ЄУН: 336/3503/24
Провадження №: 1-кс/336/455/2024
Іменем України
13 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі сторін: прокурора ОСОБА_3 ,
слідчої ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 по кримінальному провадженню № 12024082080000571 від 11.04.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, українця, не одруженого, утриманців не має, який має середню спеціальну освіту, не працевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
24.02.2004 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК України - позбавлення волі строком на 4 роки, на основі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки;
26.06.2006 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 с. 186, ч. 1 ст. 187КК України - позбавлення волі строком на 4 роки, на основі ст. 71 КК України частково приєднати невідбуте покарання і визначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки і 2 місяці (вчинено у період іспитового строку);
26.10.2009 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України - позбавлення волі строком на 1 рік, на основі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік;
21.02.2011 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України - штраф 850 грн.;
11.03.2013 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України - позбавлення волі строком на 1 рік, за ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспиовим строком 1 рік;
24.01.2019 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України - позбавлення волі строком на 1 рік, за ст. 75 КК України, від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік;
23.09.2019 Шевченківською окружною прокуратурою м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України направлено до суду обвинувальний акт;
22.01.2020 Шевченківською окружною прокуратурою м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України направлено до суду обвинувальний акт,
підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, -
Слідчий за погодженням з прокурором, звернувся до суду з клопотанням в якому просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , строком на 60 діб.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 , будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, судимість за які не погашена у встановлений законом порядку, на шлях виправлення і перевиховання не став та скоїв аналогічний злочин за наступних обставин:
Так, 11.04.2024, приблизно о 13 годині 54 хвилин, ОСОБА_5 , перебуваючи біля магазину «Bulochka», який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з метою власного збагачення, із корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, продовженого Указом Президента України №49/2024 від 05.02.2024, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, розуміючи, що його злочинні дії носять відкритий характер, за допомогою ривку вирвав з правої руки ОСОБА_7 грошові кошти на суму 200 гривень та, утримуючи із собою викрадене майно, намагався покинути місце скоєння злочину, але одразу був затриманий потерпілою ОСОБА_7 , не отримавши реальної можливості розпорядитися викраденим майном. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив усі дії, які вважав за необхідне, для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.
На даний час дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфікуються за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, як замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану,.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1 та 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме підозрюваний ОСОБА_5 може:
• переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
• вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, усе вищевикладене, на думку слідства, дає змогу застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та створити необхідні умови для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні.
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали з підстав, викладених в ньому, просять його задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Прокурор зазначив, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження №336/6092/19 за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 неодноразово піддавався примусовому приводу в судове засідання та був оголошений у розшук.
Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання, просили суд відмовити у застосуванні міри запобіжного заходу. Захисник зазначила, що підозрюваний вину визнає, разом з тим ризики не підтверджені належними доказами.
Вислухавши прокурора та слідчого, пояснення підозрюваного та захисника, дослідивши надані матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання щодо обрання підозрюваному ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 11 квітня 2024 року о 15:20 годині, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, ОСОБА_5 було затримано.
12 квітня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України.
У відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Згідно вимогам ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовуються до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою» подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно бути мотивованим і містити підстави для обрання такого запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Як вбачається з доданих до цього клопотання матеріалів, підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
Обґрунтованість підозри у вчиненні останнім вищевказаного кримінального правопорушення підтверджується зібраними доказами, а саме:
- протоколом допиту потерпілої ОСОБА_7 , згідно яких невідомий чоловік 40-45 років вихватив з її лівої руки купюру у 200 грн.;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_8 , згідно яких невідомий чоловік вихватив 200 грн у потерпілої та намагався втекти з місця подій, але свідок та потерпіла його затримали, після чого приїхала поліція;
- протоколом слідчого експерименту, згідно якого потерпіла на місці подій показала яким чином підозрюваний вирвав у неї з рук грошові кошти у сумі 200 грн однією купюрою.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчим матеріалах, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, за викладених у клопотанні обставин.
При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Слідчий суддя погоджується із доводами слідчого та прокурора, що повідомлена ОСОБА_5 підозра станом на час розгляду клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрювану особу з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Виходячи із приписів ст.184 КПК України слідчий (прокурор), як в клопотанні, так і в суді, зобов'язаний зазначити один або кілька ризиків, вказаних у ст. 177 КПК України, послатися на обставини, на підставі яких він дійшов висновку про наявність такого ризику або ризиків у вигляді відповідних дій підозрюваного, і на докази, що підтверджують ці обставини.
При цьому, ризиком є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами «поза розумним сумнівом».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою.
Таким чином, підозра особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати слідчий суддя при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Слідчий та прокурор в судовому засіданні просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні імовірності переховування підозрюваного ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, кримінальне правопорушення за ч.1 ст.121 КК України, у якому підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Окрім того, згідно положень п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Разом з тим, тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду.
Окрім того, ОСОБА_5 , будучи раніше засудженим за скоєння корисливого злочину, судимість за який не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення та перевиховання не став та знову скоїв злочин проти власності.
Також, в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження №336/6092/19 за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України. Ухвалою суду від 21.02.2024 по вказаному кримінальному провадженню, ОСОБА_5 був підданий примусовому приводу, що говорить про ухилення від явки до суду та намагання затягування розгляду справи.
Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні, наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування) підвищує ймовірність його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Відсутність трудових правовідносин (місця працевлаштування), належного та постійного джерела доходу (прибутку) у підозрюваного ОСОБА_5 підвищує ймовірність вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, слідчий суддя приходить до переконливого висновку, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1 та 5 частини 1 статті 177 КПК України.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні питання доцільності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 відповідно до вимог частини першої статті 178 КПК України, слідчим суддею враховуються такі обставини як вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у його вчиненні, той факт, що останній, будучи раніше неодноразово засудженим за корисливі злочини, на шлях виправлення та перевиховання не став, знову скоїв кримінальне правопорушення, що може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слідчий суддя вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти ризикам, встановленим судом.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, слідчий суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Суд вважає, що фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 тяжкого злочину, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу підозрюваного, вказують на обґрунтованість застосування судом саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені ризики виправдовують застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінуються підозрюваному, позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя.
На час розгляду клопотання суду не надано доказів про неможливість перебування підозрюваного в умовах попереднього ув'язнення за станом здоров'я або з інших причин.
Між тим, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити в якості альтернативи заставу.
Згідно із частиною третьою статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
При цьому, пункт 2 частини п'ятої статті 182 КПК України передбачає, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначаючи розмір застави, який необхідно застосувати до підозрюваного як альтернативний триманню під вартою, слідчий суддя виходить з того, що перш за все має бути врахована реальна можливість підозрюваного виконувати умови запобіжного заходу. Зокрема, у разі визначення застави в порядку частини третьої статті 183 КПК України, необхідно встановити такий її розмір, який не буде завідомо непомірним для підозрюваного і не становитиме для нього надмірного тягаря до такої міри, що фактично застосоване до нього тримання під вартою стане безальтернативним.
З урахуванням обставин цього кримінального правопорушення, майнового стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне визначити як альтернативний запобіжний захід заставу у межах 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у зазначеному розмірі буде достатнім стимулюючим фактором, який би підозрюваний або інша особа (заставодавець) боявся б втратити внаслідок невиконання процесуальних обов'язків.
При цьому, слідчий суддя вважає, що такий розмір застави здатен достатньою мірою забезпечити дієвість цього кримінального провадження і є розумним з огляду на необхідність виконання його завдань.
Крім того, в порядку частини п'ятої статті 194 КПК України, при визначенні альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, у зв'язку із встановленням ризиків перешкоджання кримінальному провадженні, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного такі обов'язки: прибувати до слідчого відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції ГУНП у Запорізькій області із встановленою періодичністю та/або суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції ГУНП у Запорізькій області та/або суду; повідомляти слідчого відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції ГУНП у Запорізькій області про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Такі обов'язки за своїм характером не будуть занадто обтяжливими для підозрюваного і здатні запобігти реалізації встановлених вище судом ризиків.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму ВССУ № 14 від 19.12.2014 року «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» у ч. 1 ст. 197 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Судам під час визначення строку закінчення дії ухвали про продовження застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою слід враховувати, що в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає свою силу. Такий підхід відповідає загальній засаді законності кримінального провадження і унеможливлює випадки визначення в ухвалі строку тримання під вартою понад 60 днів.
Строк тримання підозрюваному ОСОБА_9 під вартою рахувати з моменту фактичного затримання - з 10.04.2024.
Керуючись статтями 176-178, 193-194, 196, 309 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання слідчого - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Визначити дату закінчення дії обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 09 червня 2024 року включно.
Одночасно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Встановити ОСОБА_5 заставу, в розмірі 50 (п'ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 116 800 (сто шістнадцять тисяч вісімсот) гривень.
(Отримувач: ТУ ДСА України в Запорізькій області, р/р UA378201720355249002000001205
Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172; ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700.
В призначенні платежу необхідно вказувати:
• вид платежу (застава, вартість частки майна тощо);
• П.І.Б. особи, за яку вноситься застава, або сторін по цивільній справі;
• номер справи (провадження);
• суд, в якому розглядається справа.)
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення ОСОБА_5 з-під варти у зв'язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та іншими особами по даному кримінальному провадженні.
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на підозрюваного на строк не більше двох місяців.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що у разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвали слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали складено 17.04.2024.
Слідчий суддя ОСОБА_1