Справа № 201/2371/24
Провадження № 3/201/1383/2024
11 квітня 2024 року м. Дніпро
Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Бойко В.П., за участю: захисника особи, що притягується до адміністративної відповідальності, адвоката Круглого В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП НП України, відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнутого за ст. 122-4 КУпАП,
ОСОБА_1 23 січня 2024 року о 23 годині 05 хвилин, керуючи транспортним засобом «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди з «Міцубісі», державний номерний знак НОМЕР_2 ; «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_3 ; «Мазда», державний номерний знак НОМЕР_4 , з місця події зник та до органів Національної поліції не повідомив, проте в ході розшукових дій транспортний засіб «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 та водія ОСОБА_1 було встановлено та знайдено. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.10 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст. 122-4 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належними чином, про причини своєї неявки не повідомив.
Захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності, адвокат Круглий В.В. у судовому засіданні просив проводити розгляд справи про адміністративне правопорушення за обов'язкової участі ОСОБА_1 та провадження відносно нього закрити, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, оскільки винуватість особи, що притягується до адміністративної відповідальності не доведена поза розумним сумнівом. Також захисник зазначив, що матеріал про адміністративне правопорушення, що надійшов до суду, не містить відомостей щодо встановлення потерпілого та свідків у даній справі, а сам факт вчинення правопорушення не зафіксовано жодним чином, зокрема на відео чи на фото.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (див., mutatismutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява N 50966/99 від 14.10.2003).
Окрім того, суд звертає увагу, що для отримання інформації щодо стану розгляду судової справи та прийнятих судових рішень функціонує офіційний веб-портал «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» за допомогою яких будь-яка особа може отримати актуальну інформацію щодо стану судової справи, та стадії її розгляду.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Слід також відзначити, що Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їх судового провадження.
Отже, суд виконав всі можливі заходи для виклику ОСОБА_1 у судове засідання та враховуючи вимоги ст. 268 КУпАП, вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що ОСОБА_1 своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Так, згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 122-4 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні та передбачає покарання у вигляді накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Термін «залишення місця дорожньо-транспортної пригоди», відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, має таке значення це дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.
Пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України встановлено перелік обов'язків водія в разі його причетності до дорожньо-транспортної пригоди, зокрема негайно зупинити транспортний засіб і залишатись на місці пригоди, не переміщати даний транспортний засіб, повідомити про ДТП орган поліції, чекати прибуття поліцейських.
Аналізуючи зазначені положення Кодексу у взаємозв'язку з вимогами Правил дорожнього руху України, можна прийти до висновку, що суб'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, полягає у вчиненні умисних дій водієм, спрямованих на приховання ДТП, до якої він причетний.
Згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол у справі про адміністративне правопорушення є основним джерелом доказів, на підставі якого суд встановлює наявність чи відсутність у діянні особи правопорушення. Лише належно оформлений протокол дозволяє всебічно розглянути справу по суті.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Суд зазначає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя, відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши докази та надавши їм оцінку, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, що підтверджується відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №690731 від 24.01.2024 року; рапортом поліцейського, складеного за результатами вжитих заходів під час оформлення матеріалів за фактом ДТП; письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 , чим в сукупності доводиться, що ОСОБА_1 дійсно вчинив правопорушення за зазначених обставин.
Суд доходить висновку, що складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.10 «А» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, яким встановлено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди, оскільки залишив місце події.
У судовому засіданні захисник також зазначив, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська розглянуто справу відносно ОСОБА_1 та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, однак постанова по даній справі не набрала законної сили, а отже, на його думку, факти, що встановлені під час її розгляду не можуть бути враховані під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 122-4 КУпАП.
Однак суд зазначає, що при розгляді вказаного провадження не встановлюється винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та зазначене захисником не є підставою, для звільнення особи від відповідальності саме за ст. 122-4 КУпАП, оскільки об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП виражається у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди особами, до якої вони причетні, до з'ясування усіх обставин та наслідків події.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
Таким чином, з викладеного випливає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, повністю доведена зібраними матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
При призначенні адміністративного стягнення суд враховує характер скоєного правопорушення, особу правопорушника та обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 34 КУпАП обставин, що пом'якшують відповідальність правопорушника, судом не встановлено.
Обтяжуючих відповідальність обставин, передбачених ст. 35 КУпАП, судом не встановлено.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника та ступінь вини, а також відсутність обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, суд вважає, що для виправлення ОСОБА_1 , а також для припинення вчинення ним нових правопорушень, буде достатнім та необхідним застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу у мінімальному розмірі, передбаченому статтею 122-4 КУпАП.
Крім того, відповідно до ст. 40-1 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з ухваленням судом постанови про накладання на правопорушника адміністративного стягнення з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору, що складає 0.2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 283, 284, 299 КУпАП, суд -
Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, та накласти на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в сумі трьох тисяч чотирьохсот гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі шестисот п'яти гривень шістдесяти копійок.
Постанову може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Повний текст постанови складено 16 квітня 2024 року.
Суддя В.П. Бойко