17 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/3743/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Білоуса В. В., Картере В. І.
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (вх. № 2614/2024)
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024
у складі колегії суддів: Шевель О. В. (головуючий), Крестьянінова О. О., Фоміної В. О.
та на рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024
у складі судді Жигалкіна І.П.
у справі № 922/3743/23
за позовом Львівського обласного центру зайнятості в особі Львівської філії Львівського обласного центру зайнятості
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 14 771,78 грн,
Львівський обласний центр зайнятості в особі Львівської філії Львівського обласного центру зайнятості звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" коштів у розмірі виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період з 02.09.2022 по 17.10.2022 в сумі 14 771,78 грн.
11.01.2024 рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/3743/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" на користь Львівського обласного центру зайнятості в особі Львівської філії Львівського обласного центру зайнятості кошти в сумі 14 771,78 грн, а також суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" призвела до заподіяння шкоди Львівському обласному центру зайнятості в особі Львівської філії у вигляді понесених витрат на виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період з 02.09.2022 по 17.10.2022 у сумі 14 771,78 грн.
01.04.2024 постановою Східного апеляційного господарського суду (повний текст складено 01.04.2024) рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі № 922/3743/23 - залишено без змін.
08.04.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі № 922/3743/23; ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
10.04.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г. (суддя-доповідач), суддів: Білоуса В.В., Картере В.І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 922/3743/23 з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.
Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення 14 771,78 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа № 922/3743/23 є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставою касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі № 922/3743/23 АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дій (бездіяльності) особи, яка знаходилась на тимчасово-окупованій території.
При цьому скаржник посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес.
АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" наголошує, що предмет та обставини спору зачіпають питання, яке мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки втрата контролю за філіями, структурними та виробничими підрозділами підприємств та наслідки видання наказів службовими особами вказаних відокремлених підрозділів в подальшому можуть слугувати підставами для покладання відповідальності на юридичних осіб у вигляді відшкодування збитків.
Наявність у цій справі питань, вирішення яких має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, на думку скаржника, полягає у наступному: 1) чи може слугувати доказом факт видання неуповноваженою особою (особою, що підозрюється у здійсненні колабораційній діяльності) наказу (наказів), по підприємству (виробничому підрозділу), яке розташовано та/або було розташовано на тимчасово-окупованій території; 2) чи може слугувати доказами належного контролю над виробничим підрозділом, який був розташований на тимчасово-окупованій території, електронне листування за допомогою месенджеру «Viber», а також зобов'язання роботодавця щодо належного забезпечення умов праці відповідно до нормативно-правових актів та виконання трудового законодавства, включаючи прийом та звільнення працівників у формі електронного листування за допомогою зазначеного вище месенджеру.
Зазначаючи, що справа становить значний суспільний інтерес, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" посилається на те, що видання неправомірних наказів службовими особами підприємств (особами, що підозрюються в колабораційній діяльності), відокремлених підрозділів підприємств, які знаходяться/знаходились на тимчасово-окупованій території, можуть в подальшому слугувати порушенню прав працівників цих підприємств та відокремлених підрозділів, та може призвести до негативних наслідків у вигляді відшкодування шкоди, яка завдана виданням наказів/розпоряджень службовими особами, що залишились на тимчасово-окупованій території. Відшкодування підприємством шкоди у таких випадках є за своєю суттю втручанням у власність підприємства, оскільки відшкодування шкоди зменшує активи підприємства.
Наведені вище доводи АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).
Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.
Водночас наведені АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
При цьому під час аналізу аргументів касаційної скарги Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Отже, дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" не наведено аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Зважаючи на викладене, подана АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 922/3743/23 за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/3743/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді В. Білоус
В. Картере