого ОСОБА_3 - 01.11.2022 ОСОБА_1 та 17.01.2023 ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса КМНО Савенко І.В. з відповідними заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 223, 236).
01.11.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. заведено спадкову справу № 12/2022 до майна померлого у березні 2022 року ОСОБА_3 , номер спадкової справи у Спадковому реєстрі: 69865893 (т. 1, а.с. 235).
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними
(частина перша статті 1267 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 6 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, правило абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня
2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні таких спорів підлягають з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.
При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Таким чином, суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт умисного ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Звертаючись із позовом до суду, позивачка посилається на те, що відповідач, як батько померлого, не займався вихованням та утриманням дитини, не цікавився його життям, таким чином ухилився від виконання батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_3 , хоча мав можливість її надавати. Позивач вказує, що син потребував допомоги, про що позивач неодноразово повідомляла відповідача, однак останній допомоги на утримання сина не надавав.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Слід зазначити, що позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 , не надала суду будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів того, що ОСОБА_3 , як батько спадкодавця ухилявся від виконання батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3 , вчиняв будь - які неправомірні дії щодо сина, які би свідчили про його протиправну поведінку, свідомого невиконання батьком батьківських обов'язків щодо сина, як то утримання та виховання.
Згідно із приписами СК України правовий статус батьків включає сукупність прав і обов'язків, заснованих на факті споріднення з дитиною. Належне здійснення особою батьківських обов'язків, як передумова наявності батьківських прав презюмується, доки протилежне не буде встановлено у визначеному законом порядку. Такий підхід є однією з необхідних у демократичному суспільстві юридичних гарантій захисту особистих немайнових прав людини як від свавільного втручання держави, так і від зловживань з боку третіх осіб.
Неналежне виконання одним з батьків своїх батьківських прав, як наслідок, має звільнення дочки чи сина від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно ч. 1 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування), а також втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Крім того, юридичним наслідком ухилення батька чи матері від їхніх обов'язків з виховання дитини є покладення на них згідно з частиною четвертою статті 155 СК України передбаченої законом відповідальності аж до позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Проте факт такого ухилення має бути доведеним у межах визначеної законом судової процедури, регламентованої статтями 164 і 165 СК України та відповідними приписами ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_3 батьківських прав судом не позбавлявся, а отже на нього не може бути покладена відповідальність, встановлена ч. 1 ст. 166 СК України щодо втрати прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Лише позбавлення особою батьківських прав згідно з частиною першою статті 166 СК України має наслідком втрату цією особою всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Отже, за наявності визначених в СК України підстав, позивачка могла вжити заходи для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
За відсутності рішення суду про позбавлення особи батьківських прав матір і батько згідно зі статтею 141 СК України мають рівні права й обов'язки щодо дитини, незалежно від перебування чи неперебування батьків у шлюбі та їх спільного чи окремого проживання. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Крім того, жодний із допитаних в судовому засіданні свідків не підтвердив тієї обставини, що батько умисно ухилявся від виконання обов'язку щодо утримання сина.
Обґрунтовуючи доводи позову зокрема, в частині того, що відповідач мав можливість надавати таку допомогу, позивач зазначала про наявність у нього такої можливості та майна, водночас, не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що відповідна допомога не надавалася.
Таким чином, суд вважає недоведеною обставиною, що спадкодавець потребував особливої уваги батька - відповідача у справі, а останній ухилявся від надання такої допомоги спадкодавцеві.
Незважаючи на заяви та пояснення сторони позивача, належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог перед судом не доведено.
Стороною позивача не доведено винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення відповідача від надання допомоги сину.
Варто відзначити, що ненадання відповідачем допомоги сину саме по собі не може свідчити про його ухилення від надання цієї допомоги.
Допитані в суді свідки винної поведінки відповідача не підтверджують та не свідчать про наявність у відповідача можливості надавати таку допомогу.
Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Посилання позивача на обставини загибелі та впізнання відповідачем загиблого ОСОБА_3 , обставини набуття права власності спадкодавцем майна, судом оцінка не надається, оскільки такі обставини не входять до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі.
За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним повністю відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_3 про усунення особи від права на спадкування, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., слід зазначити таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині, позивач, зокрема, зазначила, що відповідач безпідставно та неправомірно вчиняє на позивачку моральний та психологічний тиск, усвідомлюючи безпідставність свого претендування на спадщину сина. Через такі дії відповідача у позивачки значно погіршилося самопочуття та почалися проблеми зі здоров'я.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються статтею 23 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19) зазначено, що: "виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.".
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18) зазначено, що "тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.".
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі N 766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.
Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
У даному спорі судом установлено, що стороною позивача не доведено винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення відповідача від надання допомоги сину.
Крім того позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі ст.81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні цих позовних вимог.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження підстави, з якими закон пов'язує можливість усунення відповідача від спадкування щодо майна його сина та підстав для відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, а відтак в їх задоволенні слід відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1216, 1217, 1224, 1258 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 102, 133, 137, 141, 158, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савенко Ірина Вікторівна про усунення від права на спадкування.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Н.В. Аббасова